233.Громадянські права і свободи людини: загальна характеристика

Громадянські (особисті) права і свободи людини - це ті права, які мають забезпечити особисті потреби людини, її особисте життя. Це універсальні права, природний характер яких особливо підкреслюється законодавцем.

До громадянських належать право на життя, недоторканність особи, її житла, таємниця листування, телефонно-телеграфні переговори, право на повагу гідності людини, свободу віросповідання і світогляду, на вільне пересування, вибір місця проживання і заняття.

Найважливішим і найціннішим з-поміж особистих прав і свобод людини є право на життя. Зокрема, в ст. З Загальної декларації прав людини зазначено, що «кожна людина має право на життя, на свободу і особисту недоторканність». У Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р. у ст. 2 зазначається, що право на життя захищається законом і жодна людина не може бути навмисно позбавлена цього права. Положення міжнародно-правових актів повністю відображені у Основному Законі України. Так, у преамбулі до Конституції України проголошується, що держава дбає про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, а в ст. З Основного Закону зафіксовано, що «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». У ст. 27 Конституції закріплено, що кожна людина має невід'ємне право на життя і ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Водночас, кожен має право захищати своє життя і здоров'я від протиправних посягань.

Право на життя є першоосновою всіх прав і свобод людини. Життя - це абсолютна цінність світової цивілізації. За його відсутності людину не можуть цікавити її особисті, політичні, економічні та інші права. Держава зобов'язана створювати сприятливі умови для життя людини усіма можливими засобами, однак ніхто не може гарантувати безпеку людині від війни, злочинності, інших причин, що забирають людське життя.

Однак у світі поширюється негативне ставлення до смертної кари та вживаються заходи щодо її скасування. Практично всі європейські країни, в тому числі і Україна, її не застосовують. Хотілося б навести основні аргументи проти смертної кари.

1. Не держава надала людині право на життя. Життя - це природне право кожної людини і держава не повинна позбавляти людину того, що вона не надавала. Стосовно злочинців, що скоїли особливо небезпечні злочини, то обов'язок держави - ізолювати таку особу від суспільства та створити умови, щоб вона ніколи туди не повернулася (неможливість втечі з місць позбавлення волі).

2. Згідно з кримінологічними дослідженнями, смертна кара не є фактором, що стримує злочинність. Так, у Великобританії в 1965 р. смертну кару за вбивство було для експерименту скасовано. У найближчі 5 років після цього динаміка вбивств не зросла. Тоді парламент скасував смертну кару остаточно.

3. Смертна кара не враховує можливість судової помилки. Навіть у США, з їх дуже розвиненою судовою системою у період з 1900 по 1985 рр. було страчено 25 ні в чому не винних людей. 22 лютого 2000 р. Верховна Рада України скасувала смертну кару як вид покарання.

Посягання на гідність людини може відбуватись шляхом як фізичного, так і психологічного впливу. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, покаранню. Громадянські (особисті) права і свободи - це блок прав, що забезпечують захист приватного життя людини, свободу людини від надмірного та неправомірного втручання держави в усі сфери особистого життя людини. Вони є природними правами і подекуди являють собою загальні, декларативні твердження. Однак за своїм змістом вони є найбільш точним, концентрованим втіленням суті природного права - свободи окремої, автономної особи. Саме тому в сучасних демократичних країнах ці права за юридичною силою не тільки не поступаються національним законам всіх рівнів, а й мають стосовно до них пріоритетну юридичну дію. У випадках прогалин в діючому праві, недостатньої визначеності діючих законів, подолання цих негараздів відбувається на основі центральної для демократичних юридичних систем правової ідеї. Права людини в такому випадку і будуть орієнтиром, що визначає напрям та перспективу розвитку таких юридичних справ, адже природні (невід'ємні) права людини охоплюють не тільки найважливіші соціальні цінності (життя, свободу, гідність, незалежність та недоторканність особи, його об'єктивно високий статус в громадянському суспільстві), а й безпосередньо юридичні явища - визначеність правових норм, міцність правопорядку, і тільки через них реалізуються найважливіші соціальні потреби - потреби людини мати чітко визначене місце в житті суспільства. Саме тому в більшості конституцій розвинених демократичних країн природним (невід'ємним) правам відведено особливе місце: вони розміщені на першому місці в тексті, їм надана своєрідна «недоторканність». Все це зроблено з однією метою - надати можливість цим правом поставити державну владу в дуже суворі рамки поведінки.