2.2 Справжня людина Олена Ляуфлер

Тому хто вперше відкрив повість О. Кобилянської «Людина» одразу впадає в очі їі назва. І з перших сторінок письменниця нам доводить, що ця назва не є випадковою. Цим почесним званням О. Кобилянська нагороджує головну героїню своєї повісті. Так, саме «почесним званням». Адже далеко не всі мають право зватися цим словом. Це право треба ще заробити. І той, хто зветься людиною, повинен виправдати цей високий титул своїми вчинками, своїми переконаннями, своїм способом життя.

Якою ж повинна бути справжня людина? Що вкладає у значення цього слова Ольга Кобилянська? Відповідь на це питання ми знайдемо, уважно прочитавши її повість.

У своєму творі письменниця знайомить нас з Оленою Ляуфлер, дочкою лісового радника – головною героїнею. Олена довго опирається намаганню мiщанського середовища звести її до звичайного на той час для жiнки становища безсловесної рабинi. Майже всі представники цього середовища не живуть, а животiють – бездумно i безглуздо і предстають пред нами обмеженими у своїх поглядах iнтересами власного благополуччя. Тим яскравiшим постає на їхньому тлi образ Олени, сильної й цiльної особистостi. Головна героїня, яка дуже видiляється рiзнобiчними iнтересами, художнiм смаком, тонким розумiнням мистецтва, не може змиритися з бездуховністю свого навколишнього середовища. Вона різко відрізняється від своїх ровесниць, від членів своєї родини та від усіх оточуючих, бо пропагує нові ідеї, нові погляди: «...небезпечні слова: соціалізм, натуралізм, дарвінізм, питання жіноче, питання робітницьке...». Вона бачить своє мiсце поряд з чоловiками у прогресивному поступi суспiльства [13, c. 45].

Звичайно, ані родина, яка мала консервативні погляди, ані ровесниці, які читали лише сентиментальні романи, не могли зрозуміти її. І тут ми бачимо величезну внутрішню силу дівчини, яка не зрікається своїх переконань, незважаючи на те, що ніхто з оточуючих не розуміє і не підтримує її. Це є однією з найголовніших ознак справжньої людини.

Саме тут відкривається авторська та громадська позицiя Ольги Кобилянської: в час, коли в богатьох літературних творах, людину зводять до рiвня "двуногої тварини", О. Кобилянська проголошує славу людинi – найдосконалiшому, мислячому творiнню природи.

Вона стверджує, що людина – це не лише тварина з усіма інстинктами, і доводить у творі, доводить усім своїм життям, що кожна людина повинна мати власну точку зору та дотримуватись її попри все, прагнути бути особистістю, реалізувати свою людську сутність, розвинути всі здібності, закладені в ній природою, бути щасливою, знайшовши своє місце в житті.

Бути особистістю – те ж саме, що гордо носити ім'я людини. Саме цей момент неодноразово підкреслює відома українська письменниця на прикладі своїх героїнь – гордих, сміливих і самостійних жінок.

Олена Ляуфлер, вкладала у слово „Людина” якийсь особливий глибокий зміст, разом з тим розуміючи його значення абсолютно по-своєму, виходячи з умов її особистого життя, життя суспільства того часу. Для неї питання про те, щоб залишитися людиною, було перш за все пов'язане з можливістю жити з коханням у серці, вибирати свою долю. Коли дівчині пропонували вийти за нелюба, вона відмовлялася, бо вважала себе людиною, гідною поваги, людиною, що не зраджує саму себе.

«Біда ломить і залізо, а ви лиш людина», – зауважує Олені приятель батька, закликаючи її до шлюбу [13, c. 57]. Дівчина відповідає, що цього не буде ніколи, і саме тому, що вона вважає себе людиною, особистістю. Мабуть так відповіла б і сама письменниця.

Справжньою людиною є ще один герой повісті молодий лікар Стефан Лієвич. Він привіз зі Швейцарії нові погляди на суспільне життя, на місце жінки в ньому. Стефан доводив, що майбутнє жінок – у їхніх руках, що освіта спрямує їх на нові шляхи: «...а зброя їх... яка чиста, яка сильна, як варто по неї сягнути. Се — знання, Олено» Саме ця людина зрозуміла та підтримала героїню [13, c. 67].

Але доля була немилосердною до дівчини. Стефан помер. Олена переносить і це горе, перемагає його, все ж залишаючись людиною, вільною та незалежною господаркою своєї долі.

Доля наносить Олені ще один удар – під тиском обставин, заради врятування своєї родини, Олена Ляуфлер змушена вiдмовитись вiд мрiй про незалежне життя, стати дружиною, вiрнiше – рабинею нелюбого чоловiка.

Це не є зрадою своїм ідеалам та життєвій позиції. Адже Олена робить це не заради себе. Вона здатна, зносити будь-які злидні, але не здатна вона дивитись, як страждають близькі їй люди. Ми бачимо велику здатність до самопожертви і розуміємо, що Олена, як ніхто інший, заслуговує зватися людиною, бо, як справжня людина, живе заради інших, вона не може до кiнця змиритися з цими обставинами. Дiвчина вивчає свого майбутнього нареченого уважно, шукає в ньому те добре, що викликало хоча б повагу замiсть любовi. В цьому можно побачити не лише усвiдомленi принципи героїнi, але й наслiдування «книжковим» iдеалам.

Олена втрачає фізичну свободу, але її духовний світ залишається вільним, вона залишається все тією ж людиною.

У головній героїні вражає її твердiсть, майже суто чоловiчий характер. Та цьому хибному враженню заперечують її суто жiночi риси: вона прагне до жiночого щастя (однак лише з чоловiком, що переймається її поглядами, чоловіка якого вона буде кохати і який буде кохати їі); вирiшує наблизити до себе Фельса i в той же час пiдсвiдомо намагається вiддалити час освiдчення; панiчно боїться свого майбутнього, але має твердий намiр здiйснити задумане. Зворушливою є сцена прощання Олени з листами Стефана Лiєвича, найдорожчим, що у неї залишилось.

Отже, бути людиною, у тому сенсі в якому це розуміла О. Кобилянська, – значить жити високодуховним, цілеспрямованим життям, мати свою, незламну, життєву позицію. І ще більшої поваги заслуговує така людина, яка залишилась нею після всіх життєвих іспитів.

Ольга Кобилянська цією повістю, усією своєю літературною спадщиною стверджує, що жiнка – неповторна особистiсть, яка має право вибору, можливiсть чинити так, як пiдказує їй серце. Вона – людина! І це ствердження письменниця доводить раз за разому майже у кожному своєму творі.

Впевнена, що жодного читача образ цiєї героїнi не залишить байдужим. Недарма О. Кобилянська змiнила першу назву твору "Вона вийшла замiж" на бiльш влучну – «Людина».

В образi Олени Ляуфлер письменниця втiлила кращi риси тих своїх сучасниць 80-90-х рокiв, якi в тогочаснiй сiрiй буденщинi прагнули зберегти людську гiднiсть, вiдстояти право на щастя. «Людина» Кобилянської –це не просто iсторiя жiночого серця, а твiр, що розкриває трагiчне становище матерiально незабезпеченої жiнки у буржуазному суспiльствi.

В цій повісті, та наступних творах Ольга Юліанівна Кобилянська яскраво показала нам, як нелегко йшла боротьба жінок за свої права, як жорстока закостеніла міщанська свідомість ламала характери і життя.