- •1. Поняття та види речових прав за законодавством України.
- •2. Ознаки речового права.
- •3. Речові права і право інтелектуальної власності.
- •4. Поняття та ознаки права власності.
- •5. Зміст права власності.
- •6. Здійснення права власності.
- •7. Загальні положення про набуття права власності.
- •11. Похідні підстави набуття права власності. Момент виникнення права власності у набувача.
- •12. Підстави припинення права власності.
- •2. Відмова власника від права власності
- •5. Припинення права власності у зв'язку із викупом майна у власника.
- •13. Право господарського відання та оперативного управління.
- •14. Поняття, зміст та особливості права приватної власності.
- •15. Право комунальної власності. Поняття, суб'єкти, об'єкти, зміст.
- •16. Право державної власності. Поняття, суб'єкти, об'єкти, зміст. Співвідношення понять право державної власності та право власності народу України.
- •19. Право спільної сумісної власності подружжя.
- •20. Право власності особистого селянського господарства.
- •22. Порядок здійснення права спільної часткової власності.
- •23. Право власності на житло.
- •24. Право довірчої власності.
- •25. Конституція України та цивільне законодавство про правове забезпечення захисту права власності.
- •26. Поняття та види способів захисту права власності та інших речових прав. Співвідношення понять охорона та захист речових прав.
- •27. Речово-правові засоби захисту права власності та інших речових прав.
- •28. Віндикаційний позов як спосіб захисту речових прав.
- •29. Негаторний позов як спосіб захисту речових прав.
- •30. Визнання права власності як спосіб захисту.
- •31. Позов про вилучення майна з опису як спосіб захисту права власності.
- •32. Зобов'язально-правові способи захисту права речових прав.
- •33. Визнання незаконним нормативного акту та дій органів влади та місцевого самоврядування, що порушують право власності.
- •34. Самочинне будівництво.
- •35. Право власності на земельну ділянку.
- •36. Поняття та види речових прав на чуже майно.
- •37. Особливості здійснення і захисту речових прав на чуже майно.
- •41. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
- •42. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови.
- •43. Володіння (посідання) в цивільному праві.
- •44. Характеристика авторського права в континентальній системі права і копірайту в англосаксонській системі
- •45. Цивільно-правове регулювання відносин, пов'язаних з творчою діяльністю. Поняття творчої діяльності та інтелектуальної власності.
- •46. Об’єкти та суб’єкти авторського права.
- •47. Права суб’єкта авторського права.
- •48. Авторський договір: поняття, характеристика та види.
- •49. Поняття, суб'єкти, об'єкти, зміст суміжних прав інтелектуальної власності.
- •50. Поняття, суб'єкти, об'єкти, зміст права промислової власності.
- •51. Правова охорона фірмових найменувань.
- •52. Правова охорона товарних знаків.
- •53. Правова охорона найменувань місць походження товарів
- •54. Поняття сімейного права. Співвідношення цивільного та сімейного права.
- •55. Принципи сімейного права.
- •56. Строки в сімейному праві.
- •57. Здійснення і захист сімейних прав та обов'язків.
- •1. Сімейні права є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.
- •2. Якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника.
- •58. Поняття сім ї. Підстави виникнення сімейних прав та обов'язків.
- •1. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.
- •2. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
- •61. Фактичні шлюбні відносини.
- •62. Умови укладання шлюбу. Перешкоди для укладання шлюбу.
- •63. Порядок укладання шлюбу. Правові наслідки подачі заяви про реєстрацію шлюбу.
- •2 Ознайомлення осіб, які бажають зареєструвати шлюб, з їхніми правами та обов'язками.
- •3. Прийняття державними органами рацСу заяви за наявності всіх необхідних документів.
- •4. Заручини.
- •5. Реєстрація шлюбу.
- •64. Визнання шлюбу недійсним. Підстави, порядок, наслідки.
- •65. Особисті немайнові правовідносини подружжя.
- •66. Майнові правовідносини подружжя. Поняття, види, особливості.
- •67. Правовий режим майна подружжя.
- •68. Обов'язки подружжя по утриманню. Підстави, порядок виникнення та припинення.
- •69. Шлюбний договір. Поняття, зміст, порядок укладання, визнання недійсним, наслідки.
- •70. Поняття та види припинення шлюбу. Правові наслідки припинення шлюбу. Відмінність від визнання шлюбу недійсним.
- •71. Підстави та порядок розірвання шлюбу.
- •74. Особисті немайнові права та обов'язки батьків та дітей.
- •75. Підстави та порядок позбавлення батьківських прав. Відновлення батьківських прав. Відібрання дітей без позбавлення батьківських прав.
- •76. Майнові правовідносини батьків та дітей.
- •77, 79. Аліментні правовідносини батьків та дітей. Умови та порядок стягнення аліментів на дітей.
- •78. Аліментні правовідносини інших членів сім ї.
- •80. Поняття та підстави усиновлення (удочеріння).
- •81. Правові наслідки усиновлення. Таємниця усиновлення.
- •82. Дитячий будинок сімейного типу та прийомна сім я.
- •83. Патронат.
- •84. Поняття спадкування. Суб'єктний склад відносин спадкування.
- •85. Час та місце відкриття спадщини. Юридичні наслідки відкриття спадщини.
- •86. Склад спадкового майна.
- •87. Особливості спадкування окремих об’єктів.
- •88. Спадкування за законом. Порядок розподілу спадкового майна.
- •89. Поняття та види заповітів. Недійсність заповіту.
- •90. Виконання заповіту.
- •91. Заповідальний відказ. Право на обов'язкову частку у спадщині.
- •92. Здійснення права на спадкування. Оформлення права на спадщину.
- •93. Відмова від спадщини. Поняття та наслідки.
- •94. Відповідальність спадкоємців за зобов'язаннями спадкодавця.
- •95. Спадкування за правом представлення. Спадкова трансмісія. Відумерлість спадщини.
- •96. Спадковий договір.
76. Майнові правовідносини батьків та дітей.
Окрему групу сімейних правовідносин становлять майнові правовідносини батьків та дітей.
У сімейно-правовій літературі вони поділяються на дві групи:
1) правовідносини з приводу майна
2) аліментні правовідносини.
Правовідносини з приводу майна поділяються на три види залежно від джерела набуття майна. До них, зокрема, належать правовідносини щодо майна:
а) набутого батьками і призначеного для потреб усієї сім’ї;
б) набутого за рахунок спільної праці чи спільних коштів батьків і дітей;
в) майна, що набувається самими неповнолітніми на різних правових підставах.
Кожна сім’я має певний обсяг майна, яке призначене для задоволення побутових та інших потреб її членів. Сімейне законодавство послідовно закріплює принцип роздільності майна батьків і дітей. Згідно з ч. 1 ст. 173 СК батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна. Це означає, що незалежно від тривалості спільного проживання та спільного користування роздільним майном, яке належить батькам або дитині, воно зберігає свій первісний правовий режим. СК уводить також презумпцію права власності батьків на спірне майно. Відповідно до ч. 2 ст. 173 СК при вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків. Виняток з цього правила стосується речей, які придбані батьками чи одним із них для забезпечення розвитку, навчання і виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо). СК прямо закріплює право власності дитини на таке майно (cт. 174).
Батьки при визначенні порядку володіння та користування майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, а також роздільним майном зобов’язані враховувати інтереси своїх неповнолітніх дітей. Майно, що забезпечує виховання і розвиток дитини, вони зобов’язані передавати їй у користування (ч. 1 ст. 59, ч. 1 ст. 176 СК).
Відповідно до ч. 2 ст. 176 СК права батьків і дітей на користування житлом, що є власністю когось із них, встановлюються законом.
При розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов’язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім’ї, які відповідно до закону мають право користуватися ним (ст. 59 СК).
Майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності (ст. 175 СК).
Батьки вирішують спільно питання про управління майном дитини. Порядок вчинення батьками правочинів щодо майна дитини визначається законодавством (ст. 177 СК). За загальним правилом, продукція, плоди і доходи від майна, що належить власникові речі, є його власністю (ст. 189 ЦК). Це правило поширюється на випадки, коли власником речі є неповнолітня особа. Саме вона набуває прав щодо плодів та доходів від належного їй майна. Однак управляють таким майном і доходами від нього батьки дитини. Крім того, закон надає батькам право використовувати доходи від майна, що належить малолітній дитині, на виховання та утримання інших дітей, а також на невідкладні потреби сім’ї (ч. 1 ст. 178 СК). Неповнолітня дитина розпоряджається доходом від свого майна відповідно до цивільного законодавства (ст. 178 СК).
Батьки управляють майном своєї дитини до досягнення нею повноліття та набуття повної цивільної дієздатності (статті 34, 35 ЦК). Після припинення управління батьки зобов’язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього (ч. 4 ст. 177 СК). У випадку неналежного виконання батьками своїх обов’язків щодо управління майном дитини на них може бути покладений обов’язок відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду (ч. 5 ст. 177 СК).
Законом урегульований правовий режим майна, одержаного як аліментні виплати. Аліменти виплачуються на ім’я того з батьків, з ким проживає дитина. Разом із правом власності на аліменти за батьками закріплюється й обов’язок використовувати їх строго за цільовим призначенням, тобто для задоволення фізичних, духовних й інших потреб дитини, її навчання і розвитку (ч. 1 ст. 179 СК). СК закріплює право неповнолітньої дитини брати участь у розпорядженні аліментами, отриманими для неї. Неповнолітня дитина, тобто особа, яка досягла 14 років, має право на самостійне одержання аліментів і розпорядження ними відповідно до ЦК.