9. Нові просторові концепції

Ле Корбюз’є. Нові просторові концепції міста найяскравіше виявилися в проектах і теоретичних ідеях Ле Корбюз’є. У 1922 р. У Парижі був виставлений перший великий проект сучасного міста, виконаний ним спільно з П’єром Жаннере і названий планом сучасного міста на 3 млн. жителів .У проекті «Променистого міста», представленому на конгресі СІАМ в Брюсселі (1930 р.) Ле Корбюзье протиставив органічний регулярний розвиток концентричному.

Композиційні прийоми Ле Корбюз’є засновані на естетиці модернізму 1.20. Тому планувальна організація його міст підкреслено геометризована, впорядкована. Багато разів сказано ним про ясні геометричні побудови, прямі лінії, що відповідають уявленням про раціональність.

В основі перших містобудівних пошуків Корбюз’є знаходилися все ж таки не стільки просторово-композиційні, естетичні ідеї, скільки міркування оздоровлення життя, створення повноцінного середовища для фізичного і духовного розвитку людей.

Містобудівні ідеї, що одержали віддзеркалення в проектах і теоретичних публікаціях Ле Корбюзье детально обговорювалися на міжнародних конгресах і значно вплинули на подальший розвиток містобудування в ХХ столітті.

Згідно поглядам Ле Корбюзье і інших містобудівників початку століття (у тому числі і радянських), різних «хвороб» міста можна було б уникнути, створивши нове навколишнє середовище натомість старого. В цьому випадку разом із зміною матеріально-просторових умов життя покращиться охорона здоров'я, підвищиться рівень освіти, зменшиться злочинність. Транспортні проблеми можуть бути вирішені створенням радикально нової планувальної системи міста. Проте, як показали наукові дослідження і практика, просторова організація не дає безпосереднього рішення соціальних проблем. Вона лише утворює сукупність матеріально-просторових умов, що дозволяють повноцінно реалізуватися різним процесам.

Боротьба за поліпшення життя робочих, що супроводжувала соціальне життя промислово розвинених країн в 20-30-і рр., привела до створення нових типів забудови – економічних багатоквартирних житлових будинків. Пошуки європейських містобудівників тих років були аналогічні шуканням радянських містобудівників цього періоду.

У зростанні найбільших промислових центрів, і перш за все столиць, виявлялися нові тенденції демографічного і територіального розвитку. Збільшення населення столиць відбувалося за рахунок виходу за муніципальні межі і розвитку передмість. Найбільші міста повністю вичерпали на той час свої земельні ресурси. Вони стали розростатися уздовж залізниць, оточуючись містами-супутниками, нагадуючи планетні системи.

Формування районів суцільних урбанізованих територій були новим етапом розвитку систем розселення. З їх виникненням закінчилася епоха монолітного міста-гіганта і почалася епоха величезних міських організмів, що складаються з економічно взаємозв'язаних між собою мегалополісів 1.21.

В загальних процесах світового містобудівного розвитку виділяються наступні основні тенденції:

- розширення об'єктів планування і проектування – зародження регіонального планування;

- формування просторових концепцій поселень на основі нових народногосподарських, соціальних, будівельно-технологічних й інших чинників;

- розвиток особливої області проектування і містобудівних перетворень – міських комплексів будинків швидкого зведення для масового будівництва, формування принципів планування і забудови цих комплексів;

- теоретичне осмислення взаємозв'язків планування і проектування з адміністративно-управлінськими, правовими і організаційно-фінансовими механізмами реалізації містобудівних перетворень.

У 20-30-і роки змінилися містоутворювальні чинники, форми організації проектування і будівництва житла; на зміну індивідуальному будинку пришли типові багатоквартирні житлові будинки, які швидко зводяться.

Для реконструкції міст початку ХХ століття характерним є приклад Амстердама, де був послідовно реалізований європейський містобудівний підхід. Основою послужив закон «Про житлове будівництво», прийнятий в Голландії в 1901 році, згідно якому кожне місто з чисельністю населення від 10 тис. мешканців повинне було мати генеральний план розвитку і план забудови. Причому, генеральний план вимагав перегляду кожні 10 років. Закон регулював відчуження землі, що полегшувало міській владі здійснення плану будівництва, і заохочував будівництво для незаможних.

Комплексний підхід до формування житлових районів масового будівництва, вперше реалізований на початку століття в Амстердамі, став основою містобудівних проектів і перетворень в Європі, особливо після Другої світової війни.

У містобудівних проектах цього часу знайшли віддзеркалення принципи функціоналізму 1. 22. За цими принципами йшли домінуючі системи забудови. Саме в 20-30-х роках з'явилася «рядкова» система забудови – будівлі поставлені в меридіональному напрямі для рівномірної інсоляції і аерації - сел. Даммершток в Німеччині за проектом В. Гропіуса і О. Хеслера.

При формуванні комплексів житлової забудови на перший план вишли такі чинники, як комфортність квартири, озеленення прибудинкових територій, економічність і технологічність забудови. Не менше значення для розвитку містобудування мала концепція формування мікрорайонів.

У 20-і роки в різних радянських проектах почали з'являтися групи житлових будинків разом з підприємствами повсякденного побутового обслуговування, утворюючі однотипні комплекси приблизно однакової величини, що включають необхідні види послуг. Ці комплекси одержали назву мікрорайони 1.23 Формування мікрорайонів узаконив німецький архітектор Ернст Май у період його роботи в СРСР, де він проектував нові міста.

Починаючи з 20-х років, ідея мікрорайону одержала розвиток і в проектно-будівельній практиці США при розробці реґіонального плану Нью-Йорка. Один з авторів цього проекту Кларенс Перрі розвивав ідею мікрорайону як так званий соціальний засіб, що допомагає людям швидко освоїтися в місті..