50. Початок другої світової війни. Західна Україна в 1939-1941рр.

Напередодні Другої світової війни чітко визначилося три групи країн, зацікавлених у вирішенні українського питання. Перша група — СРСР, Польща, Румунія, Чехословаччина — країни, до складу яких входили українські землі. їх основна мета — втримати вже підвладні землі й приєднати нові. Друга група — Англія, Франція і частково США (тобто країни — творці Версальсько-Вашингтонської системи), які своїм втручанням у вирішення українського питання або, навпаки, дипломатичним нейтралітетом задовольняли свої геополітичні інтереси. Третя група — Німеччина, яка, борючись за «життєвий простір», претендувала на українські землі, і Угорщина, яка, будучи невдоволеною умовами Тріанонського мирного договору 1920 p., домагалася повернення Закарпатської України. 

51. Напад фашистської Німеччини на срср. Військові операції в Україні 1941-1942рр.

Передумови

Німецько-радянській війні передувала змова СРСР і Німеччини щодо розподілу Східної Європи та Балкан. Протягом 1939 — першої половини 1941 років обидві держави ліквідували Польщу, країни Прибалтики, а також балканські держави. СРСР та Німеччина отримали спільні кордони, а також привід для наступу на сусіда для «звільнення»завойованих ним територій.

• 19 серпня 1939 року — СРСР та Німеччина уклали торговельний договір

• 24 серпня 1939 року — СРСР та Німеччина уклали пакт про ненапад та розподіл сфер впливу у Східній Європі.

• 1 вересня 1939 року — Німеччина напала на Польщу.

• 17 вересня 1939 року — СРСР напав на Польщу.

• 18 грудня 1940 року — Німеччина затвердила план Барбаросса.

Союзники СРСР (США та Велика Британія) підтримували Радянський Союз технікою та продуктами харчування через портиМурманськ і Архангельськ,^[3] незважаючи на всі спроби німецького флоту блокувати морські шляхи сполучення та порти

1941 рік пройшов у повній стратегічній і тактичній перевазі Німеччини. За півроку їй вдалося захопити Прибалтику, Білорусь, Україну, частину земель європейської Росії. СРСР не спромігся організувати належну оборону на жодній ділянці фронту.

На думку дослідника історії Другої світової Івана Муковського, протягом перших місяців війни з 16 областей України (за неповними даними) військкоматами було мобілізовано близько 2,516 млн осіб. На боротьбу з ворогом стали 1,3 млн бійців народного ополчення з лівобережних та південних областей нашої країни. А всього в 1941 р. до Червоної армії та Військово-морського флоту було направлено близько 3,185 млн громадян УРСР. Поповнюючи здебільшого з'єднання Південного й Південно-Західного фронтів, мешканці України склали основу 37, 38, 40-ї армій, 13 та 17-ї стрілецьких бригад. Завдяки мобілізаційним акціям питома вага громадян України у частинах, що воювали на південно-західному напрямі, сягнула 50%. Це значно перевищувало відсоток вихідців з України в цілому по діючій армії.

Жителів України мобілізовували до складу всіх чотирьох українських фронтів, і цей процес тривав до кінця 1944 р. Так, як зазначає кандидат історичних наук Владислав Гриневич, улітку 1943 р. в Сталінській (нині Донецька) області передовими частинами було призвано і мобілізовано 12 860 осіб, у Сумській - 24 031 особу. У визволених від німців районах налагоджували свою роботу й військкомати.

Загалом у другій половині 1944 р. у загальновійськових арміях 1-го Українського фронту мешканці України становили від 60 до 70%, а в окремих арміях 2-го і 3-го Українських фронтів - перевищували 50%. Як зазначають дослідники, впродовж 1943-1945 рр. червоноармійцями стали близько 4,5 млн українців.

Таким чином, упродовж 1943-1944 рр. Червона армія залучила у свої ряди, за підрахунками фахівців, понад 3 млн осіб або 10% усього населення України (у Волинській області цей показник склав 16%). У військах 1-4 українських фронтів (переважно в піхотних частинах і з'єднаннях) українці складали 60-80%^[6].

Окупація території України гітлерівськими військами