7. Система управління містобудуванням
Розвиток зростаючого міста може носити спонтанний характер. Це нерідко приводить до конфліктних планувальних ситуацій, іноді критичного рівня. Допомогти уникнути їх покликана система управління містобудуванням (зокрема містобудівне проектування), яка має забезпечувати передбачення і планомірність розвитку міста.
Призначення системи управління – перетворити спонтанний розвиток міста на керований і цілеспрямований. Показником цієї роботи є, зокрема, ступінь здійснення ухвалених соціально-економічних і містобудівних рішень, досягнення поставленої містобудівної мети.
В системі управління розвитком міст за ухвалення і здійснення містобудівних рішень відповідають три великі сфери: планування (міське планування 2.7) – проектування – реалізація.
8. Структура міського планування
Структуру і зміст міського планування в ринкових умовах загалом можна представити у вигляді матричної таблиці, осями координат, якої є рівні планування і основні його види – прогнозування 2.8, програмування 2.9 і проектування 2.10 (рис. 2.1.).
Рис. 2.1. Структура міського планування (за І. М. Смоляром)
Заповнення кожного вічка матриці дозволяє представити всі головні види робіт: і вже вироблювані на практиці, і поки відсутні, але необхідні для повноти, завершеності і працездатності системи. Так, наприклад, поки практично відсутні розробки економіко-містобудівних прогнозів регіонів і регіональні цільові програми. Ці порожні «клітинки» необхідно заповнити, оскільки аксіомою міського планування є узгодження загальних рішень по місту з регіональною політикою (хоча це і не зумовлює конкретних рішень на міському рівні).
Склад і заповнення вічок може мінятися в часі, реагуючи на загальну ситуацію в міському плануванні і містобудуванні на кожному етапі розвитку. Можливо також об'єднання осередків, (тобто видів робіт), в окремих комплексних розробках, наприклад, соціально-економічного прогнозу міста і міської містобудівної програми. Проте з погляду чистоти методології бажано зберігати спеціалізацію видів планування.
При введенні в таблицю третього вимірювання, можна виявити «питому вагу» кожної ланки в загальній системі міського планування. На такому «рельєфному» зображенні можна уявити, що «гірською вершиною» на «полі» міського планування виділяється власне містобудівне проектування 1.5, оскільки його «підстильними пластами» служить вся сукупність робіт по міському плануванню. На даний момент такий фундамент не є багатошаровим: він складається тільки з Генеральної схеми планування території України і схем планування території деяких областей (зокрема, для Донецької області така схема знаходиться у стадії розробки). Проте конкретному місту Схема може дати зовсім небагато, оскільки система робіт проміжного рівня від країни в цілому до конкретного міста не заповнена.
Між всіма шарами і видами міського планування повинні існувати горизонтальні і вертикальні зв'язки, що формують ППП (прогнозування – програмування – проектування) як єдину систему, структура якої складніше, ніж зв'язки між клітинками матриці.
Проектування розглядається як процес (процедура) розробки містобудівних завдань (так званих містобудівних рішень 2.11) і підготовки їх до ухвалення (твердження) відповідними уповноваженими органами міського управління.
Проектувальник, окрім своїх функцій, також вирішує супутні задачі за погодженням матеріалів проекту і підготовкою їх до твердження.
Поняття «містобудівне проектне рішення» буде правомірним відносити до міста як об'єкту проектування на всіх таксономічних рівнях його структури – місто в цілому, інфраструктурні підсистеми, крупний район, частина і фрагмент міста, містобудівний вузол, вулиця, набережна і площа, квартал і суспільний комплекс, забудова земельної ділянки і домоволодіння.
Проектне рішення задає цільовий стан об'єкту і рух до нього.
Мета містобудівного проектування – рішення поточних і перспективних містобудівних задач і проблем, вдосконалення планувальної організації міста і якості міського середовища.
Властива місту концентрація різних видів діяльності на обмеженій території, в межах якої здійснюються різні міські цикли добової і тижневої періодичності (робота, пересування, побут, відпочинок тощо), забезпечує певний соціально-економічний і суспільно-особовий ефект. Такий ефект сам по собі є продуктом складної планувальної й функціонально впорядкованої по-іншому організаційної системи, економічно і соціально зв'язаних елементів міста, з безліччю прямих і зворотних зв'язків між населенням, міським середовищем і господарством. Що більш впорядкована система, тим вищий ефект. У цьому сенс ухвалених містобудівних рішень.
Принциповий зміст розробки містобудівних рішень зводиться до проблеми переходу від існуючого положення (початкова ситуація) до бажаного (проектна ситуація) шляхом реалізації будівельних та інших заходів, використання ресурсів і різних важелів управління.
Призначення містобудівного проектного рішення –його практична реалізація. До цього ведуть два шляхи:
опосередкований, коли проектне, як правило, великомасштабне планувальне рішення реалізується шляхом розробки детальніших містобудівних програм і проектних рішень;
прямий, коли містобудівне рішення тим чи іншим чином (у вигляді розбиття червоних ліній, регулювання забудови, системи топографічних точок, відміток і ін.) безпосередньо переноситься «в натуру» - на будівельний майданчик.
Специфіка містобудівного проектування значною мірою пов'язана з правовим осмисленням проблеми містобудівного регулювання. У колишній радянській практиці існували два тісно пов’язані поняття – містобудівний проект і містобудівна дисципліна. Проектувальники готували за завданням властей певне містобудівне рішення, керуючі органи його приймали і на основі жорсткої містобудівної дисципліни виконавців запроваджували в життя. Така схема можлива, коли в місті домінує державна власність на міські фонди і нерухомість, усуспільнена сфера послуг і громадські фонди споживання.
Інша справа – існування і функціонування міста в умовах багатоукладності форм власності та міського господарства, масованого включення ринкових механізмів у містобудівну діяльність. З області адміністративного права містобудування значною мірою переміщується в галузі цивільних правових відносин і набуває ще однієї важливої функції – сприяти правовому регулюванню цивільного обороту і планувального управління в специфічних умовах міського середовища. Річ у тому, що норми містобудівного права через специфіку містобудівного регулювання, не можуть бути виражені одним тільки вербальним способом, тобто мовою юридичних текстів, - вони повинні бути оформлені у вигляді схем і планів зонування, кодування кадастрових одиниць, кількісних регламентів, прив'язаних до планувальних одиниць, і т.д. Отже, можна виділити два основні методи правового містобудівного регулювання:
- правове нормування у вигляді текстів (вербальні правові акти);
- правове регулювання у вигляді планів і схем, забезпечених системою кількісних показників і текстових атрибуцій (планувальні правові акти). Правова суть містобудівного проектування на даний час закріплена законодавчо.