Зародження та розвиток політичної економії Рекомендована література:

1. Орехівський Г.А. Політекономія: Навч. посібн. 2-ге вид. – К.: Каравела, 2010. стор. 11-21.

2. Щетинін А. І. Політична економія. Підручник. - К.: Центр учбової літератури, 2011. Розд. 1 Т. 1.1

Потреби людини у збільшенні виробництва матеріальних благ зумовили прагнення її проникнути у сутність суспільно-економічних процесів, розкрити закономірності розвитку суспільного виробництва, щоб навчитися регулювати економічне життя, домагатися дедалі вищої ефективності його.

Уже в давньому світі були спроби виявити внутрішні рушії економічного розвитку. Формувалися висновки щодо окремих елементів економічних знань. Економічні ідеї того часу знайшли вираження у збірниках законів царства Ешнуни (XX ст. до н. є.) та вавилонського царя Хаммурапі (XVIII ст. до н. є.). У них передбачалися захист майнових інтересів держави, рабовласників, певне регулювання економічних відносин. Пам'яткою давньоіндійської літератури є «Артхашастра» (IV—VI ст. до н. є.). У ній викладено знання з економіки, техніки і політики, передбачено регулювання земельних відносин, розв'язання проблем іригації.

Мислителі Давньої Греції та Давнього Риму прагнули визначити принципи і методи організації та управління господарством рабовласників. Учення про його організацію називали економією, а про управління державою — політикою. Термін «Економія» уперше вжив давньогрецький філософ Ксенофонт ( 430 – 355 р. до н. е.) , вважаючи економію наукою про господарство, управління майном. Коли ж утворились держави, виникла потреба в обґрунтуванні їх економічної політики, що було зроблено за допомогою політичної економії.

Політична економія, сформувавшись як наука, постійно знаходилась в процесі розвитку і пройшла ряд етапів, що пов’язано з зміною існуючих економічних систем на нові. Цю науку започаткувала перша у світі школа п/е – меркантилізм. Вчення відображало інтереси торговельної буржуазії в період первісного нагромадження капіталу ( 15 ст.). Найбільш відомі представники меркантилізму були: Уільям Стаффорд, Томас Мен, Скаруффі, Антуан Монкретьєн. Основною формою багатства вважали золото і срібло. Багатство, на їхню думку, нагромаджувалось за рахунок зовнішньої торгівлі.

Виникнення і розвиток класичної політичної економії відбувались в кількох варіантах, насамперед французькому і англійському. Французький дістав назву фізіократії, а англійський – промислової, або англійської школи.

Основоположником фізіократії був француз Ф.Кене (1694 – 1774) Фізіократи вважали, що багатство створюється лише в сільському господарстві.

В працях представників англійської класичної політекономії ( Уільям Петті, Адам Сміт, Давід Рікардо) головним об’єктом дослідження стало саме виробництво.

Класична школа вперше підняла проблему економічних законів, досліджувала їх механізм дії.

Подальший розвиток політекономії відбувався на основі вчення К.Маркса. Основні положення – історичність форм суспільного виробництва, суспільні суперечності, класова боротьба, економічний цикл тощо.

Історична школа виникла в Німеччині у 19 ст. Представники – В.Рошер, М.Вебер та інші. Вони вважали,що економічні явища зумовлені історичною обстановкою, політекономію називали «національною економікою».

Маржиналізм – новий напрям політекономії, який виник у середині 19 ст. і набув поширення в 70 –ті роки, ставши методологічним принципом західної економічної науки. Засновники – К.Менгер, В.Джевонс, Л.Вальрас. Основою маржиналізму є концепція граничної корисності, згідно з якою ринкова ціна товару визначається ступенем насичення потреби в ньому, корисністю останьої одиниці.

Сучасні напрями:

• Монетаризм, неолібералізм, інституціоналізм, кейнсіанство, неокласичний синтез.

У 30 ті роки 20 ст. Дж.Кейнс опублікував свою працю «Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей», в якій викладені основи його теорії та програма державного регулювання економіки. Так виникає напрям – кейнсіанство, який формує сучасну макроекономічну теорію.

Монетаризм – течія неокласичного напряму, виник в 50 –х роках 20 ст. Грошова мас в обігу відіграє визначальну роль у регулюванні економіки (М.Фрідмен).

Неокласичний синтез – узагальнююча економічна концепція, в якій поєднуються раціональні теорії ціноутворення і розподілу доходів у межах концепції загальної національної рівноваги та зростання національного доходу в межах кейнсіанського напряму .