12 Культура мови і мовлення. Основні ознаки культури мовлення юриста.

Культура мови – галузь знань, яка вивчає нормативність мови, її відповідність суспільним вимогам; індивідуальна здатність особи вільно володіти різними функціональними стилями.

Культура мовлення – упорядкована сукупність нормативних, мовленнєвих засобів, вироблених практикою людського спілкування, які оптимально виражають зміст мовлення і задовольняють умови і мету спілкування.

Здебільшого це поняття вживають, аналізуючи писемні тексти, мовну практику особистості.

Важливими хар-и культури мовлення є правильність, змістовність, доречність, достатність, логічність, точність, ясність, стислість, простота та емоційна виразність, образність, барвистість, чистота, емоційність. Правильна вимова, вільне, невимушене оперування слово, уникнення вульгаризмів, провінціалізмі, архаїзмів, слів-паразитів, зайвих іншомовних слів, наголошування на головних думках, фонетична виразність, інтонаційна розмаїтість, чітка дикція, розмірений темп мовлення, правильне використання логічних наголосів і психологічних пауз, взаємовідповідність між змістом і тоном, між словами, жестами та мімікою – необхідні елементи мовної культури вчителя.

Культура мовлення – це система вимог, регламентацій стосовно вживання мови в мовленнєвій діяльності (усній чи писемній.)

Культурою мови називають дотримання усталених мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування.

Основні ознаки культури мови:

• змістовність (потрібно продумувати текст і основну думку висловлювання; розкривати їх повно; говорити й писати лише те, що добре відомо; не говорити й не писати зайвого; добирати матеріал, якого не вистачає)

• правильність і чистота (дотримуватися норм літературної мови)

• точність (добирати слова і будувати речення так, чтоб найточніше передати зміст висловлювання)

• логічність і послідовність (говорити і писати послідовно, забезпечувати смислові зав’язки між словами і речення в тексті; складати план виступу чи лекції; систематизувати дібраний матеріал; уникати логічних помилок)

• багатство (використовувати різноманітні мовні засоби, уникати невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень)

• доречність (ураховувати, кому адресовано висловлювання, як воно буде сприйняте при певних обставинах спілкування)

• виразність і образність (добивати слова і будувати речення так, чтоб якнайкраще, якнайточніше передати думку, бути оригінальним у висловлюванні і вміти впливати на співрозмовника).

13 Мовленнєвий етикет - невід'ємний етикет професійної культури юриста.

Мовленнєвий етикет

Етикет функціонує в суспільстві як сукупність двох форм поведінки: мовленнєвої і не мовленнєвої.

Мовлення людини – це своєрідна візитна картка, це свідчення рівня освіченості людини, її культури, а разом з тим, через сукупну мовленнєву практику мовців – це і показник культури суспільства.

Мовний етикет – це сукупність мовних засобів, які регулюють нашу поведінку в процесі мовлення. Термін етикет походить від фран. слова etiguette, що означає ярлик, етикетка. Мовленнєвий етикет висуває перед людьми, що спілкуються, певні вимоги. Їх розмова має бути ввічливою, статечно., пристойною, а самі комуніканти мають виявляти один до одного уважність і чемність.

Головне призначення етикету, в тому числі й мовленнєвого – встановлення сприятливого контакту між людьми, регулювання їх взаємин на основі принципу ввічливості. Адже мета спілкування – вплив однієї людини на іншу, регуляція поведінки об’єкта спілкування суб’єктом.

Мовленнєвий етикет студентів, як етикет взагалі (складова культури), не існує поза часом і простором. Це обов’язково конкретний етикет конкретного суспільства (чи його прошарку) на певному історичному етапі розвитку цього суспільства.