Тема 5. Культура України епохи бароко.

1. Феномен українського бароко.

Культура бароко в Україні охоплює другу половину XVII–XVIII ст. Порівняно із Західною Європою стиль бароко в Україні поширився із значним запізненням. В усій культурній еволюції України доба бароко займає виняткове місце. Після княжої доби – це другий «золотий вік» нашої історії. За визначенням одного із провідних дослідників українського бароко Д. Чижевського, цей стиль найбільше «відповідав єству українського народного характеру, а тому вплинув на становлення визначальних рис національного типу характеру українців».

Дух бароко в Україні утверджували великі національні зрушення, козацькі звитяги, бурхливі державотворчі процеси. Формування та розквіт культури бароко відбувався на хвилі могутнього національно-культурного піднесення, викликаного Хмельниччиною та відновленням української державності у формі козацького Гетьманату. Фактор державності, як і наявності у суспільстві сильної, економічно заможної елітарної верстви, стали найвагомішими у розвитку українського варіанту стилю бароко, яке прийнято у вузькому значенні іменувати «козацьким бароко».

Що ж до особливостей бароко, то елітарні мотиви в українському бароко були притаманні лише літературному процесу, всі ж інші види барокового мистецтва – доволі демократичні сюжетно, з використанням традицій народної творчості.

Українське бароко утверджувало образи, які характеризували колективні, суспільні, національні риси народу в цілому. До естетичних особливостей українського бароко відносять багатобарвність, контрастність, мальовничість, посилену декоративність, динамізм і головне – небачену вигадливість форм. Світоглядні засади українського бароко втілились в образі України у вигляді одягненої в порфіру і коронованої Діви, яка просить покровительства у митрополита київського Йосафа Кроковського (гравюра Івана Щирського «Всенародне торжество»).

Бароко в Україні є універсальним стилем, органічною системою, що включає усі сфери духовного життя – літературу, історіографію, архітектуру, образотворче і прикладне мистецтво, музику театр тощо. Щоправда, у кожному з видів творчості бароко розвивається асинхронно. Якщо в літературі ще з кінця XVI ст., в архітектурі та скульптурі від початку XVII ст., то у живописі – від середини XVII ст.

Суттєвим є те, що бароко є в Україні загальнонаціональним стилем. Якщо Ренесанс зосереджувався на західноукраїнських теренах, то бароко охоплює всю Україну, включаючи Лівобережжя. Але через історичні обставини (територіальний поділ України за Андрусівською угодою 1667 р.) в межах одного стилю розвивається два його регіональні варіанти. Національні особливості найяскравіше проявилися на Лівобережжі, де у XVII – XVIII ст. козацький фактор був визначальний. З ним, власне, і пов’язане формування «козацького бароко». Дещо іншого вияву набуває бароко на західноукраїнських землях, де більш активними були західні впливи, передусім польські. Отже, в культурі українського бароко виокремлюються не лише два регіональні варіанти, але й два рівні – «верхнє», або аристократичне, і «низове», або демократичне, народне. На їх формуванні відбилися смаки та вподобання різних соціальних верств. Якщо виразниками «верхнього» була асоціальна знать – шляхта, козацька старшина, то «низового» – простий люд, селянство, міщанство.

Важливе місце у формуванні української барокової культури належить фольклору та народній традиції. Фольклор, народний епос, думи складають невід’ємну частку культури бароко.