Культура Галицько-Волинської держави

У культурному житті Галицько-Волинської держави значну роль відігравала церква, оскільки її установи були центрами освіти. Писемність поширювалась не тільки серед знаті, але й серед простих людей, про що свідчать численні знахідки берестяних грамот і бронзових писал. В Г алицько-Волинській державі було створено і переписано багато книжок. Велика книгописна майстерня існувала при дворі волинського князя Володимира Васильовича (1270—1289), який багато знався на різних науках. Як і в Київській державі, тут велось літописання. Галицько-Волинський літопис, створений тут, є основним історичним джерелом з історії Галицько-Волинського князівства з початку до кінця XIII ст. Архітектура краю була представлена кам'яними фортифікаційними спорудами з великою кількістю башт. Такі замки у другій половині XIII ст. будувалися в Луцьку, Кременці, Олеськові, Хотині тощо. У містах Галичини — Перемишлі, Звенигороді, Галичі, застосовуючи різьблені орнаменти, будувалися з білого каменю церкви. Найбільшим білокам'яним храмом у Галичі був збудований у середині XII ст. У спенський собор. Нові ідеї в архітектурі з'явилися у XIII ст. Вони відобразились у спорудженні урочистих храмів: церков Успіння у Холмі, храмів Івана Богослова та Дмитра у Луцьку (кінець XIII ст.), церкви Миколи у Львові, церкви Василя у Володимирі-Волинському. В їхній архітектурі перепліталися візантійсько-руський та готичний стилі.

Під впливом київського розвивався галицько-волинський іконопис. До сьогодні збереглася ікона волинської Божої Матері кінця XIII—XIV ст. з Покровської церкви у Луцьку. Популярна в Польщі Ченстоховська ікона Божої Матері («Матка Боска Ченстоховська») була створена у XIV ст. в місті Белзі на Галичині.

Отже, культура Галицько-Волинської держави відзначалась поєднанням слов'янської спадщини й впливів Візантії, Західної та Центральної Європи. За рівнем культурного розвитку Галицько-Волинське князівство посідало помітне місце серед сусідніх народів.

Література

Бойко О. Історія України. – К.: ВЦ «Академія», 2002. – с. 92-97;

Українські землі у складі Річі Посполитої. Посилення національно-релігійного гноблення. Соціально-економічний розвиток та становище церкви

Студенти повинні знати: Люблінська унія та її наслідки для України. Суспільна організація та соціально-економічні відносини. Магдебурзьке право. Литовські статути. Православні братства в Україні. Брестська церковна унія: передумови та наслідки. Посилення національно-релігійного гноблення. Культурно-релігійні рухи кінця XVI – першої половини XVII століть. П.Могила. Роль церкви у збереженні самобутності українського народу

Студенти повинні вміти: спираючись на карту характеризувати завоювання Галицько-Волинського князівства Польщею; визначати причинно-наслідкові умови що привели до утворення Речі Посполитої і включення українських земель у складі Польщі;

План

1. Люблінська унія і її наслідки для України

2. Брестська церковна унія (1596)

3. Братства

4. Зростання феодальної експлуатації

Матеріали до вивчення

Люблінська унія і її наслідки для України

Починаючи з XIV ст., Польща намагалася заволодіти всіма українськими землями шляхом поглинання всього Великого князівства Литовського. У XVI ст. для об'єднання двох держав склалися всі умови. Упродовж XV—XVI ст. Польща перетворилася на шляхетську республіку.

Влада короля обмежувалась сеймом. Виборному королю заборонялось ухвалювати важливі рішення без його згоди. Прибічниками польсько-литовської унії були представники української, білоруської і литовської шляхти, яка бажала мати рівні права з польською та обмежити сваволю магнатів, а також полегшити свою військову повинність, тоді як в Польщі існувало наймане військо, що утримувалось за рахунок спеціального податку.

До зовнішніх причин, що підштовхували Литву до унії з Польщею належала загроза з боку Московської держави, внаслідок якої остання відібрала у Литви Смоленськ (1513) та Полоцьк (1563). У січні 1569 р. у Любліні відкрився сейм польської і литовської знаті. Незважаючи на гостру боротьбу, 1 липня 1569 р. унію між Литвою і Польщею було укладено. За її умовами Польща і Литва утворювали єдину державу Річ Посполиту на чолі з одним виборним королем, єдиним сеймом і грошовою одиницею. Польські феодали дістали право володіти землями у Литві. Окремими залишались герб, печатка, місцева адміністрація, фінанси, військо. Але майже всі українські землі увійшли до складу Польщі і були поділені на шість воєводств: Руське (з центром у Львові), Белзьке, Волинське (з центром у Луцьку), Київське, Подільське (з центром у Кам'янці) та Брацлавське (з центром у Брацлаві)

Брестська церковна унія (1596)

Польський уряд, приєднавши українські землі, прагнув і релігійної єдності, щоб тісніше прив'язати до Польщі українські землі і мати можливість ополячити українське населення. Тому в Речі Посполитій посилилися утиски православних. Наступ католицизму поширювався завдяки тому, що православна церква переживала кризу: поширювалась єресь (заперечення православного вчення), обмежувалась освіта, знищувалась моральність духовенства. Серед українського і білоруського духовенства для того, щоб подолати кризу, поширилась ідея унії з католицькою церквою, через яку можна було б досягти релігійної єдності, згоди усіх християн і зрівняти в правах православних з католиками.

У жовтні 1596 р. на церковному соборі католиків і православних — прибічників унії — у Бресті (Білорусь) було прийняте рішення об'єднати православну і католицьку церкви під верховенством Римського Папи; православні мали прийняти деякі канони католицького віровчення, а також григоріанський календар; у православній церкві зберігались старі обряди і вважався дійсним слов'янський переклад Святого Письма.

Така церква дістала назву уніатської, або греко-католицької. Православ'я було оголошене поза законом, а всі православні храми, їхні землі переходили до уніатів. Католики й уніати почали насильно насаджувати унію на землях України і Білорусії. Брестська церковна унія 1596 р. розмежувала суспільні сили України на її прибічників і противників (кількість яких переважала). Але разом з тим вона дещо згладжувала протистояння католиків і православних, стоячи на шляху до повного ополячування населення України.

Братства

Основна маса населення не визнала унію і продовжувала вести боротьбу за свою православну, батьківську віру.Особливо активні дії були з боку православних церковних братств. Вони утворювалися у XVI—XVII  ст. у Львові, Галичі, Дрогобичі, Києві, Луцьку та інших містах. Виступаючи проти національно-релігійного гніту, вони організовували бібліотеки, школи, друкували полемічні твори на захист православ'я.

Братства також намагалися здійснювати контроль за діяльністю католицького і уніатського духовенства.

Членами братств були здебільшого міщани і православна шляхта.

Зростання феодальної експлуатації

З розвитком ринкових відносин, зростанням міст збільшився попит на сільськогосподарські продукти, ремісничі вироби, а це, у свою чергу, призвело до посилення феодальної експлуатації селян — головних виробників товарної продукції. У другій половині XV ст. феодали України на зразок Польщі і Литви в західних і північно-західних українських землях почали утворювати так звані «фільварки» (хутірські господарства). З другої половини XVI ст. вони з'явилися і в південно-східній частині України. На відміну від уже існуючих дворів фільварки мали значно більше орної землі, що належала безпосередньо феодалам. Це були багатогалузеві господарства, в яких вироблялось більше продукції для ринку. З появою фільварків значно посилилася експлуатація селян, зросла особиста залежність від феодала. Збільшилися панщина, грошові і натуральні повинності. За рішенням сейму 1447 р., в Галичині селянин не мав права залишити свого пана, підшукавши собі заміну. На початку XVI ст. селяни не мали права скаржитись на свого пана великому князю. У кодексі законів — литовських статутах 1529, 1566, 1588 рр. юридично закріплювались необмежені права і привілеї панів та безправне становище селян. Земельна реформ що була проведена великим князем литовським і польським королем Сигізмундом II Августом 1557 р. була спрямована на розвиток великих феодальних господарств, розширення їх земель, розорення селянської общини, збільшення різних податків. На кінець XVI ст. кріпосне право на українських землях було закріплено рішенням сейму 1573 р. і третім литовським статутом 1588 р. З появою цих документів селяни і їх землі ставали власністю феодала.

Література

Бойко О. Історія України. – К.: ВЦ «Академія», 2002. – с. 105-123

Козацько-сеелянські повстання к.16-поч.17 ст. Боротьба козацтва з турками і татарами

Студенти повинні знати: Повстання під проводом К.Косинського і С.Наливайка, Поразка повстань та тимчасовий занепад Запорізької Січі. Боротьба козацтва з турками і татарами. Гетьман П. Сагайдачний. Хотинська війна. Утвердження козацької автономії. Козацькі повстання 1620-1630-х рр. Причини поразки та наслідки повстань

Студенти повинні вміти: Працюючи з мапою, називати основні походи козаків. Оцінювати події з позицій загальнолюдських цінностей

Називати причини поразки козацьких повстань

План