Невласне пряма мова

Невласне пряма, або вільна непряма, мова є особливим стилістичним прийомом, за допомогою якого ав­тор глибоко розкриває внутрішні почуття героїв, їхні думки, переживання, прагнення. Вона становить суміш непрямої мови з елементами прямої, зберігаючи певною мірою при цьому порядок слів, інтонацію, дослівні вислови, емоційність мови персонажів. Це так зване внутрішнє мовлення, яке пере­дається письменником шляхом ніби перевтілення, у свого героя: Челядь гуляє на майдані, старі гомонять під во­рітьми, а в Маланки звичайні гості-думки. Ох, боже, боже, трошки того віку, а як важко його прожити. Андрій знов не найнявся. Отак щороку легкого хліба шукає (Коц.); Кайдашиха обтерла білою хусткою сап'янці і гордовито дивилася навкруги: дивіться, мов, люди добрі, яка панія їде до вас у гості (Н.-Лев.).

У наведених прикладах мовлення персонажів різними способами (інтонація, вставні слова тощо) включається в авторську розповідь, що надає всьому вислову експресив­ності й емоційності.

Лекція 3. Діалог. Цитата

1. Діалог як один із способів передачі чужого мовлення.

2. Розділові знаки при діалозі.

3. Цитата. Синтаксична будова цитат.

4. Паспортизація цитат.

Одним із засобів передачі чужого мовлення є діалогічне мовлення. Діалог — це дослівно відтворена розмова двох або кількох осіб. Чуже мовлення, передане у формі діалога, може супроводжуватись і словами автора, але це буває далеко не завжди: нерідко діалогічне мовлення висту­пає без супроводу слів автора. Та й пунктуаційно діалог оформляється своєрідно (перед кожною реплікою ставиться тире, а слова кожної особи пишуться з нового рядка):

— Миколка, це ти?

— Я ... — та скривився, скривився.

— Як це ти, що це?

— Та... та... їсти нічого, топить нічим, удягтися...

— Бідненький!..

— А батько ... простудилися: ще розтавало, а в їх чоботи драні ... ноги крутить.

— Так ти це...

— Були до хазяїна ... найняли ... так я не .. здужаю ... аж захворів був ... Так мене в поводаторі це ... (Тесл.).

У наукових та публіцистичних працях з метою підтвер­дження висловленої думки чи її пояснення використовуються цитати. Цитата — це особливий різновид чужого мов­лення. Вона являє собою дослівно переданий уривок з яко­гось твору. Цитати можуть наводитися як у супроводі слів автора, так і без них: «Найбільше й найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ скла­дає й своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування» (Панас Мирний); «Навіть не торкаючись по­треб спілкування людей одного з одним, можна ствер­джувати, що мова є обов'язковою передумовою мислен­ня і в умовах повної ізоляції людини. Але звичайно мова розвивається тільки в суспільстві»; «Усякий хоч трохи досвідчений перекладач, як писав у свій час М. Риль­ський, знає, що перекладати з близьких мов — найтяж­ча річ».

Синтаксична будова цитат буває різною. Одні з них явля­ють собою просте чи складне речення, інші мають у своєму складі кілька речень, а деякі — лише частину речення (словосполучення чи й одне слово). В останньому випадку цита­та включається в авторський текст безпосередньо і функ­ціонує в ньому як складова частина того речення, до якого вона включена, хоч і відокремлюється від інших його частин лапками: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вста­вайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого силь­ного, гарячого та поетичного слова, як із уст сії слабо­силої, хворої дівчини» (Фр.).

Кожна цитата, зокрема в наукових працях, звичайно пас­портизується: внизу сторінки під текстом (у виносках) чи в самому тексті в дужках після наведення цитати вказує­ться на її джерело (автор, назва праці, місце видання, видав­ництво, рік видання, номер тому, сторінка, на якій міститься наведена цитата).

Тема: Синтаксичні конструкції зв'яз­ного мовлення

Лекція 1. Типи зв'яз­ку між реченнями

1. Поняття про складне синтаксичне ціле.

2. Засоби зв'язку між компонентами складного синтаксичного цілого.

Як слово повністю розкриває своє значення тільки у зв'яз­ку з іншими словами, тобто у словосполученні і реченні, так і речення повніше розкриває свій зміст і своє значення у контексті, у поєднанні з іншими реченнями.

У мовленні окремі речення звичайно не виступають ізо­льовано, а поєднуються між собою за змістом і за допомогою граматичних засобів, творячи своєрідні блоки речень, тісно пов'язаних між собою єдністю думки, теми, а також специ­фічними засобами зв'язку. Ці своєрідні блоки речень, пов'я­заних між собою як своєю семантикою, так і граматично, і є складне синтаксичне ціле, або, за іншою термінологією, над­фразна єдність, складна синтаксична єдність, текст (контекст), прозова строфа.

Складне синтаксичне ціле — це група взаємопов'язаних своїм змістом і синтаксичними засобами речень, які вира­жають у порівнянні з окремими реченнями розвиток думки. Складне синтаксичне ціле — це сполучення ряду речень, поєднаних між собою в одне ціле семантико-граматичними відношеннями.

Окремі речення у складному синтаксичному цілому ста­новлять структурно-семантичну єдність. Вони з погляду змісту настільки тісно взаємопов'язані між собою, що, взяті окремо, ізольовано, мають вигляд, як правило, неповних, не закінчених. Отже, з погляду змісту складне синтаксичне ціле характеризується єдністю думки, вислову, теми, тісним змісто­вим зв'язком компонентів, окремих речень, що входять до його складу. Із граматичного, синтаксичного погляду воно характеризується специфічними синтаксичними засобами зв'язку між реченнями, що входять до його складу, а також єдністю суб'єктивно-модального забарвлення і ритмомело­дійною єдністю.

Єдність суб'єктивно-модального забарвлення складного синтаксичного цілого проявляється в тому, що воно (склад­не синтаксичне ціле) — це внутрішньо єдине, цілісне син­таксичне утворення, в якому окремі речення тісно пов'язані між собою певним ставленням мовця (автора) до висловлю­ваного. Ритмомелодійне оформлення складного синтаксич­ного цілого проявляється в тому, що паузи між реченнями цього утворення звичайно коротші від пауз, що існують між окремими блоками, пов'язаних між собою у складне синтак­сичне ціле речень.

Отже, складне синтаксичне ціле — це поєднання в одне ціле ряду речень, що характеризуються відносною заверше­ністю теми (мікротеми), семантичним і синтаксичним зв'яз­ком компонентів. Воно характеризується й композиційно-тематичним членуванням, яке полягає в можливості виді­лити в ньому зачин (початок думки, теми), який зосере­джується в першому реченні, що може навіть виділятися в окремий абзац, середню частину (розвиток, вик­лад теми) і кінцівку, в якій робиться підсумок всього вислову (теми) з погляду як змісту, так і синтаксичної струк­тури.

Окремо слід зауважити, що складне синтаксичне ціле не можна ототожнювати з абзацем. Це зовсім різні категорії, які й ґрунтуються на різних засадах. Хоч абзац нерідко й збігається зі складним синтаксичним цілим, проте він є не синтаксичною, структурно-семантичною категорією, а засо­бом членування тексту на композиційно-стилістичній основі.