Основний зміст розділів

Розділи

Науково-дослідні та проектно-конструк-торські роботи

Дослідження і розробка по визначеній тематиці з виділенням по кожній темі

• мета дослідження (розробки);

• місця впровадження результатів;

• головного виконавця і співвиконавців;

• термінів початку і закінчення роботи;

• кошторисної вартості;

• очікуваних результатів.

• Створення і освоєння випуску нових

видів продукції

• Організація виробництва за ліцензіями інших організацій

• Розробка нових стандартів (технічних умов), складання карт технічного рівня

• Сертифікація продукції

• Зняття з виробництва застарілих видів виробів

Створення і освоєння нових, а також підвищення якості видів продукції, що виготовляються

Впровадження прогресивної технології, модернізація і автоматизація виробничих

процесів

• Розробка і застосування нових технологій

• Впровадження нових видів обладнання і інструментів

• Капітальний ремонт і модернізація обладнання

• Механізація ручної праці

• Автоматизація виробництва і процесів управління

Зведені результати здійснення заходів щодо технічного розвитку

По окремих напрямках технічного розвитку

• Зниження матеріальних витрат продукції

• Приріст виробничої потужності під-приємства

• Відносне вивільнення чисельності працівників

По всій сукупності заходів

• Загальні витрати і результати

• Динаміка основних техніко-економічних показників

Рис. 2. Типовий зміст програми (плану) технічного розвитку підприємства

Головним недоліком діючої нині в Україні практики розробки програм (планів) технічного розвитку підприємства є механічне “підсумовування” різних пропозицій, відсутність їх реальної інтеграції в єдиний цілеспрямований комплекс заходів. Подолати цей недолік дозволяє попередній обробка таких програм в так званому режимі групової роботи. Мета такої роботи полягає в окремому розгляді і узгодженні пропозицій, що рекомендуються для включення в проект програми (плану). Саму роботу бажано проводити у вигляді проблемної наради, учасниками якої повинні бути керівники підприємств і групи експертів, включаючи незалежних. Це до певної міри забезпечить порядок конкурсного відбору конкретних об’єктів і напрямків технічного розвитку підприємств.

2. Ефективність відтворювання основних фондів

Забезпечення необхідних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливо за умови інтенсифікації відтворювання і поліпшення використання діючих основних фондів підприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійній підтримці належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншою дають можливість збільшити об’єм виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, понизити собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації і витрат на обслуговування виробництва і його управління, підвищити фондовіддачу і прибутковість. Система показників, яка може вичерпно характеризувати ефективність основних фондів, охоплює два блоки: перший – показники ефективності відтворювання окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий – показники рівня використання основних фондів в цілому і окремих їх видів (рис. 3). Необхідність виділення в самостійну групу показників відтворювання засобів праці, що характеризують процес їх руху, технічний стан і структуру, обумовлена тим, що процеси відтворювання істотно і безпосередньо впливають на ступінь ефективності використання вживаних у виробництві машин, обладнання і інших знарядь праці.

Діюча система показників ефективності відтворювання основних фондів в Україні вимагає вдосконалення методики вирахування окремих з них і більш повного обхвату деяких сторін відтворювання засобів праці. Так, наприклад, коефіцієнт оновлення визначається як відношення абсолютної суми введення основних фондів до їх наявності на кінець року, а коефіцієнт вибуття – як відношення об’єму вибуття основних фондів до їх наявності на початок року. У такому вигляді ці показники порівнювати не можна. Тому визначення коефіцієнтів відтворення основних фондів по їх середньорічній вартості потрібне вважати за правильне більш методологічно.

Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів – екстенсивну і інтенсивну. Екстенсивне оновлення характеризує темпи збільшення об’єму експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення передбачає заміну діючих основних фондів новими і більш ефективними.

Структура

• основних фондів

• видова

• обладнання

• технологічна

• за віком

• виробничих площ

Коефіцієнти

• оновлення основних фондів

• вибуття основних фондів

• зносу окремих видів і всієї сукупності основних фондів

Показники ефективності відтворення

Показники ефективності використання

Обладнання виробничих площ

Коефіцієнти

• використовування наявного (встановленого) обладнання

• змінності роботи обладнання

• використання календарного (режимного) фонду часу

• інтенсивного навантаження обладнання

Напруженість використання

• обладнання

• виробничих площ

Узагальнюючі показники

• Фондовіддача (за показниками продукції та прибутку)

• Фондоємність продукції (послуг)

Рис. 3. Система показників ефективності відтворювання

і використовування основних фондів підприємства

Проте процес виведення з експлуатації застарілих і зношених основних фондів не можна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих засобів праці. Реальний господарський оборот охоплює не тільки введення в дію нових і виведення з експлуатації зношених фондів, але і передачу певної їх частини з балансу одного підприємства на баланс іншого. Крім того, в систему показників ефективності відтворювання основних фондів доцільно включити два нових: коефіцієнт інтенсивності оновлення (співвідношення об’ємів вибуття і введення в дію за певний період) і коефіцієнт оптимальності вибуття (відношення фактичного коефіцієнта вибуття до нормативного).

Показники, що характеризують рівень ефективності використовування основних фондів, об’єднуються в окремі групи по ознаках узагальнення і обхвату елементів засобів праці. Економічна сутність більшості з них є зрозумілим вже з самої назви. Пояснень вимагають тільки деякі, а саме:

• коефіцієнти змінності роботи обладнання – відношення загальної кількості відпрацьованих машино-змін за добу до кількості одиниць встановленого обладнання;

• напруженість використання обладнання (виробничих площ) – випуск продукції з розрахунку на одиницю обладнання (загальної або виробничої площі);

• коефіцієнт інтенсивності навантаження обладнання – відношення кількості виготовлених в одиницю часу виробів до технічної (паспортної) продуктивності відповідного обладнання.

Серед показників використовування обладнання і виробничих площ найбільш широко використовується на практиці коефіцієнт змінності роботи обладнання. Проте спосіб розрахунку, яким нині користуються підприємства, ніяк не можна визнати вдосконаленим, оскільки він не враховує внутрішньозмінних втрат робочого часу. У зв’язку з цим коефіцієнт змінності методологічно правильніше б обчислювати, виходячи з коефіцієнта використання календарного фонду часу і максимальної змінності роботи обладнання, яка звичайно дорівнює трьом при восьмигодинній тривалості зміни. Отже, при коефіцієнті використання календарного фонду часу, наприклад 0,6, коефіцієнт змінності роботи обладнання складав би 1,8 (3,0 х 0,6).

Напрям інтенсифікації виробництва. Останніми роками на більшості підприємстві різних галузей народного господарства України спостерігається низький рівень ефективності відтворювальних процесів. Коефіцієнти оновлення і вибуття машин і обладнання, тобто найактивнішої частини основних фондів на промислових підприємствах, коливаються в межах відповідно 5-6 і 2-3 % загального об’єму, а коефіцієнт економічного зносу досягає 50-55 % загальної вартості. Парк діючого виробничого обладнання майже на третину є фізично зношеним і технічно застарілим. Саме цим і пояснюється невідкладність задачі прискорення і підвищення ефективності відтворювання основних фондів, зростання технічного рівня вживаних засобів праці. В сучасних умовах господарювання слід розрізняти такі головні напрямки інтенсифікації відтворювання основних фондів:

• всемірне прискорення розвитку машинобудівного комплексу України; радикальна перебудова його структури з метою максимально можливого задоволення народногосподарського попиту на достатньо широку номенклатуру різних видів машин і обладнання; організація виробництва нових поколінь техніки і закінчених (технологічно зв’язаних) систем машин; розробка і виготовлення тих знарядь праці, які раніше взагалі не виготовлялися або імпортувалися з інших країн;

• зосередження зусиль різних галузей науки на пріоритетних напрямках науково-технічного прогресу, форсованому розвитку перш за все науковоємних виробництв, істотному підвищенні техніко-організаційного рівня і соціально-економічній ефективності виробництва на підприємствах різних галузей народного господарства;

• корінне поліпшення організації робіт і економічного її забезпечення на всіх стадіях процесу відтворювання (проектування – виробництво – розподіл – впровадження – експлуатація нової техніки);

• дотримання кожним підприємством власної стратегії технічного, організаційного і економічного розвитку; переорієнтація інвестиційної політики на максимальне технічне переоснащення і реконструкцію діючих виробничих об’єктів; різке збільшення масштабів вилучення з виробництва технічно застарілих і економічно малоефективних машин і обладнання, перехід від практики одиничної заміни зношених знарядь праці до систематичного комплексного оновлення техніко-технологічної бази взаємозв’язаних ланок підприємств;

• створення ринкового економічного механізму країни, здатного забезпечити постійну зацікавленість всіх ланок управління виробництвом в здійсненні найефективніших процесів відтворювання і впровадженні науково-технічних і організаційних новацій (нововведень).

Практична реалізація перерахованих головних напрямків інтенсифікації процесів відтворювання вимагає не тільки активної інженерно-виробничої діяльності самих підприємств, але і мобілізації великих власних і привернутих ззовні грошових коштів. В повному об’ємі вона можлива тільки за умови постійної державної підтримки, безпосередньої участі багатьох інститутів ринкової інфраструктури, а також іноземного капіталу.

Головною ознакою підвищення рівня ефективного використання основних фондів того або іншого підприємства є зростання об’єму виробництва продукції. Кількість же виготовленої продукції при заданій величині виробничого апарату залежить, з одного боку, від часу виробничої роботи машин і обладнання протягом доби, місяця або року, тобто від інтенсивності їх завантаження, а з іншою – від ступеня інтенсивності використання знарядь праці в одиницю часу. Крім того, обов’язково повинні діяти ефективні стимули, що забезпечують краще використання основних фондів.

В цілому систематизована модель забезпечення ефективного використання основних фондів підприємства представлена на рис. 4.

Заходи представлені на рис. 4. можна умовно розділити на дві групи: 1) збільшення екстенсивного завантаження; 2) підвищення інтенсивного навантаження.

Збільшення інтенсивності навантаження (продуктивності в одиницю часу)

Збільшення екстенсивної навантаження в межах календарного фонду часу

• скорочення простоїв машин і обладнання

• підвищення коефіцієнту змінності роботи виробничого обладнання

• зниження кількості не-діючого і прискорення виведення з експлуатації непотрібного і зайвого обладнання

• впровадження нових високо-ефективних технологій; ін-тенсифікація виробничих процесів

• застосування прогресивних форм і методів організації виробництва

• освоєння в стислі терміни проектних експлуатаційних показників введених в дію нових об’єктів нової техніки

Рис. 4. Систематизована і послідовно реалізована

модель ефективного використання основних фондів підприємства

При цьому потрібно звернути увагу на дві важливі обставини: по-перше, якщо екстенсивне завантаження машин і обладнання обмежується тільки календарним фондом часу, то можливості підвищення інтенсивного навантаження обладнання, його продуктивності не є обмеженими. По-друге, здійснення заходів екстенсивного напрямку, як правило, не вимагає капітальних витрат, а підвищення рівня інтенсивного використання виробничого апарату пов’язано із значними інвестиціями; останні, проте, порівняно швидко окупаються за рахунок отриманого внаслідок інтенсифікації додаткового економічного ефекту. Значним резервом збільшення продуктивної роботи виробничого обладнання є максимально можливе скорочення його простоїв. На підприємствах з дискретним виробництвом кількість, що не використовується протягом доби обладнання нерідко досягає 15-20 % загального його парку, а внутрішньозмінні простої складають 10-15% робочого часу. Це залежить, перш за все, від неузгодженості пропускної спроможності окремих цехів і ділянок; незадовільної технічної організації профілактичного обслуговування і ремонту обладнання; брак робочих певних спеціальностей; складнощі забезпечення робочих місць матеріалами, електроенергією, комплектуючими виробами, оснащенням, підйомно-транспортними засобами і т.п.

На підприємствах ряду галузей індустрії, а раніше всього машинобудування, надзвичайну гостроту стояла проблема підвищення коефіцієнта змінності роботи виробничого обладнання. В Україні цей показник нині є невиправдано низьким і свідчить про наявність значних резервів поліпшення використання знарядь праці. Якщо довести реальну змінність роботи металообробного обладнання до раціонального рівня (1,7-1,8), то можна було б збільшити випуск машинобудівної продукції більш ніж на 30 %.

Значному поліпшенню екстенсивного завантаження засобів праці сприяє зменшення парку недіючого обладнання, який на промислових підприємствах України дуже великий (декілька десятків тисяч одиниць), а також прискорення виводу з експлуатації зайвого і неефективно використовуваного обладнання і організація завдяки цьому повноцінної двозмінної роботи. За існуючими розрахунками, здійснення таких заходів дозволило б підвищити фондовіддачу на підприємствах різних галузей промисловості і народного господарства на 10-15% і більш.

Вирішальне значення для підвищення інтенсивного використання основних фондів має своєчасна заміна і модернізація фізично зношеного і технічно застарілого обладнання. Для підтримки порівняно високого технічного рівня виробництва на підприємствах потрібно щорічно замінювати 4-6 % і модернізувати 6-8 % діючого парку машин, обладнання і інших видів знарядь праці.

До найважливіших чинників, що забезпечують зростання продуктивності обладнання в одиницю часу, відносяться також впровадження нових технологій, інтенсифікація виробничих процесів. Підприємствам різних галузей властиві специфічні способи інтенсифікації: застосування киснево-конверторного методу виплавки сталі в чорній металургії, високих температур і каталізаторів – в хімічній промисловості; обробка металу тиском, точні методи лиття – в машинобудуванні і т.п. Так, наприклад, широке використання природного газу і кисню разом із збільшенням температури дуття і тиску під колошником доменної печі забезпечує зростання виробництва чавуну майже на одну третину.

Значного підвищення інтенсивного навантаження обладнання можна досягти, застосовуючи прогресивні форми і методи організації виробництва (концентрація, спеціалізація, кооперація і комбінування; впровадження гнучких, потокових і роторно-конвейєрних ліній), що дозволяють використовувати високопродуктивне автоматизоване обладнання. Як показують спеціальні дослідження, на підприємствах машинобудування виготовлення конструктивно і технологічно однорідних деталей на потокових лініях дає можливість збільшити навантаження обладнання на 20-30 %.

Достатньо істотні резерви підвищення рівня екстенсивного і інтенсивного використовування основних фондів можна реалізувати за допомогою освоєння в стислі терміни проектних показників, введення в дію нових технологічних агрегатів, ліній, обладнання. За даними вибіркового обстеження декількох сотень підприємств різних галузей промисловості і будівництва, середній фактичний період освоєння виробничих об’єктів складає 5-6 років. Проте технічно і економічно обґрунтовані розрахунки свідчать про реальну можливість досягнення проектних показників виробничих об’єктів на підприємствах добувної промисловості за півтора-два року, а оброблювальної – за один рік і навіть швидше.

В умовах ринкової економіки процес господарювання в цілому повинен передбачати достатні економічні стимули для забезпечення ефективного використання основних фондів, всього майна підприємств. Дієва система таких колективних і індивідуальних економічних стимулів на підприємствах різних галузей народного господарства України поки що знаходиться на стадії становлення і розвитку.

Швидкому її впровадженню повинні сприяти: повна реалізація програми роздержавлення і приватизації власності; широке акціонування підприємств, реформа системи оподаткування; побудова механізму оплати праці залежно від кінцевих результатів виробництва; більш гнучка амортизаційна і інвестиційна політика; державна підтримка великих інвестиційних проектів, підприємницької і зовнішньоекономічної діяльності і ін.