3. Перша медична допомога при забитті, контузіях і синдромі тривалого здавлювання.

Дуже частим видом травм є забиття. Вони виникають при падінні чи ударі тупими предметами. Порушення цілості шкіри при цьому може не бути. Через деякий час забите місце припухає і під шкірою утворюються окремі скупчення крові (гематоми), що проявляються у вигляді синців.

Доторкування до забитого місця завжди болісне. Іноді припух­лість, особливо при забитті голови, збільшується на очах.

Перша медична допомога поєднує застосування холоду і накла­дення тугої пов'язки. На забите місце кладуть гумовий пузир (пласт­масовий мішок) з льодом, снігом чи холодною водою. Якщо пузира чи мішка немає, шматки льоду чи снігу можна загорнути в клейонку чи рушник. Застосувавши холод протягом 10—15 хв., забите місце туго забинтовують з метою обмежити поширення крововиливу. Поверх пов'язки можна знову покласти пузир з льодом і тримати 1— 1,5 год.

Особливо небезпечні забиття голови. Потерпілий може знепри­томніти, що свідчить про струс мозку. Втрата свідомості може бути короткочасною, але може тривати кілька годин і навіть діб. Якщо втрата свідомості була й короткочасною, потерпілому до огляду ліка­рем не дозволяється сідати і тим більше вставати.

При втраті свідомості може розпочатися блювання. Для того щоб блювотні маси не потрапили в дихальні шляхи і потерпілий не задихнувся, потрібно повернути його голову набік і пальцем, обмота­ним рушником чи шматком марлі, звільнити порожнину рота від блювотних мас. При тривалому здавлюванні частин тіла може роз­винутися важкий стан, який має назву синдрому тривалого здавлю­вання.

Синдром тривалого здавлювання виникає внаслідок надход­ження в кров'яне русло продуктів розпаду тканин. Такого роду ушкодження частіше спостерігаються в містах при землетрусах унас­лідок обвалів будинків, споруд та ін. Частіше придавленими виявля­ються нижні кінцівки. Місце здавлювання визначається порушен­ням чутливості, набряком тканин, шкіра стає блискучою і блідою із синюшним відтінком, можуть з'явитися міхури із серозно-геморагіч­ним вмістом, м'язи ущільнені. За можливості слід забинтувати кін­цівку еластичним бинтом від периферії до центру й обов'язково іммобі­лізувати її. Після іммобілізації необхідно охолодити кінцівку льо­дом, снігом, холодною водою і терміново направити потерпілого до лікувального закладу.

При цьому синдромі відбувається велике підшкірне (рос. мовою -розмажжение) роздроблення і роздавлювання тканин, хоча шкіра залишається цілою і зовні неушкодженою. Унаслідок розпаду роздавлюваних тка­нин утворюється багато отруйних продуктів, які, всмоктуючись у кров, спричинюють отруєння організму. Доки кінцівки залишаються придавленими вагою, всмоктування цих продуктів утруднене. Але як тільки кінцівки будуть звільнені від здавлювання, усмоктування отруйних продуктів посилюється і стан постраждалого різко по­гіршується.

Тому негайно після звільнення потерпілого з-під завалу, щоб за­побігти усмоктуванню продуктів розпаду, на кінцівку вище від місця здавлювання потрібно накласти джгут. Крім того, навіть за відсут­ності перелому необхідно іммобілізувати кінцівку шляхом накладання шини і негайно направити потерпілого до лікувального закладу. Джгут не слід затягувати занадто туго, як це робиться для зупинення арте­ріальної кровотечі. Він не повинен порушувати припливу крові до кінцівок, а лише перешкоджати відтоку крові і тканинних рідин від периферії до центру.

При різного роду вибухах унаслідок сильного миттєвого удару повітряною хвилею може спостерігатися загальне ураження всього організму, що має назву контузія. Залежно від сили вибухової хвилі настає оглушення чи повна втрата свідомості, пізніше можливі втра­та слуху, заїкання, різні психічні розлади. Усіх контужених необхідно на ношах відправити до лікувального закладу.

Травматичний шок. При великих ушкодженнях — пораненнях, переломах — у потер­пілих нерідко настає занепад сил і пригнічення всіх життєво важли­вих функцій. Дихання ледь помітне, поверхневе, обличчя бліде, вкрите холодним потом, пульс частий, погано промацується. Потерпілий байдужий до навколишнього, незважаючи на сильну травму, не сто­гне, не скаржиться на біль, не просить про допомогу, хоча свідомість його збережена. Такий стан називають шоком. Шок виникає від пе­ренапруження нервової системи через сильний больовий подразник, крововтрату та з інших причин.

Потерпілі, що перебувають у стані шоку, потребують допомоги в першу чергу. Насамперед потрібно подбати про те, щоб усунути біль. Наприклад, при переломі вже одне накладення шини сприятливо впливає на загальний стан, усунення рухомості в ділянці перелому відразу зменшує біль. Якщо є можливість, потрібно ввести болезас­покійливі і серцеві засоби. Потерпілого потрібно зігріти, укрити ков­дрою, обкласти грілками, дати гарячого чаю, вина, у холодну пору року внести в тепле приміщення. Якщо у потерпілого в стані шоку не ушкоджені внутрішні органи, рекомендується дати пити воду, в 1 л якої розчинено 1 чайну ложку харчової соди і півчайної ложки харчової солі. Такі потерпілі потребують термінової госпіталізації.