3. Граматичні категорії морфологічні

(роду, числа, відмінка, виду, часу, способу, особи)

класифікаційні (роду, іменника, виду дієслова)

словозмінні

(роду прикметника)

Приховані категорії – семантичні та синтаксичні ознаки слів, які не мають морфологічного виявлення, але важливі для побудови висловлювання, оскільки впливають на сполучуваність слів (наприклад, істот / неістот: назви неістот не вживаються в давальному відмінку зі значенням належності — Купити скатертину столу).

Синтаксичні

(категорія комунікативної спрямованості: розповідні, питальні, спонукальні речення; категорія активності / пасивності; стверджувальності / заперечувальності; синтаксичного часу і синтаксичного способу, які формують парадигму речення і обов'язково мають формальне вираження, існують у мові приховані категорії (Б.Уорф).

Отже, граматичні категорії забезпечують структурну організацію всієї системи частин мови.

4. Систему морфологічних категорій утворюють підсистеми іменних і дієслівних категорій як носії частиномовного значення двох фундаментальних взаємоспрямованих та взаємопротиставлених мовних понять - субстанціальності й процесуальності.

Морфологічні категорії (МК) роду, числа, відмінка іменника і виду, часу, способу, особи дієслова становлять центр системи морфологічних одиниць, напівпериферійними є граматичні категорії (ГК) істот / неістот, особи / неособи іменника, периферійною виступає ГК валентності дієслова.

Підсистема іменникових категорій характеризується спільністю реалізації, через що рід, число і відмінок є рівнорядними і для них властива внутрішньочастиномовна міжкатегоріальна взаємодія.

Взаємодію дієслівної особи та відмінка іменника слід кваліфікувати як ієрархічну найвищу ланку протиставлення і взаємоскерованості дієслова й іменника. Подібний тип взаємодії категоріальної семантики є підтвердженням взаємопроникнення МК і засвідчує підпорядкованість зовнішньочастиномовних категоріальних функцій утворенню одиниць ієрархічно найвищого мовного рівня. Взаємопроникнення МК характеризується двома вимірами - формально-граматичним і семантичним. Формально-граматичний план взаємопроникнення пов'язаний з формально- граматичною зумовленістю дієслова іменем (особа дієслова є категорією, що зумовлена іменниковим - у широкому розумінні - підметом). Дієслівна семантика спрямована на змістове завершення, заповнення синтагматичних сем, що в структурі двоскладного речення перетинаються з парадигматичними семами іменника. Взаємопроникнення МК є ієрархічно найвищим різновидом взаємодії, оскільки в ньому представлене проникнення семантики однієї категорії в семантику іншої, активна взаємодія семантики в реалізації зовнішніх функцій МК. Ієрархічно нижчим різновидом взаємодії є взаємозумовленість, що поширена у внутрішньочастиномовній міжкатегоріальній площині. Найпослідовніше взаємозумовленість виражена в детермінації парадигми часу семантикою виду і залежності функціонування форм виду від значеннєвого обсягу форм часу.

Первинним є комплекс категорій, а не окремі його складники, що свідчать про їх системність і спрямованість ГК на упорядкування мисленнєвих процесів і їх відображення на мовному рівні. Так, будучи ущербною в одній площині, морфологічна система трансформує таку ознаку до структури іншої категорії. Наприклад, класифікуюча специфіка іменникового числа стала наслідком утворення незначної кількості слів, позбавлених формальної мотивованості роду. Відбувається розширення класифікаційної парадигми числа. Трансформація категорії числа засвідчує значний класифікаційний зсув морфологічного числа іменників.

Отже, парадигма внутрішньочастиномовних міжкатегоріальних зв'язків мотивована участю категоріальних ознак у частиномовній детермінації слова, статусом категоріальних сем у формальному і семантичному структуруванні лексем, між частиномовна внутршньокатегоріальна взаємодія підпорядкована реалізації номінативних завдань і організації синтаксичних відношень, ієрархічно вершинну порцію їх утворює міжчастиномовне міжкатегоріальне взаємопроникнення.

5. У мовознавців відома теза „морфологія - це техніка для синтаксису”. На думку Ф. де Соссюра, „з лінгвістичної точки зору в морфології нема свого реального й самостійного об'єкта вивчення; вона не може становити самостійної від синтаксису дисципліни”. Е.Сепір визначав роль морфології як засобу, необхідного для того, щоб вираження синтаксичних відношень не викликало неясності.

Нині морфологія розуміється як вчення про лексико-граматичні розряди слів і притаманні цим розрядам формально виражені в певній мові граматичні / морфологічні категорії, а також про будову слів, про значення і функції морфем.

Функціональні властивості мовних одиниць нерозривно пов'язані з категоріальною семантикою морфології, невіддільної від слова, яке є двоїстим за своєю природою. З одного боку, слово є центральною, одиницею лексичного складу мови з усіма своїми семасіологічними й ономатологічними якостями, з іншого - воно наділене властивостями, що залежать від його будови й від видозмін у процесі використання в зв'язному мовленні. Ця двоїста природа слова відбивається в класифікаційному розподілі слів за лексико-граматичними розрядами, тобто за частинами мови.

Встановлення центра і периферії функціональної морфології має ґрунтуватися на розмежуванні денотативного і сигніфікативного змісту речення, тотожності знаків у межах кожного з них: Ми зовсім безгрішні: ні гріхів, ні грошей не маємо (Б.Грінченко) // без гріхів, без грошей; Лиш боротись — значить жить (І.Франко) // Лиш боротьба — значить життя.

Морфологія забезпечує вираження понять, абстрагованих від конкретного факту, тобто від даних, отриманих досвідом; до того ж абстрагування від цих даних може перетворювати засоби вираження категоріального апарату в чисто формальні маркери.

Морфологічні категорії виявляють себе лише на синтаксичному рівні мови. Морфологічні категорії через засоби вираження служать для зв'язку функціонально-когнітивного з функціонально-комунікативним.

Морфологічні функції, або функції морфологічних одиниць, - це проекція синтаксичних функцій в систему мови (в її „анатомію”) за умови їх закріплення формальними засобами, тобто в словоформах. Морфологічна функція одиниці - це її роль у синтагмі, зумовлена наявністю парадигми слова в певній мові. Отже, автономність морфології простежується у функціональному плані, особливо чітко вона виявляється в тій складності й суперечливості морфологічних парадигм, які не можна пояснити з синтаксичних позицій.

Для визначення центра і периферії функціональної морфології надзвичайно важливо встановити центральність / периферійність категоріальних значень у реалізації предикативних відношень. Усі похідні структури тоді кваліфікуються як вторинні, що співвідносяться через ряд трансформацій з первинними і не можуть бути зарахованими до ядерних: ступінь функціональної складності речення пов'язаний з функціональною характеристикою його компонентів. Функціонально речення буде складнішим тоді, коли більша кількість його компонентів уживається у вторинній функції.

До ядра функціональної морфології входять ті категорії, які формують елементарні синтаксичні одиниці і виступають основними засобами оформлення частиномовного значення. З-поміж іменникових такою є категорія відмінка, поряд з якою перебувають категоріальні значення роду, що належать до віртуально закріплених, значення числа виступають інтерпретаторами інформації попередніх величин, а серед дієслівних вершинну позицію займають грамеми стану, категоріальні значення виду; статус категоріальних значень часу, способу, особи зумовлений їх інтерпретаційним статусом щодо самих значень виду і всього змісту речення.

Основні завдання морфології:

• визначити набір словоформ у лексемі, тобто провести межу між словоформами, що входять до однієї парадигми, і словоформами, що утворюють іншу парадигму;

• виявити зовнішню відмінність різних словоформ;

• з'ясувати значення, що диференціює різні словоформи;

• визначити поєднувальні можливості тих чи інших словоформ у мовленнєвому ланцюжку.

6. Граматична характеристика слів знайшла своє з'ясування в теорії часин мови. Частини мови розглядаються як класи слів, що характеризуються спільністю: а) загальнокатегоріального (частиномовного) значення; б) морфологічних категорій і парадигматики; в) морфемного складу і словотворчих засобів; г) синтаксичних функцій.

Єдність частин мови як лексико-граматичного класу виявляється у двох планах: парадигматичному і синтагматичному. Перша означає, що в складі висловлювання слова однієї частини мови можуть заміщатися, тобто виступати в одній і тій же семантичній позиції. Єдність частин мови в синтагматичному плані означає, що члени певного лексико-граматичного класу наділені однаковою поєднуваніспо з іншими класами.

Однією з центральних проблем мовознавства є питання теорії частин мови. Важливим поштовхом для висвітлення частиномовної проблематики в радянському мовознавстві стали лінгвістична дискусія 1950 р. та дискусія про частини мови 1954 р.

Найбільш гострі дискусійні питання теорії частин мови:

• принципи класифікації і у зв'язку з цим кількість частин мови в тій чи іншій мові; можливість визначення загальних, суттєвих ознак, що служать підґрунтям для виділення частин мови;

• правомірність виділення частин мови з огляду на синтаксичну функцію слів у реченні; урахування перехідних явищ у системі частин мови й встановлення нових частин мови.

На думку А.Б.Шапіро, „традиційна” класифікація є свого роду схемою, запропонованою в античному мовознавстві для грецької мови. Ця схема переноситься на інші мови й „уточнюється”. Визначаючи абстрактність схеми Діонісія Фракійського, дослідники мають застосовувати його ідею для опису нових мов, а не надбудовувати на її матеріальний каркас все нові „цеглинки”.

Частини мови як лексико-граматичні розряди слів . наділені формальними показниками лексичного й граматичного значення, тобто слова не лише мають значення предметності, кількості, якості, дії, а й виконують певні функції в мові. Частини мови в різних мовах не бувають однаковими, як і їх граматичні категорії, що пояснюється специфікою граматичного ладу тієї чи іншої мови в цілому, різним ступенем абстрагованості граматичних категорій. Тому створити одну універсальну для всіх мов класифікацію частин мови неможливо.

Проблеми частиномовної теорії обговорювалися у зв'язку з проблемами описової та історичної граматики, проблемою мови як системи, проблемою форми слова, проблемою граматичних категорій, а також проблемою взаємозв'язку лексики й граматики, словотворення й словозміни тощо.

7. Питання класифікації частин мови належить до найскладніших, оскільки неусталеними є принципи віднесення слів до різних частин мови, існують розбіжності щодо застосування критеріїв класифікації.

Прибічники гомогенної класифікації визначають єдиним критерієм розподілу слів за частинами мови або лексичний (Ш.Баллі), або морфологічний (А.М.Мухін), або синтаксичний (О.П.Суник).

В українській лінгвістичній традиції прихильником гомогенної класифікації є І.К.Кучеренко, який обрав вихідним і провідним критерієм семантичний, що враховує реальне значення слова. Класифікація, що на цій засаді була запропонована І.К.Кучеренком, поєднала в одну частину мови „прислівник” слова типу тут, десь, та, над, під, перед, за, тому не стала загальновизнаною.

Гетерогенна класифікація в різних модифікаціях знайшла своє відображення в працях Л.Щерби, В.Виноградова, В.Жирмунського, В.Адмоні, В.Кодухова, І.Вихованця. Одночасне застосування декількох критеріїв випливає із самої сутності двох мовних явищ: семантика зумовила синтаксичну позицію, а остання - морфологічне оснащення кожної частини мови. Тому лише поєднання семантичного, синтаксичного й морфологічного критеріїв дає можливість здійснити всебічну класифікацію слів у частини мови.

Семантичний критерій виділення частин мови слід визнати первинним, визначальним. Він має 2 шари: 1) пряме відбиття дійсності (позамовний фактор) та 2) транспозиційне переосмислення дійсності (внутрішньомовний фактор).

Другим за генетичною вагомістю є синтаксичний критерій. Він також має ті самі 2 шари - давній і транспозиційний. Ці два шари часто називають первинними та вторинними синтаксичними функціями. Частини мови виникли шляхом мовного шліфування членів речення, які виконували колись виключно первинні синтаксичні функції. Коли частини мови виникли й стали реальністю мови, з'явилася можливість піддавати їх транспозиції, перенесенню у функції інших членів речення. Розвиток таких вторинних функцій також вплинув на сутність і властивості частин мови, це призвело до масової транспозиції вже не членів речення, а самих частин мови, до розвитку явища переходу частин мови одна в одну.

Морфологічний критерій також є двошаровим, хоч виділити тут 2 шари — первинний і нашарований на нього вторинний - важко. Йдеться про органічність і неорганічність граматичних категорій у тих чи інших частинах мови. Адже граматичні категорії виникали не просто в якихось словах, а були обмежені семантичними рамками й синтаксичною позицією, тобто певна граматична категорія з'являлася лише в певній частині мови. Так, категорія числа і тим паче роду могла з'явитися тільки в назв предметів-імен. Тільки предмети можуть мати реальне число, тільки істоти можуть мати реальний рід, а передача його неживим предметом - то вже справа первісного світосприйняття. Дієслово та прикметник можуть лише перейняти від іменника категорії роду та числа. В опозиції голосистий соловей витьохкує — голосисті солов’і витьохкують ніякої реальної розбіжності немає, опозиція лише віддзеркалює розбіжності форм іменника. Суто іменниковою є й категорія відмінка. Подібне можна сказати й про граматичні категорії, органічно притаманні дієслову (час, спосіб, стан, вид, особа).

Набір граматичних категорій істотний не лише наявністю, а й відсутністю певних категорій. Так, числівники, відокремившись від іменника, втративши число й рід (а колись, не будучи з частиномовного погляду числівниками, ці категорії мали), чим морфологічно відмежувалися від іменників (залишки: один, одна, одне, одні; два, дві).

Допоміжними критеріями є словотвірний і логічний. Словотвірний знаходить своє відображення в специфічних для окремих частин мови словотворчих афіксах. Словотвірний критерій виділення частин мови одержує певний сенс тільки як фактор транспозиційний, що слугує переосмисленню, транспозиції частин мови, „перетягуванню” частин мови з однієї в іншу. Логічний критерій спрямований на визначення співвідносності / неспіввідносності граматичного компонента з поняттям.