54 Українська юридична термінологічна система. З історії розвитку мови права

1. загальнозначущі терміни характеризуються тим, що вони вживаються в повсякденному змісті і зрозумілі усім, до цієї групи термінів відносяться, наприклад: біженець, свідок, працівник; accomplice, accreditation.

2. спеціальні юридичні терміни володіють особливим правовим змістом, (і, видимо, зрозумілі далеко не всім, а лише фахівцям в області права), наприклад: необхідна оборона, задоволення позову; coerced acquiescence, to retaliate accusation.

3. спеціально-технічні терміни відбивають область спеціальних знань - техніки, економіки, медицини і т.д. (видимо, ці терміни повинні бути зрозумілі юристові, що є ще і фахівцем в іншій області) наприклад: недоброякісна продукція, правила техніки безпеки, non-patentable, nuclear-free.

55 Поняття юридичного терміна. Класифікація юридичних термінів.

Основні класифікації юридичних термінів

Термінологічний склад мови – це складне утворення, структура якої містить підсистеми, що виділяються за різними критеріями:

1. За вживанням у різних сферах спілкування:

· загальнонаукові – терміни, що використовуються в різних наукових дисциплінах і виражають спеціальні поняття широкого профілю (процес, фактор, залежність, функція),

· міжгалузеві – терміни, що мають невелику продуктивність і вільно використовуються в різних галузях наукових знань (лінгво-юридичні: термін, дефініція, поняття),

· вузькоспеціальні терміни – виражають поняття окремої дисципліни (юриспруденція: правозастосування, досудове слідство, досудове розслідування).

2. За внутрішньою структурою терміни кожної галузі знання являють собою певні структурні типи (терміномоделі). Ядро кожної терміносистеми – слова-терміни, які є основою для творення складних термінів:

· однокомпонентні,

· багатокомпонентні (двокомпонентні, трикомпонентні, багато-компонентні).

Терміни-словосполучення творяться за відповідними продуктивними моделями, які можна класифікувати за морфологічним типом головного слова:

· субстантивні словосполучення (судове слідство, тяжкий злочин, криміналістична експертиза);

· дієслівні словосполучення (віддавати під суд, порушувати судову справу).

Багатокомпонентні терміни поділяються на прості (права людини, оголошення померлим) і складні (правове регулювання ринку цінних паперів, матеріальна відповідальність членів колективного сільськогосподарського підприємства).

3. За позамовними зв’язками лексичних одиниць (тематичні групи термінів). Класифікація дуже широка й визначається критерієм, актуальним для дослідника.

4. За семантикою:

· Однозначні.

· Багатозначні: конституція, право (4), вина, кредит, суд (3).

5. За власне лінгвістичними показниками (характером смислових відношень між лексичними одиницями):

· Родо-видові відношення (юрист – адвокат).

· Синонімічні (правознавство – юриспруденція, кримінальний – карний).

· Антонімічні (обвинувачення – захист, законно – незаконно

56 Запозичення в юридичній термінології.

Запозичення — елемент чужої мови (слово, морфема, синтаксична конструкція та ін.), який було перенесено з однієї мови до іншої в результаті мовних контактів, а також сам процес переходу елементів однієї мови до іншої.

57  Трудноті, що виникають при перекладі з російської на українську мову. Синоніми, омоніми та пароніми в юридичній термінології.

Юридичними термінами є словесні визначення державних і правовихпонять, за допомогою яких виражається зміст нормативно-правових приписівдержави.

Багатозначність (полісемія) – це наявність у слова двох чи більше значень,між якими існує певний семантичний зв’язок (акт, захисник, опонент, стаття,справа).

Пароніми – це спільнокореневі слова, які подібні за структурою й вимовою, мають загальні граматичні ознаки, належать до однієї частини мови, алевідрізняються своїм значенням (обшукати – ошукати, погроза – загроза).

Омоніми – це однакові за звучанням, але різні за значенням слова, якісемантично не пов’язані між собою (мотив (мелодія) – мотив (причина –мотивзлочину); топити (нагрівати) – топити (розплавляти) – топити (примушуватитонути).

Синоніми – слова однієї частини мови, які повністю або частково збігаютьсяу лексичному значенні, але відрізняються значеннєвими відтінками, емоційно-експресивним забарвленням, сферою стилістичного використання(правознавство – юриспруденція, завдавати шкоду – заподіювати шкоду –спричиняти шкоду).

Отже, яку ситуацію ми маємо на сьогоднішній день? Найперше – це три різних, але однаково неправильних підходи до перекладу імен та власних назв з російської. Перший, так званий «радянський» підхід, коли російські імена та прізвища, наприклад, Владимир Ленин, перекладаються українською як Володимир Ленін – байдуже, що в російській мові немає імені Володымыр, а є Владимир, хоча ці імена, звісно, є дуже споріднені. Таким перекладом – за звичкою, очевидно – досі користуються більшість теле- та радіо-ЗМІ, особливо – так звані «загальнонаціональні», які вперто продовжують іменувати президента РФ Дмитром Медведєвим, а замість Красная площадь говорити Червона площа, причому, нікого не цікавить, що Красная вона не тільки тому, що забарвлена у червоне, а й тому, що красива. Такий переклад неправильний хоча б тому, що спотворює первинну сутність власних назв, а імена після такого перекладу набувають нового, дикого для їхніх носіїв, звучання (яскравий приклад – популярне жіноче ім’я Анна, яке й досі часто сліпо перекладають як Ганна, хоча більшість сучасних Анн не в захваті від такого перекладу).

Другий підхід – так званий «русофобський». Ті, хто сповідують його стилістику, користуються принципом «абияк, тільки не російською». Вже згадуваний вище президент РФ згідно такого перекладу виходить Дмітрій Мєдвєдєв, письменник Горький стає Ґорькім, а художник Репин – Рєпіним. Поціновувачі такого стилю виправдовуються, мовляв, максимально наближено передають звучання іншомовних слів, але чому ті ж таки поціновувачі в тому самому тексті пишуть на український манер іншомовні – французькі та латинські – слова: тунель (за логікою мало би бути «таннел»), тролейбус («тролібас»), бюджет («баджет») і т. ін.? Маємо подвійні стандарти, коли російські слова перекладають наближено до звучання, а решту іншомовних слів – наближено до написання.

Нарешті, третій підхід, який особисто я називаю «ніяким», «стихійним», є жертвою перших двох та банальної неграмотності авторів і потрапляє на очі у вигляді відверто комічних варіантів, наприклад, Сєргей, але Безруков («є» у першому слові, причому, тільки у першому складі, й відсутність логічної «є» у прізвищі) або Сергій, але Бєзруков (перекладене українською ім’я і транслітероване прізвище). Ще одна велика дикість – перекладати українською назви російських (білоруських, будь-яких «кириличних») гуртів. Мене коробить, коли бачу як пишуть: «Арія», «Акваріум», «Сплін» тощо (здається, навіть «Зємфіра» одного разу стрілася); окрім лінгвістичної сторони питання присутня ще й суто комерційна, адже назви гуртів є брендами, спотворення яких, за ідеєю, є незаконним!

Найцікавіше, що користувачі латинського алфавіту, а це – на хвилиночку – півсвіту, включаючи Європу, Автралію й обидві Америки, латинські назви і, тим паче, імена не перекладають. Ім’я та прізвище французького режисера Жана Кокто писатиметься ідентично – Jean Cocteau – і у США, і у Італії, і у Німеччині. Якби власні назви перекладали, як це роблять в Україні, Жан Кокто став би: John Coctaw в Америці, Gianni Cocto в Італії та Johann Kokto в Німеччині, але в газетах та книжках усіх цих країнах він пишеться згідно оригінального правопису і це всіх влаштовує! Чому ж ми, носії кирилиці, так спотворюємо власні назви й імена своїх сусідів? Можливо, просто не потрібно вигадувати велосипед і, за прикладом культурного світу, писати власні назви та імена людей так, як вони пишуться мовою оригіналу: Владимир Ленин, Максим Горький, Дмитрий Медведев, Илья Репин, Красная площадь, Большой театр і так далі.