Питання для закріплення матеріалу і самостійної роботи
1. Що таке план МТЗ підприємства, які його завдання та порядок розробки?
2. Яким чином відбувається матеріально-технічне забезпечення в ринкових умовах?
3. Які існують джерела МТЗ в ринкових умовах?
4. Які існують методи розрахунку потреби в матеріально-технічних ресурсах?
5. Що являє собою баланс матеріально-технічного забезпечення? Який порядок його розробки?
6. Які Ви знаєте види запасів? Що є причиною їх створення?
7. Які існують системи регулювання запасів?
8. Для чого цехам встановлюють ліміт використання матеріалів?
9. Які критерії вибору постачальника ресурсів?
10. Які показники ефективності використання матеріальних ресурсів Ви знаєте?
Тема 8. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОПЕРАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВИРОБНИЧОЮ ПОТУЖНІСТЮ
7.1. Зміст планування МТЗ та послідовність його розробки
7.2. Планування потреби в матеріальних ресурсах
7.3. Запаси і регулювання їх розмірів
7.4. Особливості визначення потреби цехів у матеріальних ресурсах в різних типах виробництва
8.1. Види виробничої потужності, чинники, що її визначають, послідовність розрахунків
8.2. Методики розрахунку виробничої потужності
8.3. Визначення максимально можливого випуску продукції за наявної потужності
8.4. Система показників виробничої потужності
9.1. Планування персоналу
9.2. Планування продуктивності праці
9.3. Планування фонду оплати праці
10.1. Особливості функціонування та планування підрозділів виробничої інфраструктури
10.2. Планування забезпечення підприємства технологічним оснащенням
10.3. Планування діяльності ремонтного виробництва
10.4. Планування енергозабезпечення підприємства
10.5. Планування транспортного обслуговування виробництва
8.1. Види виробничої потужності, чинники, що її визначають, послідовність розрахунків
Планування випуску продукції (для підприємств, що займаються її виготовленням) є головним розділом річного плану, тому що інші розділи забезпечують його реалізацію. План випуску та реалізації продукції розробляється в натуральному і вартісному виразі. Для підприємства, яке випускає кілька видів виробів, можна вимірювати випуск в умовних одиницях (за трудомісткістю, часом роботи устаткування).
Запланована виробнича програма підприємства повинна пройти ресурсне обґрунтування, тобто визначення її забезпеченості виробничими потужностями, трудовими, матеріальними та інвестиційними ресурсами.
Виробнича потужність підприємства – це максимально можливий випуск продукції необхідної якості в передбаченій номенклатурі, за певний час (зміну, добу, місяць, рік) при повному завантаженні обладнання та виробничих площ у прийнятому режимі роботи з урахуванням застосування передової технології, організації виробництва і праці. Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю проходить два етапи:
1. Визначення максимального обсягу випуску виробів, який повинний бути забезпечений наявною виробничою потужністю підприємства.
2. Обчислення необхідної кількості введення в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння або розширення підприємства.
Виявлення виробничих потужностей, які будуть функціонувати в плановому періоді, є найважливішим моментом техніко-економічного обґрунтування плану випуску продукції.
Вибуття потужності відбувається з наступних причин:
знос та вибуття обладнання;
збільшення трудомісткості виготовлення виробів;
зміна номенклатури і асортименту продукції, що випускається;
зменшення фонду робочого часу;
закінчення терміну лізингу обладнання.
Виробнича потужність визначається різними вимірниками:
натуральними;
умовно-натуральними;
у багатономенклатурних виробництвах – вартісним вимірником.
При обчисленні потужності для визначення обсягу однорідної продукції використовуються натуральні показники — штуки, метри квадратні, метри кубічні, тонни, погонні метри й інші. Однак вони не дозволяють при визначенні потужності підприємства (ділянки, агрегату) порівнювати й аналізувати виробництво виробів по складності і трудомісткості. Тому, з метою спрощення розрахунку виробничої потужності при широкій номенклатурі продукції, що випускається підприємством, продукція різних найменувань поєднується в групи за ознакою конструктивної, технологічної та іншої подібності. Кожна така група приводиться за трудомісткістю до базового виробу-представника, тобто до умовно-натуральних показників. Виріб-представник може мати найбільшу питому вагу по кількості і трудомісткості (хоча це не обов'язково). Застосування умовно-натуральних показників дозволяє привести усі види однорідної продукції з різними характеристиками до одного виду, прийнятому за базу. Для цього використовуються перевідні коефіцієнти, що відбивають трудомісткість та складність продукції, що випускається.
Розрізняють перспективну, проектну та діючу потужність підприємства.
Перспективна виробнича потужність відбиває очікувані зміни номенклатури продукції, технології й організації виробництва, закладені в планованому періоді.
Проектна виробнича потужність являє собою величину можливого випуску продукції умовної номенклатури в одиницю часу, задану при проектуванні чи реконструкції виробничої одиниці. Вона є фіксованою величиною, тому що розрахована на постійну умовну номенклатуру і постійний режим роботи. За період проектування (1–2 роки), будівництва (2–5 років) і освоєння потужності (1–2 роки) значно змінюється номенклатура продукції, що випускається, а також ряд технологічних характеристик устаткування. Тому проектна потужність перестає відбивати дійсні можливості підприємства.
Діюча потужність підприємства (цеху, лінії, агрегату) відбиває його потенційну здатність виробити протягом календарного періоду максимально можливу кількість продукції, передбачену планом. Вона має динамічний характер і змінюється відповідно до організаційно-технічного розвитку виробництва. Тому її характеризують кілька показників:
потужність на початок планованого періоду (вхідна);
потужність на кінець планованого періоду (вихідна);
середньорічна потужність.
При визначенні вхідної виробничої потужності враховуються:
проведення заходів щодо ліквідації "вузьких місць" протягом планованого року;
збільшення кількості устаткування чи заміна його на більш продуктивне;
перерозподіл робіт між окремими групами устаткування та між виробничими підрозділами;
можливість збільшення змінності роботи устаткування чи ділянок, що лімітують випуск продукції.
Під “вузьким місцем” розуміють невідповідність потужностей окремих цехів, дільниць, груп устаткування потужностям відповідних підрозділів до встановленої потужності усього підприємства, цеху.
Вихідна потужність підприємства визначається з обліком:
намічених при визначенні вхідної потужності заходів щодо ліквідації "вузьких місць";
запровадження в дію нових потужностей, у тому числі за рахунок розширення, реконструкції, модернізації, автоматизації, а також за рахунок здійснення заходів щодо підвищення ефективності виробництва.
Частина цих заходів випливає із стратегічного плану розвитку підприємства на рівні поточних завдань, а частина з них передбачається при розробці поточних планів, виходячи з умов функціонування, які змінилися, та організації виробництва.
Вихідна
виробнича потужність у вартісному
виразі, тобто потужність на кінець
розрахункового періоду (року) (
),
обчислюється за формулою:
де
– виробнича потужність на початок
періоду, грн.;
– введена в плановому
періоді виробнича потужність, грн.;
– виведена за
плановий період виробнича потужність,
грн.
Середньорічна
виробнича потужність (
)
підприємства, цеху, обчислюється за
формулою:
де к – кількість місяців експлуатації обладнання з певною потужністю протягом року.
Приклад. На початок планового періоду виробнича потужність підприємства становить 2000 од. В березні виведене обладнання виробничою потужністю 50 од., в липні – 100 од. В квітні ввели в експлуатацію потужність на 100 одиниць, в серпні – на 200 одиниць.
Середньорічна виробнича потужність:
Вп.сер.р. = 2000 + (100 х 9/12 + 200 х 5/12) – (50 х (12-3)/12 + 100 х (12-7)/12) = 2000 + 158 – 79 =2079 од.
При розрахунку потужності приймають до уваги наступні фактори:
структура і величина основних засобів;
якісний склад обладнання, рівень фізичного і морального зносу;
передові технічні нормативи продуктивності обладнання, використання площ, трудомісткість виробів, вихід продукції із сировини;
прогресивність технологічних процесів;
режим роботи підприємства;
ступінь спеціалізації;
рівень організації виробництва та праці;
якість сировини і ритмічність поставок;
фонд робочого часу обладнання.
Вихідні дані та послідовність розрахунків, за якими визначається виробнича потужність підприємства, наведені на рис. 8.1. Розрахунки виконуються технологічними службами підприємства. Виробничі підрозділи, які за виробничою потужністю нижче рівня провідних, повинні розглядатися як “вузькі місця”, за якими необхідно розробити й впровадити технічні й організаційні заходи, котрі дозволять довести їхню пропускну спроможність до рівня провідних підрозділів підприємства. Може бути вжито заходів щодо заміни устаткування, технології, збільшення змінності праці на окремих дільницях.
В розрахунки виробничої потужності підприємства включається устаткування встановлене і невстановлене, яке є на підприємстві (крім резервного). Крім того, виробнича потужність розраховується виходячи із максимально можливого річного часу роботи устаткування та використання виробничих площ.
Розрізняють календарний, режимний (номінальний) і ефективний (корисний) фонди часу.
Календарний
фонд часу (
)
виробничого обладнання слугує базою
для розрахунку інших видів фонду
робочого часу в плануванні і визначається
як добуток числа днів в даному календарному
періоді
Рис. 8.1. Вихідні дані та послідовність розрахунків виробничої потужності підприємства
(
)
на число годин на добу (
).
.
Наприклад, на період одного року при 2 – змінній роботі з тривалістю зміни 8 годин він складає 365 х (8 х 2) =5840 годин.
Режимний
або номінальний фонд робочого
часу (
)
машини (агрегату) залежить від числа
календарних днів (
)
і числа неробочих днів (
)
в рік, а також від прийнятого на
підприємстві режиму змінності роботи
на добу.
,
де t – середнє число годин роботи машини на добу в робочі дні по прийнятому режиму змінності з врахуванням скороченої тривалості зміни в святкові дні, або:
де
– число вихідних і святкових днів в
плановому періоді;
– тривалість робочої зміни, годин;
– число передвихідних (передсвяткових)
днів з скороченою тривалістю робочої
зміни;
– час, на який скорочена тривалість
робочої зміни в передсвяткові і
передвихідні дні, год.;
– режим змінності роботи підприємства
(1,2,3, зміни).
Наприклад, при 5-денному робочому тижні та 8-годинному робочому дні (1 зміна) номінальний фонд складає – (365 – 53 –52) х 8 =2080 год., а при 6- денній роботі та 8-годинному робочому дні (1 зміна) – (365 –53) х 8 =312 х 8 = 2496 год.
Плановий
(ефективний, дійсний)
(
)
фонд робочого часу обладнання рівний
різниці між режимним (номінальним)
фондом (
)
і сумою витрат часу на ремонт, налагодження,
переналагодження цього обладнання на
протязі планового періоду:
,
де Тtp, tр – витрати часу на ремонт даного обладнання відповідно в годинах та в відсотках до режимного фонду;
Тtn,,tп – витрати часу на налагодження, переналагодження обладнання відповідно в годинах та в відсотках до режимного фонду.
Він використовується в розрахунках виробничої потужності, але не при плануванні випуску продукції.
Наприклад. Номінальний фонд робочого часу рівний 2080 годин, заплановані витрати часу на ремонт, налагодження та переналагодження обладнання – 1% номінального фонду часу.
Дійсний (плановий) фонд робочого часу.
