Тема 10. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх – 2 години

Кримінальне законодавство передбачає ряд положень, відповідно до яких, органи, що забезпечують протидію злочинності зобов’язані прагнути до перевиховання підлітків без застосування до них мір кримінального покарання. Якщо неповнолітній звільнюється від кримінальної відповідальності (ст.97 КК), або покарання (ст. 105 КК), до нього можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру.

У ст. 97 КК передбачено, що неповнолітні, які вперше вчинили злочини невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, якщо буде визнано, що їх виправлення можливе без застосування кримінального покарання, можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності з застосуванням до них примусових заходів виховного характеру. Неповнолітній, що вчинив злочин невеликої чи середньої тяжкості може бути звільнений від покарання, якщо буде визнано що внаслідок щирого каяття та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.

До неповнолітнього можуть бути застосовані наступні примусові заходи виховного характеру: застереження, обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; покладання на неповнолітнього, що досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяного майнового збитку; направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищуює 3 років.

Тривалість примусових заходів виховного характеру встановлюється судом. При ухиленні неповнолітнього, який вчинив злочин від застосування до нього примусових заходів виховного характеру, ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності.

Особливості призначення покарання неповнолітнім - до визнаних винними у вчиненні злочину неповнолітніх можуть бути застосовані такі види покарань: штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт, позбавлення волі на певний строк; та додаткові покарання у виді штрафу і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Погашення та зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку, здійснюється відповідно до статей 88-91 КК України з урахуванням положень, передбачених статтею 108 цього Кодексу.

Тема 11. Злочини проти життя та здоров’я, волі, честі та гідності, статевої свободи та недоторканості особи. (4 години)

У другому розділі Особливої частини КК України передбачені лише ті злочини, що безпосередньо посягають на життя та здоров’я особи (в Особливій частині КК містяться й інші злочини, які посягають на життя та здоров’я особи, проте відносини, що забезпечують охорону життя та здоров’я особи, є не основним безпосереднім, а додатковим об’єктом цих складів злочинів).

Об’єктом злочинів, передбачених розділом II Особливої частини КК України є суспільні відносини, спрямовані на захист життя та здоров’я особи.

Життя як об'єкт кримінально-правової охорони являє собою не тільки біофізіологічні процеси. У кримінально-правовому розумінні біологічне в людині - це предмет злочинів проти особи, а суспільні її риси та властивості - об'єкт.

Початком життя вважається початок фізіологічних пологів. Кін­цевим моментом життя визнається настання фізіологічної смерті, коли внаслідок повної зупинки серця і припинення постачання клітинам кисню відбувається незворотний процес розпаду клітин центральної нервової системи і смерть мозку. Людина вважається померлою з моменту, коли встановлена смерть її мозку тобто повне та незворотне припинення всіх його функцій, які реєструються при серці, що працює, та примусовій вентиляції легенів.

Суспільно небезпечне діяння при вчиненні злочинів проти життя може проявлятися як у формі дії (наприклад, порушення функцій чи анатомічної цілісності життєво важливих органів іншої людини) так і у формі бездіяльності (наприклад, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані). Посягання на життя може бути вчинене як умисно, так і з необережності.

Всі злочини, передбачені вказаним Розділом, можна поділити на: злочини проти життя особи (ст.ст. 115-120,129 КК),злочини проти здоров’я особи (ст. ст. 121–128 КК), злочини проти особистої безпеки особи (ст.ст. 130–145 КК)

Умисне вбивство – це протиправне заподіяння смерті іншій особі. Вбивство є злочином з матеріальним складом.

Вбивство може бути вчинено умисно чи з необережності.

Кваліфіковані вбивства – вбивства, вчинені при наявності обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 115 КК): двох або більше осіб; малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності; заручника або викраденої людини; вчинене з особливою жорстокістю; вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб; з корисливих мотивів; з хуліганських мотивів; особи чи її близького родича у зв'язку з виконан­ням цією особою службового або громадського обов'язку; з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення; поєднане з зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом; вчинене на замовлення; вчинене за попередньою змовою групою осіб; вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбив­ство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116-118 КК.

Привілейовані види вбивства – вбивства, вчинені при наявності пом’якшуючих обставин: вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого (ст. 116 КК); умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після них (ст. 117 КК); умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК).

Злочини проти здоров'я – суспільно небезпечні умисні чи необережні дії (або бездіяльність), спрямовані на заподіяння шкоди здоров'ю іншої особи. Спрямованими на заподіяння шкоди здоров'ю визнаються лише ті злочини, головним безпосереднім об'єктом яких є здоров'я іншої особи (потерпілого). Такими не вважаються злочини, при яких заподіяння шкоди здоров'ю є додатковим наслідком і здоров'я для них є додатковим об'єктом.

Об'єктом усіх злочинів проти здоров'я є здоров'я іншої особи незалежно від його стану та наявних аномалій. Кримінально-правова охорона здоров'я не залежить від суспільних ознак особи потерпілого (віку, громадянства, посадового стану). Кримінальний закон однаковою мірою охороняє здоров'я як юнака, так і безнадійно хворої людини похи­лого віку, як героя, так і завзятого негідника. Кримінально-правова охорона здоров'я починається з дня народження людини і забезпечується до самої смерті.

Тілесні ушкодження – злочин, який виражається в протиправному і винному заподіянні шкоди здоров'ю іншої особи, коли порушена анатомічна цілісність та фізіологічні функції тканин чи органів потерпілого під час посягання на його здоров'я. Злочини проти здоров’я особи мають найбільш розповсюджений характер. Відповідальність за тілесні ушкодження встановлена (ст. ст. 121-125, 128 КК).

Характер і ступень тяжкості тілесних ушкоджень визначаються судово-медичною експертизою із застосуванням трьох критеріїв: а) патологоанатомічного (медичного), що є головним. Приймаються до уваги міра прояву і характеру негативних змін в організмі потерпілого, а саме – наявність або відсутність небезпеки для його життя, розлад здоров’я, який може мати постійний або тимчасовий характер; б) економічного (додаткового); в) естетичного (додаткового), пов'язаного з наявністю або відсутністю знівечення обличчя потерпілого.

Види тілесних ушкоджень. За ступенем тяжкості шкоди здоров’ю потерпілого тілесні ушкодження поділяються на тяжкі тілесні ушкодження, тілесні ушкодження середньої тяжкості, легкі тілесні ушкодження.

До тяжких тілесних ушкоджень належать тілесні ушкодження: небезпечні для життя в момент заподіяння чи такі, що спричинили втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя.

Тілесні ушкодження середньої тяжкості характеризуються такими ознаками: в момент заподіяння вони не є небезпечними для життя потерпілого і не мають таких наслідків, які передбачені для тяжких тілесних ушкоджень, спричиняють тривалий розлад здоров’я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину.

Легкими тілесними ушкодженнями вважаються тілесні ушкодження які, по-перше, не містять ознак тяжких тілесних ушкоджень чи ушкоджень середньої тяжкості, по-друге, викликають короткочасний розлад здоров’я потерпілого чи незначну стійку втрату працездатності (ч. 2 ст. 125 КК) або не спричинюють зазначених наслідків (ч. 1 ст. 125 КК).

Побої – злочин, що полягає в умисному завданні потерпілому ударів або вчиненні інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень. Побої – це нанесення потерпілому кількох ударів з метою завдання йому фізичного болю.

Мордування – злочин, який полягає в спричиненні потерпілому фізичних або моральних страждань шляхом систематичного нанесення побоїв або інших насильницьких дій. Мордування передбачено в якості кримінально караного діяння ч. 2 ст. 126 КК і відноситься до злочинів проти здоров’я особи.

Катування – будь-яка дія, якою особі умисно заподіюються сильний фізичний біль або фізичні чи моральні страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання, або з метою покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, а також з метою залякування чи дискримінації його або інших осіб.

Під злочинами проти особистої безпеки слід розуміти – злочини, які ставлять в небезпеку життя і здоров'я. Безпосередній об'єкт злочинів проти особистої безпеки - відносини безпеки особи. Ці суспільні відносини складаються з приводу створення такого стану, при якому немає загрози, не заподіюється й не може бути заподіяно шкоди життю і здоров'ю людини, а небезпека, що виникла, нейтралізується, усувається.

Зміст відносин особистої безпеки полягає у встановленні адресо­ваного всякому і кожному обов'язку: 1) утримуватися від вчинення діянь, внаслідок яких виникає реаль­на загроза (високий ступінь вірогідності заподіяння шкоди) життю та здоров'ю потерпілого; 2) вчиняти дії з нейтралізації, усунення загрози, що виникла в результаті поведінки винного або дії інших факторів.

Злочинами у сфері медичної діяльності слід вважати злочини, які вчиняються спеціальним суб’єктом – медичним або фармацевтичним працівником. Такими злочинами є: незаконна лікувальна діяльність (ст. 138 КК), ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 КК), неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140 КК), порушення прав пацієнта (ст. 141), незаконного проведення дослідів над людиною (ст. 142), порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143 КК). насильницьке донорство (ст. 144 КК), незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145 КК).

Кримінальний кодекс України у Розділі ІІІ Особливої частини «Злочини проти волі, честі та гідності особи» передбачає відповідальність за вчинення таких злочинів: незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146), захоплення заручників (ст. 147), підміна дитини (ст. 148), торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини (ст. 149), експлуатація дітей (ст. 150), використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (ст. 150-1), незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст. 151).

З приводу визначення родового об’єкта злочинів, закріплених у цьому розділі, існують такі точки зору: М.Й. Коржанський вважає, що родовим об’єктом злочинів проти особи є “суспільні відносини, які визначають суспільні властивості особи: її громадянство, вік, освіту, ім’я та ін.”. А.І. Рарог відмічає, що родовим об’єктом таких злочинів є “сама по собі особа – людина, яка розглядається не лише як біологічний індивід (hоmо sapiens), але й як істота соціальна, як учасник (суб’єкт) існуючих суспільних відносин”. Існують й інші, подібні визначення родового об’єкту цих злочинів, виходячи з яких можна зробити висновок, що ним є відносини, які забезпечують існування людини в суспільстві. Тобто відносини, пов’язані з її життям, здоров’ям, волею, гідністю та іншими цінностями людини.

В юридичній і філософській літературі питання щодо змісту такого явища як свобода досить активно обговорювалося на протязі усього часу існування людства. Проаналізувавши усі точки зору щодо поняття „свобода”, пропонується наступне його визначення: свобода – це можливість людини до певної поведінки у відповідності до своїх бажань, потреб та інтересів, яка здійснюється в межах закону та на основі можливостей і умов, що надаються суспільством і не суперечить інтересам оточуючих.

Щодо таких понять як честь та гідність, то в законодавстві також відсутнє їх визначення. Найбільш розповсюдженою є точка зору згідно якої, честь – це оцінка, яка дається суспільством конкретній людині; гідність – це позитивна самооцінка людини.

З об’єктивної сторони усі злочини, закріплені у цьому розділі здійснюються шляхом активної поведінки. Більшість із них вважаються закінченими з моменту вчинення відповідного суспільно небезпечного діяння, тобто є формальними за конструкцією свого основного складу. Лише окремі вважаються закінченими з моменту настання злочинного наслідку.

Суб’єктивна сторона основних складів аналізованих злочинів характеризується виною у вигляді прямого умислу. Для окремих із них обов’язковою є мета. Так, у ст. 147 КК вказується, що захоплення заручників здійснюється з метою спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення або утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника. Ст. 149 КК також передбачає мету, як обов’язкову ознаку цього складу злочину. Окремі статті вказують на мотив, як обов’язкову ознаку злочину, зокрема ст. 148 КК передбачає, як обов’язковий, корисливий або інші особисті мотиви.

Суб’єктом злочинів проти волі, честі та гідності є фізична, осудна особа, які досягли 16-річного віку. Лише у ст. 147 КК допускається відповідальність особи, яка досягла 14-річного віку.

До злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості відносять перш за все зґвалтування, а також інші злочини передбачені в розділі IV Особливої частини (ст. 152-156 КК).