4. Архітектура і образотворче мистецтво Русі.

Мистецтво Русі розвивалось на основі художніх традицій давньоруського народу та його споконвічних навичок художньої творчості. Створені в період Русі всі види мистецтва мали в основному релігійний характер.

Архітектура. У часи становлення Русі формується тип давньоруського міста, складовими якого були: «дитинець», або "днешній град", де жили бояри та дружинники, князівська і боярська челядь та ремісники, які обслуговували княжий двір і боярські хороми; "окольний град", який складався з кварталів простого люду, ремісників, торговельного майдану, подвір’я купців, численних церков та монастирів; околиці – "посади", "кінці", заселені ремісниками і торгівцями.

Правила забудови міст були викладені у так званій "Кормчій книзі" - збірнику законів, що включав як давньоруські, так і візантійські законоположення про містобудування. Система планування міста переважно була лінійною, тобто вулиці йшли вздовж шляхів, струмків або річок.

За призначенням архітектура поділялась на житлову, культову та оборонну. Пам'яток житлової архітектури не збереглося, але археологічні знахідки свідчать про багатий архітектурний декор будинків заможних верств населення. Міські споруди будували із дерев'яних зрубів. В основному, це були двокамерні будинки з житловими приміщеннями. Більшість таких будинків мали нижній господарський поверх – підкліть, що трохи заглиблювався у землю.

Князівські та боярські хороми мали два і більше поверхи. Це були ансамблі споруд із золотоверхими теремами та сінями на другому поверсі. На князівських дворах будували гридниці – великі зали для прийомів, а також – поруби (в'язниці для непокірних). Житло бідних людей було однокамерним, мало каркасно-стовпову конструкцію, обмазувалося глиною і білилося.

З поширенням християнства у міській забудові переважає культова архітектура – будівництво храмів. Давньоруські князі розуміли, що храм – це не тільки дім Божий, але і чудова можливість прикрасити і прославити свій стольний град. Всього з X ст. до 40-х років XIII ст. на Русі було зведено близько 10 тис. великих і малих храмів.

Перші давньоруські храми були дерев'яними, і тому жодної пам'ятки не збереглося. На зміну дерев'яному будівництву у кінці X ст. прийшло кам'яне монументальне зодчество. Цьому сприяли вихід Київської Русі на міжнародну арену, вплив візантійської культури і поширення християнства.

У давньоруському храмовому будівництві панувала, так звана, хрестово-купольна конструкція. Храм мислився як символ гармонійної організації хаосу буття силою Божого слова. Тому його зовнішні пропорції мали бути бездоганними і визначати ідею гармонії з навколишнім середовищем.

Кам'яні собори в Київській Русі були великою рідкістю і будувалися строго за візантійськими зразками. Перша мурована церква Богородиці (Десятинна), була зведена візантійськими майстрами на замовлення Володимира Великого у 989-996 роках. Вона збудована за загально-християнськими правилами в пам'ять про мучеників-християн.

До початкового періоду давньоруської архітектури можна віднести такі архітектурні споруди як церкву Богородиці у Тмуторокані (1021р.) (не збереглася) та спаський собор у Чернігові (1036 р.), збудовані князем Мстиславом Володимировичем (зберігся до наших днів майже у первісному вигляді).

Унікальним явищем у тогочасній світовій архітектурі став собор св. Софії у Києві, збудований в часи Ярослава Мудрого (1037 р). Споруджений грецькими майстрами на зразок Константинопольського собору Святої Софії, цей храм не був його простою копією. Майстрами була творчо перероблена візантійська традиція, збагачена елементами місцевої стильової неповторності. За типом це п'ятинефний, хрестово-купольний храм з хрещатим підкупольним простором та анфіладами бокових нефів. Собор увінчаний тринадцятьма банями.

Софійський собор став не тільки релігійним, а й політичним і культурним центром. Тут відбувалися церемонії посадження на великокняжий престол, приймали іноземних гостей. При соборі було засновано бібліотеку та скрипторій (майстерню з перекладу та переписування книг).

У другій половині XI ст. засновуються монастирі, у яких будуються нові кам'яні храми. Це Успенський храм Печерського монастиря (1078 р.), Михайлівський Золотоверхий храм (1108 р.), Михайлівський собор Видубицького монастиря та інші.

Що ж до оборонної архітектури, то у містах існували артілі "огородників" – будівничих міських укріплень. У період, коли виникала потреба захисту від чужоземної навали, будувалися високі, міцні оборонні споруди (переважно з дерева і землі) з товстими кріпосними стінами. Наприклад, Київ був оточений валами і дерев'яними стінами загальною висотою до 16 метрів. Вхід до міста був можливий тільки через кам'яні ворота - Львівські, Лядські та парадні Золоті. Київ також захищали фортеці – Вишгород з півночі, Білгород із заходу, Василев з півдня, та низка потужних застав вздовж Дніпра.

У деяких регіонах України збереглися такі оборонні фортифікації, як земляні вали ("Змієві вали"), що розташовані на півдні Київщини і Уманщини. Вони простягалися на десятки і сотні кілометрів завдовжки, їх рештки збереглися біля річок Віта, Красна, Стугна, Трубіж, Сула, Рось та уздовж західного боку р. Збруч.

Скульптура. В оздобленні давньоруських храмів значну роль відігравало пластичне мистецтво та різьбярство. Східнохристиянська церква, переслідуючи язичницькі вірування, заборонила об'ємну скульптуру, тому пластичне мистецтво розвивалося у вигляді рельєфів. Для різьбленого оздоблення монументальних споруд використовувався мармур та рожевий шифер. Значна кількість рельєфних орнаментальних прикрас збереглася у храмах Києва (собор св. Софії, Михайлівський Золотоверхий, Києво-Печерський монастир).

Відомою пам'яткою давньоруської пластики на плиті з місцевого пісковику є барельєф, на якому зображена Богоматір-Одигітрія з дитям, який знайдений у руїнах Десятинної церкви.

Історичну і культурну цінність становить саркофаг Ярослава Мудрого (X-XI ст.), що зберігається у київському Софійському соборі. Виготовлений з білого мармуру, вкритий рослинним орнаментом з християнською символікою.

Барельєфна скульптура була поширена в мініатюрних іконах. Їх вирізали із рожевого шиферу. Найчастіше зображали Бориса і Гліба, Дмитра Солунського, Богородицю, Спаса, Святого Миколая та інших святих. Шедевром мініатюрної кам'яної пластики є ікона "Увірування Фоми". На іконі опуклим рельєфом зображено дві постаті: Христа, що у спокійній, фронтальній позі показує Фомі свої рани, і Фому, що схилився до нього.

Живопис. На Русі живопис поширився у формі монументальних настінних розписів – мозаїк і фресок. Настінні мозаїки застосовувалися у спорудах Київської Русі з кінця X до початку XII ст. У Києві мозаїками були оздоблені інтер'єри князівських палаців і культові споруди часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Мозаїками здебільшого прикрашали апсиди, куполи, склепіння, арки.

Що ж до фресок, то їх техніка була запозичена у візантійських майстрів, але давньоруські художники довершили її новими елементами і стилістичними зображеннями. Новим у мистецькій діяльності давньоруських майстрів стало поєднання мозаїчних і фрескових зображень, чого не практикували у Візантії. У XII ст. мистецтво мозаїки поступається мистецтву фрески. Перші мозаїчні зображення та настінні фрескові розписи були виконані у Десятинній церкві Києва, але вони не збереглися.

До найвизначніших пам'яток українського і світового монументально-декоративного мистецтва належать мозаїки і фрески Софійського собору. На фрескових панно три цикли зображень: євангельські, біблійні та житійні. На мозаїках зображені основні персонажі християнського віровчення. Мозаїчні оздоблення прикрашають головний вівтар і купол собору. Це – зображення Христа-Пантократора (Вседержителя) та постать Богоматері-заступниці Марії-Оранти - Софії-Премудрості Божої, як охоронниці і заступниці Києва і Русі.

Монументальними розписами були також оздоблені Успенський собор Печерського монастиря, Михайлівський Золотоверхий собор, церква Спаса на Берестові у Києві.

Іконопис. Перші ікони були привезені на Русь з Візантії і Болгарії, а в кінці XI ст. з'явилися власні. Становлення іконопису Київської Русі припадає на II пол. XI – поч. XII ст. Першими руськими іконописцями були Григорій та Аліпій. Відомою в цей час була Печерська іконописна майстерня.

Першим твором іконопису другої половини XI ст. вважається ікона Дмитра Солунського. Вона написана на замовлення князя Ізяслава Ярославича.

Серед ікон, що дійшли до наших часів, найшанованішою була ікона Богородиці – «Елеуса", привезеної в кінці XI - початку XII ст. з Візантії до Вишгорода. Її назвали "Володимирська Богоматір" (Третьяковська галерея у Москві). У Києві сформувалася іконографія перших руських "святих" - Бориса і Гліба, уявлення про яку дає ікона "Борис і Гліб".

Оригінальним видом мистецтва було мистецтво книжкової мініатюри. Рукописна книга була дуже цінною, писалася дуже довго, на дорогому пергаменті і художньо оздоблювалась. Книги переплітали у міцні оправи з металевими замками, текст прикрашали ініціалами, заставками та мініатюрами. Книжкова мініатюра виконувалася та ілюструвалася руськими писцями та художниками, зразками для яких служили візантійські та болгарські рукописні книги.

Пам'ятками давньоруських рукописів, які збереглися до наших днів є "Остромирове євангеліє", написане у XI ст. за князювання Ізяслава Ярославича для новгородського посадника Остромира та "Ізборник Святослава" (1073 р.). Памятками цього часу є також "Бучацьке євангеліє", "Юрієве євангеліє", "Добрилове євангеліє" (XII ст.) "Мстиславове євангеліє" (XII ст.). Усі вони виконані у живописній декоративній манері. Цікавим зразком давньоруської книжкової графіки є "Оршанське Євангеліє", написане незадовго до монголо-татарської навали.

Видатним явищем у давньоруському мистецтві є мініатюри Радзивилівського літопису (XV ст.). Книга містить 618 кольорових графічних мініатюр, що ілюструють життя княжої доби. Мініатюри дають цінні відомості про архітектуру Київської Русі, одяг та зброю, речі домашнього вжитку. У мініатюрах цього літопису відображені усі важливі події часів Київської Русі.

У зв'язку із запровадженням християнства у Київській Русі виникають нові форми в мистецтві. Створюються неперевершені пам'ятки ювелірного мистецтва та художнього шитва.

Шитво досягає високого художнього рівня і навіть поширюється за межами Київської Русі. Онукою Ярослава Мудрого Ганною-Янкою було засновано при Андріївському монастирі у Києві школу, де навчали мистецтва вишивки золотом і сріблом. Рештки вишивок було знайдено у Софійському соборі у Києві, у Білогородці, Старому Галичі та ін.

Давньоруському гаптуванню властива глибока образно-символічна змістовність. Вишивка в одязі давньоруських людей, окрім декоративної, несла заклинальну, символічну функцію. Вишитий узор набував магічної сили. Він розміщувався навколо шиї, на передпліччях рукавів, що було вшануванням роботящих рук. Досить різноманітними є рослинні узори, особливо поширеною є квітка крин – символ життя, а також стилізовані зображення дерев з гнучкими стеблами тощо.

Поширеними на Русі були і такі види прикладного мистецтва, як скань, чернь, зернь, позолота та інші. Скань – це мистецтво використання найтоншого дроту, що напаювався на металеву основу (жіночі прикраси та оклади книг). Чернь – чорна паста для протравлювання срібних виробів, що робила темне тло, на якому світилися срібні фігури (браслети, зап'ястя, колти, персні, хрести, зброя). Зернь – дрібні кульки, що впаювалися в персні та інші прикраси.