54. Поняття сімейного права. Співвідношення цивільного та сімейного права.

Серед суспільних відносин, урегульованих правом, виокремлюють сферу досить людських стосунків, які засновані на родинних зв’язках або спрямовані на їх створення та водночас можуть містити елементи економічного характеру. Це — сімейні правовідносини. Вони виникають на основі ук­ладеного шлюбу, народження дітей чи іншого родства, усиновлення дітей, прийняття дітей на виховання. Ці стосунки за своїм змістом дуже близькі до цивільних і по суті є такими. Однак вони мають особливості, які дають підстави виділити їх в окрему сферу, а норми, що їх регулюють, — в окрему галузь права — сімейне право.

Таким чином, сімейне право — це сукупність правових норм, які регулюють особисті немайнові та такі, що ґрунтуються на них, майнові відносини людей, які виникають на основі шлюбу, сім’ї, родства, усиновлення, прийняття дітей на виховання.

Сімейне право регулює особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір’ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання, між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком, а також деякі майнові відносини між іншими членами сім’ї. Але сімейне право не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником та між іншими родичами за походженням.

Сімейні правовідносини — це передусім стосунки між членами сім’ї. Поняття сім’ї розглядається багатьма науками: філософією, соціологією, психологією та ін. Щодо права, то у Сімейному кодексі України зазначено, що сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.

Якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані СК, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин (ст. 8 СК).

Закріплення цієї норми в СК України є свідченням недостатності норм сімейного законодавства для регулювання сімейних відносин, тому застосування норм ЦКє цілком виправданим. Хоча сімейні відносини і мають суттєві особливості, все ж таки за своєю природою вони належать до цивільно-правових відносин,

Немає підстав для дублювання в СК України норм, які визначають сутність таких правових категорій, як правосуб'єктність, зобов'язання, правочини, строки, відповідальність тощо. Норми ЦК та СК України - це єдина цивілістична нормативна матерія. З урахуванням цього при регулюванні сімейних відносин повною мірою можуть застосовуватися основні цивільно-правові конструкції.

В статті 8 СК закріплена загальна вказівка щодо можливості застосування до регулювання сімейних відносин норм ЦК України. Окрім цього в окремих бланкетних нормах СК України закріплюються відсилки до Цивільного кодексу. Так, відповідно до ЦК України:

- обчислюються строки, встановлені в СК України (ст. 12 СК);

- застосовується позовна давність (ч. 2 ст. 20 СК);

- здійснюється співвласниками розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу (ч. 2 ст. 68 СК).

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (ч. 4 ст. 71 СК).

Той із подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку з протиправною поведінкою другого з подружжя, має право на утримання незалежно від права на відшкодування шкоди відповідно до ЦК України (ч. 6 ст. 75 СК).

Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених ЦК України (ст. 103 СК).

Неповнолітня дитина розпоряджається доходом від свого майна відповідно до ЦК України (ч. 2 ст. 178 СК), неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпоряджання ними відповідно до ЦК України (ч, 2 ст. 179 СК).

Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених ЦК (ч. З ст. 243 СК); цивільні права та обов'язки опікуна, піклувальника встановлюються ЦК України (ч. 4 ст. 249 СК); опіка та піклування над дитиною припиняється у випадках, встановлених ЦК (ст. 250 СК); особа також може бути звільнена від обов'язків опікуна або піклувальника дитини у випадках, передбачених ЦК України (ст. 251 СК).

 Нерозривний зв'язок двох нормативних актів - Сімейного та Цивільного кодексів - знайшов свій прояв в процесі набрання ними чинності. Відомо, що прийнятий 10.01.2002 р. СК України мав набрати чинності з 1.01.2003 р. Однак пізніше Верховного Радою було прийнято рішення про відкладення цього терміну на один рік, та його «прив'язку» до ЦК України. Перенесення цієї дати на один рік мало серйозні підстави. Серед аргументів було зокрема те, що сімейні відносини регулюються не лише нормами СК, а й ЦК України. При вирішенні питань щодо майнових відносин подружжя, застосування позовної давності, визнання шлюбного договору недійсним, установлення опіки та піклування над дітьми мають застосовуватися норми ЦК.