23. Поняття і види стадій злочину.

Стадії вчинення злочину – певні етапи його здійснення, які істотно розрізняються між собою ступенем реалізації умислу, тобто характером діяння і моментом його припинення.

Не є стадіями вчинення злочину той чи інший стан свідомості людини її думки, прояв намірів, їх формулювання та виявлення. Стадії вчинення злочину можуть міститися у злочинах, вчинених з умислом.

Види стадій вчинення злочину:

1. готування до злочину;

2. замах на злочин;

3. закінчений злочин.

Поняття закінченого злочину сформульовано у ч.1 ст. 13 КК.

Закінченим злочином визнається діяння, яке мітить всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею ОЧ КК.

Злочин із матеріальним складом вважається закінченим з того моменту, коли настав вказаний у диспозиції статті ОЧ КК злочинний наслідок.

Злочин з формальним складом вважається закінченим з моменту вчинення самого діяння незалежно від настання суспільно небезпечних наслідків.

Злочини з усіченим складом – це різновид злочинів з формальним складом, у них момент закінчення перенесений законодавцем на попередню стадію, тобто на стадію готування, чи замаху.

Готування до злочину

З об’єктивної сторони готування до злочину може появлятися в різних діях, але спільним для них є те, що всі вони полягають лише у створенні умов для вчинення злочину, який однак, не доводиться до кінця з причин, що не залежать від волі винного.

З суб’єктивної сторони готування до злочину можливе лише з прямим умислом, тобто особа усвідомлює, що створює умови для вчинення певного злочину і хоче створити такі умови. При цьому винний має умисел не обмежуватися лише готуванням до злочину, а вчинити всі дії, які призведуть до закінчення злочину.

Види готування до злочину:

1. підшукування засобів чи знарядь для вчинення злочину;

2. пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину;

3. підшукування співучасників;

4. змова на вчинення злочину;

5. усунення перешкод,

6. інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Замах на злочин

Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею ОЧ КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі ( ч.1 ст.15 КК).

Закон розрізняє два види замаху на злочин: закінчений і незакінчений.

Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі (ч.2 ст.15 КК). Закінчений замах іноді називають невдалим.

Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця. (злодій був затриманий як тільки проник у житло). Незакінчений замах іноді називають перерваним.

Критерієм для поділу замаху на закінчений і незакінчений є суб’єктивне ставлення винного до вчинених ним дій, його уявлення про ступінь виконання ним злочинного діяння.

Ст.17 “Добровільна відмова при незакінченому злочині”:

1. Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

2. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

24. Рецидив злочинів та його види.

Рецидив – це вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.

Ознаки рецидиву:

1) рецидив має місце там, де особою вчинено два або більше самостійних і тільки умисних злочини;

2) при рецидиві кожен з вчинених злочинів утворює собою одиничний злочин (різні його види);

3) злочини, що створюють рецидив, обов'язково віддалені один від одного певним проміжком часу, іноді дуже тривалим (так званий рецидив, віддалений у часі).

4) факт судимості створюється обвинувальним вироком суду, що вступив в законну силу із призначенням винному певного покарання.

Вчинення нового злочину, протягом строку судимості має у теорії назву легального рецидиву.

Види рецидивів:

1) загальний рецидив – це такий рецидив, у який входять різнорідні злочини, тобто не тотожні за родовим або безпосереднім об'єктом і ті, що мають різні форми вини;

2) Спеціальним називається рецидив, у який входять тотожні або однорідні злочини, тобто однакові за складом або такі, що мають тотожні або подібні безпосередні об'єкти і вчинені при одній і тій же формі вини.

За кількістю судимостей рецидив поділяється на два види:

• простий рецидив є в тих випадках, коли особа має дві судимості.

• складний, або багаторазовий, рецидив – це рецидив злочинів, при якому особа має три і більше судимості.

За ступенем суспільної небезпечності виділяють:

• пенітенціарний рецидив має місце там, де особа, яка була засуджена до позбавлення волі, знову вчиняє протягом строку судимості новий злочин, за який знову засуджується до позбавлення волі.

• рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів – це рецидив, при якому особа, маючи судимість за один з таких злочинів, знову вчиняє, незалежно від їх послідовності, новий такий же злочин.

25. Необхідна оборона та її ознаки.

Ст.36 “Необхідна оборона”:

1. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

2. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади…

Ознаки необхідної оборони:

1. Мета.

2. Спрямованість.

3. Характер дії того, хто захищає.

4. Своєчасність оборони (передчасна – необхідна – запізніла).

5. Співрозмірність оборони.

Заподіяна шкода має відповідати двом взаємопов’язаним обставинам:

а) небезпечності посягання;

б) обстановці захисту.

26. Перевищення меж необхідної оборони та уявна оборона.

Ст.36:

3. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне КВ лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 КК.

4. Особа не підлягає КВ, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.

5. Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком КВ застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

Ст.37 “Уявна оборона”:

1. Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

2. Уявна оборона виключає КВ за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення.

3. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає КВ як за перевищення меж необхідної оборони.

4. Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає КВ за заподіяння шкоди через необережність.

27. Затримання особи, що вчинила злочин та його ознаки.

Ст.38 “Затримання особи, що вчинила злочин”:

1. Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.

2. Перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, визнається умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця. Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, має наслідком відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 КК.

Правомірне затримання злочинця потерпілими або іншими особами – насильницькі дії, спрямовані на короткострокове позбавлення волі особи, яка вчинила злочин, з метою доставлення її органам влади, якщо ці дії викликані необхідністю затримання і відповідають небезпечності вчиненого посягання обстановці затримання злочинця.

Ознаки затримання злочинця:

1) мета затримання;

2) особа, яка підлягає затриманню;

3) характер дій при затриманні;

4) своєчасність затримання;

5) необхідність заподіяння шкоди;

6) співрозмірність шкоди, заподіяної злочинцю при його затриманні.