Міжмуніципальна кооперація

Закордонний досвід пропонує безліч варіантів розв’язання задач, що виходять за рамки можливостей одного невеликого муніципалітету (наприклад, організація роботи міжмуніципального транспорту або переробка відходів). Для цього не обов’язково створювати надмуніципальні утворення. Практикуються такі варіанти:

• Купівля послуг великого муніципалітету кількома маленькими (типовими у цих випадках є послуги притулків ат кризових центрів);

• Створення організацій, до керівних органів яких входять представники кількох муніципалітетів (типовий приклад – компанія з надання транспортних послуг);

• Партнерство між муніципалітетами у реалізації крупних проектів (наприклад, будівництво станції з переробки відходів) та інші.

Так у Фінляндії існують 262 спільні муніципальні ради, які співпрацюють у сфері електро- і водозабезпечення, професійної освіти, захисту дітей. Ради з надання допомоги інвалідам охопили всю країну. Ради з інших питань можуть об’єднувати лише кілька ближніх муніципалітетів. З юридичної точки зору міжмуніципальні ради є самостійними фінансовими та адміністративними органами. Вони мають право встановлювати власні податки и формують власний бюджет з державних грантів та муніципальних внесків, розмір яких визначають муніципалітети – учасники.

В Данії два муніципалітети – Холстебро та Струер – організували товариство для створення та експлуатації аеропорту. Капітал товариства формувався з внесків партнерів та кредитних коштів. Чотири муніципалітети створили товариство для будівництва та експлуатації фабрики з утилізації побутових відходів в Хьєрингу.

Досвід адміністративно-територіальних реформ

Первинною ланкою місцевого самоврядування в зарубіжних країнах виступають, як правило, міські та сільські комуни, які називаються по-різному (В Данії, наприклад, це муніципалітети), а також значно відрізняються розмірами території, чисельністю населення. У деяких країнах створюються невеликі самоврядні одиниці, які не мають статусу муніципалітету. Наприклад, в Іспанії налічується 3670 місцевих громад, розмір яких менше розміру комуни. Ініціатива створення виходить від зацікавленого населення або муніципалітет, думка якого в любому випадку має бути взятою до уваги.

Повсюдно у післявоєнній Європі проходило укрупнення муніципальних утворень, у ряді країн вводилися обмеження щодо розміру муніципалітету.

Досвід укрупнення був як позитивним, так і негативним. Намагання „командного злиття” муніципалітетів закінчувалися поразкою навіть у таких країнах як Франція. Навпаки, успіху досягали добровільні об’єднання. Навіть, якщо межі надмуніципальних утворень проводилися „зверху”, це робилося на базі аналізів досвіду міжмуніципальної кооперації та дорогих досліджень, завдяки чому враховувалися економічні, історичні, культурні зв’язки муніципалітетів.

У Швеції, наприклад, муніципалітети об’єднувалися навколо міст на основі освоєння територій між населеними пунктами. Остаточний муніципальний поділ закріпив систему блоків, яка склалася.

У Данії для визначення меж округів було проведено дослідження, яке виявило вже сформовані торгові зони (44 зони), зони концентрації трудових ресурсів (123 центра тяжіння) и багато інших сфер взаємо вливання, навіть межі продажу та доставки місцевих газет. В результаті склалася повна картина взаємних залежностей. Було також проведено детальний аналіз „ефекту масштабу” для надання різноманітних громадських послуг, який показав, наприклад, що будинки для пристарілих доцільно створювати на територіях з населенням 3.5 – 5.0 тисяч чоловік, а система допомоги на дому ефективна при населенні 4.0 -5.0 тисяч. Законом було затверджено принципи змін муніципального поділу ( округи охоплюють сільські муніципалітети та міста, одне місто – один муніципалітет, що передбачає забезпеченість територією для промислового та іншого розвитку). Керуючись цими принципами та використовуючи результати детальних досліджень, данська Комісія з реформ місцевого самоврядування розробили пропозиції про створення округів, ці пропозиції були направлені для обговорення в муніципалітети та затверджені центральною владою тільки після узгодження з тими, хто мав об’єднуватися.

У Фінляндії 20 років тому було намагання „зверху” зменшити кількість муніципалітетів, розроблено план подібний до шведського та данського. Однак в результаті політичний дебатів з територіальної реформи переміг принцип добровільності об’єднання. Паралель було створено систему державних субсидій на виконання державних повноважень – надання послуг у шкільній освіті, догляду за дітьми тощо. Держава заохочує об’єднання муніципалітетів через надання додаткових кошті, тобто реформа проводиться адміністративним шляхом, але підтримується економічним.

Процеси укрупнення муніципалітетів та адміністративно-територіальна реформа в цілому були безпосередньо пов’язані з децентралізацією управління та передачею на місцевий рівень все більших повноважень.

Показовим є досвід проведення реформи місцевого самоврядування у країнах колишнього соціалістичного табору – Польщі та колишній ГДР.

Польські законодавці ще у 1990 році закріпили основні положення Європейської хартії місцевого самоврядування у національних актах. З січня 1990 року у Польща вступив у дію закон про місцеве самоврядування, відповідно до якого воно повинно здійснюватися на основі принципів субсидіарності та пріоритету прав громадян. У якості базової основи місцевого самоврядування було обрано гміну (громаду). Управлінська діяльність місцевої спільноти здійснюється через органи гмінного (місцевого) самоврядування, головна задача яких, так само як і органів державної влади в Польщі, - надання послуг мешканцям.

З початку 1999 року місцеве самоврядування реалізується також і на повітовому рівні (районний рівень).

Аналізуючи уроки об’єднання в Німеччині, німецькі фахівці виявили ряд помилок:

• Система місцевого самоврядування, як правило, зачіпає широкі прошарки суспільства, тому її реформування не має бути різким та кардинальним, як це було при приєднанні „нових” федеральних земель до західногерманської системи;

• Саме при реформуванні місцевої влади слід більше уваги приділяти позитивному досвіду, який треба покласти в основу нової системи (наприклад, у колишній ГДР успіхи у соціальній сфері були досягнуті завдяки діяльності місцевих влад, але при об’єднанні це не врахували);

• Для практичного здійснення реформи місцевого самоврядування необхідно мати багато кваліфікованих спеціалістів у сфері комунального права, управління, фінансів, а їх недостатність разом з відсутністю відпрацьованого механізму комунального управління не може бути компенсована навіть за рахунок величезних фінансових внесень, які було зроблено у „нові” землі..