3)Загальні відомості щодо революції
Українська революція 1917–1921 рр. – національно – (а також соціально) визвольна боротьба українців, що спрямована на побудову української державності та зміну суспільного ладу в країні, в зв’язку з подіями Лютневої революції в Російській імперії та розпадом Австро-Угорщини, які дали потужний імпульс розвитку національної самосвідомості та прискорення процесу державотворення. В період 1917–1921 рр. виник ряд українських державоутворень, а саме: Українська народна республіка, Українська держава та Західноукраїнська народна республіка. Внаслідок внутрішніх ідеологічних розбіжностей, а також зовнішньої воєнної агресії цілі української революції так и не були реалізовані. У підсумку територія України була анексована радянською Росією, Польщею та Румунією; Закарпаття було приєднано до Чехословаччини.
4) Інформаційна політика більшовиків в Україні
у період національно-демократичної революції 1917-1920 рр.
Інформаційна та агітаційно-пропагандистська політика більшовиків, що проводилася в Україні за часів Національно-демократичної революції, заслуговує особливої уваги. В таких достатньо важких умовах вони розгорнули роботу по завоюванню народних мас.
У 1917 році більшовицькі організації створювали власні інформаційні структури. Так, Харківський обласний виконавчий комітет рад використовував для поширення повідомлень і документів місцеве відділення Петербурзького телеграфного агентства (ПТА).
28 грудня 1917 року Харківське відділення ПТА було офіційно підпорядковано ЦВК Рад України. Більшовики використовували для поширення матеріалів «Вісник Української Народної Республіки». Пропонувалося навіть створити спеціальну Комісію з інформації.
Спеціальною Циркулярною телеграмою повідомлялося: «З 16 березня почало функціонувати Українське Телеграфне Агентство. Головне відділення тимчасово знаходиться в м. Катеринославі, у будинку колишнього губернського управління, кімната № 2-а». Саме цю дату і можна вважати днем заснування агентства. До кінця березня 1918 року УкТА розпочала свою діяльність у Харкові, Полтаві, Чернігові, Єлисаветграді, Херсоні, Кременчуці, Миколаєві, Севастополі.
Згодом УкТА в офіційних документах проходило під назвою Українське державне телеграфне агентство (УДТА). Було визначено, що для збирання й поширення відомостей Агентство відкриває філії та призначає постійних або тимчасових агентів і кореспондентів у різних місцях України і за кордоном. Цим агентам і кореспондентам видаються особисті посвідчення з відповідними печатками та підписами.
Зі встановленням радянської влади в Україні при Тимчасовому робітничо-селянському уряді республіки в січні 1919 року в Києві замість УкТА було організовано Бюро Українського друку (БУП), як зазначалося в документах, «з метою правильної постановки газетної інформації і своєчасного повідомлення про становище справ на Україні, у Радянській Росії та за кордоном». Усі газети, видані на території України, іноземні газети, а також видання всіх державних установ України, бюлетені, постанови, заклики, накази, повідомлення, у тому числі штабів армій, які діяли в Україні, після виходу мали негайно пересилатися в Бюро друку. Увесь цей зібраний і систематизований матеріал друкувався у бюлетенях, інформаційних зведеннях, а також передавався телеграфом ревкомам, штабам військ та іншим радянським установам України.
У липні 1919 року постановою уряду при ВУЦВК було організовано відділ пропаганди і агітації. До його складу в якості інформаційного підвідділу увійшло Бюро друку. Бюро мало губернські та повітові відділення Київське, Харківське, Одеське, Гомельське та ін. Але вже у другій половині 1919 року БУП було ліквідовано.
У 1918 році було створено Російське телеграфне агентство (РОСТА), агенти якого працювали також і в Україні, з 1925 року його перейменували в Телеграфне агентство Радянського Союзу (ТАРС). Коли ж у червні 1920 року більшовицькі війська вдруге повернулися до Києва, то БУП перейменували на УкРОСТА. Воно мало понад 100 передплатників. Стінні газети-листівки агентства виходили щоденно у 70 містах України, доставлялися безкоштовно у найвіддаленіші її куточки. Тоді ж з агентством співпрацювали поети, письменники П. Тичина, І. Ле, Л. Нікулін, Б. Лавреньов.
Отже, у цей складний для України період існувало, по суті, дві паралельні структури, два інформаційних агентства Української Народної Республіки і Радянського уряду.
Для утримання свого політичного домінування в Україні більшовики активно використовували засоби масової інформації. Встановивши контроль над усіма газетами, радянська система застосовувала його для поширення власного позитивного іміджу. Цензура забороняла використання будь-яких даних, що могли б, на її думку, дискредитувати владу. Натомість слухняні засоби масової інформації всіляко поширювали неправдиву інформацію про стан в країні та за її кордонами.
З метою поширення ідеологічного впливу на широкі народні маси більшовики повинні були встановити ідеологічний та адміністративний контроль над друкованими засобами масової інформації, оскільки вони відігравали значну роль у житті суспільства.
Вплив на пресу в Україні радянська влада здійснювала за двома напрямами. Перший – адміністративний – полягав у поширенні цензури, забороні цілого ряду друкованих видань, вилученні й знищенні публікацій та фільтрації надходжень літератури з-за кордону, монополізації видавничої справи. На початку 1920-х років цензорські функції здійснювали місцеві партійні органи. В 1922 р. було створено Центральне управління у справах друку (ЦУСД), що перебрало на себе усі функції по боротьбі з небажаними для режиму інформаційними органами. Другий напрям здійснювали безпосередньо органи ЦК КП(б)У – відділ преси та Агітпроп, котрі поширювали більшовицьку ідеологію. Їхня діяльність була спрямована на підтримку лояльних письменників. Іноді партійні чиновники прямо вказували літераторам, які теми потрібно висвітлювати у творах. Одночасно вони визначали ступінь «шкідливості» того чи іншого видання.
Поряд з цим, важливими агітаційними засобами, що використовувались більшовиками для встановлення власної ідеології та залучення народних мас на свій бік, можна вважати плакати. Вони були своєрідними відгуками на події, поширювали ідеї та гасла серед широких мас. Плакат замінював газету в фронтових умовах. Принцип його дії полягав у доступності широким масам, зрозумілості образів і гасел, що легко запам`ятовуються та закликають до дії [3, 115]. Серед перших робіт виділялись зображення М. Черемних, В. Маяковського, Д. Моора, Ель Лисицького, В. Дені, котрі належали до плакатів «Вікна РОСТА». Це були роботи, створені 1919-1921 рр. художниками и поетами, які працювали у системі Російського телеграфного агентства (РОСТА). Телеграми, що надходили з фронту, за кілька годин перетворювались на плакати. Але слід зазначити, що агітаційне мистецтво «Вікон РОСТА» було не відтворенням реальності, а результатом маніпуляцій та симуляцій, котрі перебували під тотальним контролем партійного пропагандистського апарата.
Слід зазначити, що в свій час лідери Російської комуністичної партії перемогли Центральну Раду, а пізніше і уряд Директорії в ідеологічній боротьбі за народні маси. Причиною цього стала недооцінка національними урядами рівня впливу на маси більшовицьких ідей, а також те, що Центральною Радою та Директорією не було представлено реальної програми дій, яка б знайшла підтримку серед широких верств населення. На відміну від них більшовики підкреслювали вирішальне значення свідомості народу для державної могутності. Не можна також не відзначити високої ефективності більшовицьких агітаторів. Особливо це набуло вирішального значення в перші місяці громадянської війни, коли все населення було дезорієнтоване й не знало, за ким іти.