42. Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування.

Ст.91: Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.

Підставою застосування примусових заходів медичного характеру є:

1) вчинення суспільно небезпечного діяння, ознаки якого передбачені в статтях Особливої частини КК (п.2-3 ст.93 КК), або злочину (п.2 ст.93);

2) наявність у особи психічного захворювання;

3) визнання судом особи такою, що становить небезпеку для себе або інших осіб.

На підставі ст.93 примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані лише до осіб:

1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння;

2) які вчинили у стані обмеженої осудності злочини;

3) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.

Ст.94 передбачає вичерпний перелік примусових заходів медичного характеру:

1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;

2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;

4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Примусові заходи медичного характеру застосовуються без вказівки на тривалість перебування у психіатричних закладах. Таке лікування повинно продовжуватися до видужання або зміни ступені тяжкості захворювання, коли особа перестає бути небезпечною для себе або інших осіб.

Ст.96 “Примусове лікування”:

1. Примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

2. У разі призначення покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. У разі призначення інших видів покарань примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах.

43. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх.

Вік суб’єкта злочину виконує не лише роль критерію нижчої вікової межі, з якої можлива КВ, але є обставиною, що визначає характер і ступінь суворості КВ і покарання неповнолітніх, тобто осіб, які не досягли вісімнадцяти років на час вчинення злочину.

Особливості КВ і покарання неповнолітніх передбачені в розділі ХV КК і стосуються:

1) звільнення неповнолітніх від КВ (ст.97, ч.2 ст.106);

2) видів покарання, що застосовуються до неповнолітнього (ст.98-102);

3) призначення покарання (ст.103);

4) звільнення від покарання та його відбування (ст.104-107);

5) погашення і зняття судимості.

Закон передбачає два види звільнення неповнолітніх від КВ:

1. Звільнення від КВ із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст.105):

а) застереження;

б) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

в) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

г) покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодувати заподіяних майнових збитків;

д) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

2. Звільнення від КВ у зв’язку із закінченням строків давності.

Ст.98 “Види покарань”:

1. До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:

1) штраф;

2) громадські роботи;

3) виправні роботи;

4) арешт;

5) позбавлення волі на певний строк.

2. До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Погашення і зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку, відбувається на підставі статей 88-91, але з урахуванням особливостей, передбачених у ст.108. Ці особливості стосуються:

1) тривалості строків погашення судимості;

2) умов дострокового зняття судимості.