- •21. Методологические принципы маржинализма. Теория ценности.
- •22. Австрийская школа предельной полезности: к. Менгер.
- •23. Проблемы политической экономии в русской экономической мысли 18-19вв. (а.Н.Радищев, а.Н. Герцен, н.П.Огарев, н.Г.Чернышевский)
- •24. Теоретические разработки экономистов России: л. Юровский, п. Столыпин, с. Витте, д. Менделеев, а. Чаянов.
- •26. Неолиберальные направления экономической мысли (л.Эрхар, в.Ойкен, ф.Хайек)
- •27. Дж. Кейнс и кеинсианские модели государственного вмешательства в экономические процессы.
- •28. Теория эффективного спроса Дж. Кейнса.
- •29. Неокейнсианство (р.Харрорд, е.Домар, э.Хенсен)
- •30. Эволюция количественной теории денег. Основные положения монетаризма.
- •31. М.Фридмен - об инфляции и безработице
- •32. Экономическая концепция благосостояния
- •33. Теории стадий роста у.Ростоу. Характеристика ступеней индустриального развития общества у Дж.Гэбрейта, д.Белла, о.Тоффлера, р.Арона.
- •34. Основные постулаты неоконсерватизма (м.Тэтчер, р.Рейган) и теории экономики предложения (Гилдер, а.Лаффер)
- •35. Теории монополистической и несовершенной конкуренции: Дж. Робинсон, э. Чемберлин.
- •36. Экономические воззрения на причины циклического развития. Теория «длинных волн» (й.Шумпетер, н.Кондратьев)
- •37. Теории международной торговли: относительного преимущества, соотношения факторов производства, жизненного цикла товара
- •38. Институционализм. Экономические взгляды т. Веблена.
- •39. Современный институционализм (Дж.Гэлбрейт, д.Норт, о.Уильямсон)
- •40. Право и политика в современном институционализме. Теория соглашений трансакционных издержек р.Коуза.
39. Современный институционализм (Дж.Гэлбрейт, д.Норт, о.Уильямсон)
Дж. Гелбрейт виступив зі своєрідним різновидом теорії «індустріального суспільства», яка розвивала цей науковий напрям. Він спробував розробити, за його словами, «синтетичну» теорію, котра б охоплювала всі найважливіші закономірності такого суспільства.
Цю теорію було викладено Гелбрейтом у книжці «Нове індустріальне суспільство» (1967), яка стала бестселером на американському книжковому ринку, її автора журнал «Форчун» навіть назвав «сучасним Кейнсом».
Ця книжка, як писав Гелбрейт у передмові, ґрунтується на попередніх наукових дослідженнях автора. Гелбрейт, зокрема, став відомим як автор теорії «врівноважувальної сили». Суть теорії полягає в тім, що концентрація капіталу не призводить до утворення монополій, оскільки цей самий процес породжує нейтралізуючу «врівноважувальну силу» у вигляді великих об'єднань покупців і постачальників. Ця сила не лише перешкоджає утворенню монополій, а й заступає колишню конкуренцію «типовим для сучасного стану ринком з невеликою кількістю продавців, яких активно приборкують не конкуренти, а другий бік ринку - сильні покупці».
У «новому індустріальному суспільстві» Гелбрейт намагається комплексно розглянути всю економічну систему капіталізму, яку пов'язує з технічним прогресом. Він виділяє дві форми капіталістичної економіки з погляду рівня техніки, масштабів виробництва і форми організації підприємств — великі корпорації і дрібне виробництво. Основу сучасної економіки становлять великі корпорації. Частину економіки, репрезентовану великими корпораціями, Гелбрейт називає «індустріальною системою», котра й визначає суть «нового індустріального суспільства».
Гелбрейт виокремлює два рівні розвитку корпорацій: «підприємницьку» і «зрілу». У «підприємницькій корпорації» (20—30-ті рр. XX ст.) господарем і керівником був окремий капіталіст, який дбав про максимізацію прибутку. Така корпорація не потребувала планування і державного втручання. «Зріла корпорація» — це колективна організація, в ній приватна власність замінюється «суспільною капіталістичною власністю», її очолює не окремий підприємець, а «техноструктура», до якої переходить влада. Техноструктуру Гелбрейт визначає як «союз знань і кваліфікації».
Перехід у корпораціях влади до техноструктури змінює й мету діяльності корпорацій. За Гелбрейтом, вона відображає вже не особистий інтерес підприємця, а суспільний, керується не максимізацією індивідуального прибутку, а суспільним благом. На перший план техноструктура ставить економічне зростання, яке сприяє ефективному функціонуванню корпорації, що відповідає як інтересам суспільства, так і її власним інтересам.
Важливою рисою «індустріальної системи» Гелбрейт називає планування, яке теж породжується розвитком науки і техніки. Велика корпорація здійснює планування. Якщо раніше Гелбрейт стверджував, що нейтралізувати монополію і конкуренцію можна з допомогою «врівноважувальної сили», то тепер він намагається замінити конкуренцію й ринок монополією (великою корпорацією) і плануванням. Щоправда, сам Гелбрейт заперечує можливість ототожнювання великої корпорації з монополією.
В «індустріальному суспільстві» формується, на думку Гелбрейта, нова класова структура. Зникає конфлікт між багатими й бідними, йому на зміну приходить новий конфлікт — між «класом освічених» і «неосвічених і малоосвічених». Вирішальною силою «індустріального суспільства» стає «клас освічених», складовою частиною якого є «техноструктура».
Велика роль у «індустріальному суспільстві» Гелбрейта належить державі. Технічний прогрес автоматично зумовлює необхідність планування на державному рівні, регулювання державного попиту, перерозподілу національного доходу через систему податків, сприяння розвитку науково-технічного прогресу, освіти, національної оборони. При цьому Гелбрейт підкреслює незалежність корпорацій, їхню самостійність, «автономію» щодо держави. Державу й корпорації він розглядає як дві незалежні сили, котрі плідно співпрацюють одна з одною.
У концепції «індустріального суспільства» Гелбрейта є й критичні ноти. Він критикує мілітаризм, гонку озброєнь, розуміє складність розв'язання соціальних проблем у межах «індустріального суспільства». Останнє завдання він покладає на інтелігенцію, яка керуватиметься не тільки економічними пріоритетами, а сприятиме розвитку «естетичних цінностей».
Вивчаючи концепцію Гелбрейта, слід чітко зрозуміти алогічність цілої низки його визначень суті та порядку функціонування «індустріального суспільства».