Василюк а. Нариси з порівняльної педагогіки

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА 5

РОЗДІЛ 1. Виникнення порівняльної педагогіки та її початкові теоретико-методологічні концепції

1. Загальні зауваження 7

2. Батьки-засновники порівняльної педагогіки 10

3. Перші наукові досягнення... 13

4. Зародження організацій 18

5. Порівняльна педагогіка в СРСР та Україні 19

РОЗДІЛ 2. Змужніння порівняльної педагогіки та її сучасні теоретико-методологічні концепції

1. Міждисциплінарні дослідження 20

1. Проблемний метод 22

1. Освітня політика і порівняльна педагогіка 23

2. Використання методології суспільних наук 26

3. Порівняльна педагогіка в незалежній Україні 31

РОЗДІЛ 3. Інформаційно-суснільні зміни і тенденції розвитку освіти

1. Широке тло суспільних змін і освіта XXI ст 32

2. Головні освітні процеси у світі та Європі 39

3. Стан освіти в Україні 42

РОЗДІЛ 4. Міжнародна взаємодія в освіті: організації та програми

1. Еволюція взаємодіїу сфері освіти 45

2. ЮНЕСКО та її інституції 47

3. Європейський Союз 50

4. Рада Європи 51

5. Міжнародні освітні програми 52

РОЗДІЛ 5. Дошкільне виховання. Початкова школа

5.1. Елементи історії розвитку системи дошкільного виховання 57

2. Основні завдання системи дошкільного виховання 58

3. Про стан і діяльність початкової школи 61

4. Тенденції розвитку початкової освіти 64

РОЗДІЛ 6. Середня освіта: стан і тенденції розвитку

6.1. Різноманітності систем середньої освіти та їх характеристики 66

2. Формування стандарту середньої освіти 70

3. Головні світові тенденції розвитку середньої освіти 73

РОЗДІЛ 7. Системи професійної освіти: стан і перспективи розвитку

7.1. З історії профосвіти 74

7.2.Цілі і моделі середньої професійної освіти 75

3. Тенденції розвитку системи професійної освіти 78

4. Сучасна система професійних консультацій 82

РОЗДІЛ 8. Стан і перспективи розвитку вищої освіти

1. Еволюція поняття "вища освіта" 83

1. Головні тенденції змін вищої освіти на зламі тисячоліть.. 85 РОЗДІЛ 9. Педагогічні кадри учора, сьогодні і завтра

1. Підвищення вимог до вчителя XXI ст 92

2. Педевтологи про підготовку вчителів 95

3. Організація первинної підготовки вчителів 97

РОЗДІЛ 10. Реформи освіти - досвід і перспективи. Приклад України і Польщі

1. Економічно-політичні передумови реформ: спільне і розбіжності 101

1. Особливості змін у сфері законодавства 104

2. Порівняння освітніх досягнень і перспективи розвитку...

ВИСНОВКИ 109

ЛІТЕРАТУРА (основна і додаткова) 111

ПЕРЕДМОВИ

Буття у наш час не тільки складне, але й виключно цікаве. Історики майбутнього обов'язково вкажуть, що кінець XX ст. відзначався значним прискоренням прогресу всього людства, початком його перетворення з конгломерату ворогуючих націй у певну цілісність, здатну усвідомити й ліквідувати загрози своєму існуванню, поліпшити якість і безпеку життя.

Основою цього позитивного розвитку стали науки, накопичення знань і продуктивної інформації, невпинне удосконалення знарядь і технологій виробництва. Складним і суперечливим лишається їх прогрес. Накопичення інформацій й зростання числа об'єктів дослідження в рамках однієї науки завжди призводить до її поступової диференціації, виділення системи окремих самостійних розділів і появи нових галузей пошуків. Та існує і протилежний процес - в останні десятиліття посилилася тенденція перекривання сфер суміжних наук, їх синтез та виникнення нових галузей знань (як біофізика, біохімія, астрофізика, науки про людину, нові розділи педагогіки, наприклад, педологія).

З часів виділення педагогіки з філософії та її становлення як самостійної науки вона поступово диференціювалася. В минулому в системі педагогічних наук визначилися відомі Вам з навчальних дисциплін самостійні галузі загальної педагогіки, дошкільної та шкільної педагогіки, спеціальної педагогіки, історії педагогіки та інші. Останнім часом розвиваються нові: андрагогіка (освіта дорослих), соціальна педагогіка, педевтологія (наука про вчителя та педагогічну освіту).

До цього переліку ми відносимо й порівняльну педагогіку. Аналогічну до нашої назву вона має у меншості європейських країн (Італії, Нідерландах, Польщі, Швеції). Більш поширеним у світі є інший варіант назви, що відповідає англомовному терміну "Comparative Education" -освітня компаративістика (США, Канада, Франція, Великобританія, Іспанія, Німеччина, та ін.).

У вступному і короткому визначенні порівняльної педагогіки досить вказати, що вона "аналізує й порівнює освітні факти". Якщо ж узагальнити думки багатьох фахівців, то типове "довге" означення виглядає так:

порівняльна педагогіка - це дисципліна з теорії освіти, яка займається аналізом, порівнянням та оцінюванням освітньої політики, освітніх систем у різних країнах у зв'язку з їх політичним, суспільно-

економічним та культурним розвитком; а також методологією та загальною теорією освітніх тенденцій у світі.

З ідеолого-політичних причин цікавість до порівняльної педагогіки в СРСР і соціалістичних країнах Центральної Європи після II світової війни була незначною. У час тотальної конфронтації двох блоків під керівництвом СРСР і США ідеологія й атмосфера суперництва визначали і цілі, і діяльність освітніх систем. До межі зникнення наблизилася можливість використання результатів емпіричних і теоретичних досліджень навчально-виховних процесів у системах освіти різних регіонів світу. В цих несприятливих для науковців-педагогів умовах порівняльна педагогіка переродилася у взаємну (переважно гостру і не завжди справедливу) критику. Лише після краху комунізму й розпаду СРСР на незалежні держави в Центральній і Східній Європі відбулися фундаментальні соціально-економічні і політичні зміни. З'явився шанс на більш поглиблене та об'єктивне пізнання країн світу в умовах конструктивної співпраці та взаємної поваги.

З огляду на значне зростання ролі освіти в соціально-політичному благополуччі сучасних держав, важливе значення знайомства із міжнародним досвідом розвитку освіти не підлягає сумніву. Для незалежної України вивчення цього досвіду є особливо актуальним, оскільки здійснюється заплановане на початку 90-х років "відродження і розбудова якісно нової національної системи освіти, ... кардинальне реформування педагогічної освіти" [1, С. 25], підтвердженого статтями нової Конституції [2]. Успіху реформ у нелегких сучасних умовах може істотно сприяти вивчення закордонних систем освіти, аналіз та пошуки новітніх позитивних зразків і досягнень з врахуванням національних особливостей і вітчизняних досягнень у цій галузі.

Особливо важлива порівняльна педагогіка для вищої школи. Ознайомлення з її проблематикою підвищує науково-педагогічний та загальнокультурний рівень студентів, допомагає глибше зрозуміти інваріантні закономірності сучасного педагогічного процесу, з'ясувати місце української системи освіти у світовому освітньому просторі.

Саме ці міркування спонукали нас створити комплекс з двох книг. Перша з них орієнтована на виклад теоретико-методологічної частини навчальної програми з порівняльної педагогіки, друга ("Сучасні освітні системи") містить значний матеріал про системи освіти багатьох країн світу і призначена для результативної самостійної роботи студентів. Ми переконані, що даний курс основ порівняльної педагогіки буде дуже корисним не лише студентам і аспірантам педагогічних закладів, але й усім вчителям і особам, які цікавляться сучасним станом та тенденціями освіти в Україні, Європі і світі.

РОЗДІЛ 1

ВИНИКНЕННЯ ПОРІВНЯЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ ТА ЇЇ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ КОНЦЕПЦІЇ

ЗАГАЛЬНІ ЗАУВАЖЕННЯ

Люди в усі часи відзначалися винятковою цікавістю до подій "за горизонтом". На протязі багатьох століть знання про навчання і виховання дітей та молоді у різних країнах зростали завдяки міжнародній торгівлі, закордонним подорожам, військовим походам, географічним і етнологічним експедиціям, дипломатії та релігійним місіям. Як правило, матеріали на теми освіти та культури в різних країнах не були упорядкованими, громадились на підставі особистих спостережень та вражень. І зрозуміло, вони не виходили за рамки донаукових уявлень, властивих тому часу.

У середні віки культурна ситуація в Західній Європі не сприяла інтересу до міжнародного співставлення у сфері освіти. Освіта була підпорядкована церкві, виклад переважно проводився на латинській мові й мав на меті створити умови для ознайомлення молоді з Біблією. У таких умовах навчальні заклади різних країн мало відрізнялися своєю організацією, цільовими установками, змістом та методами навчання.

Пізніше, у період пізнього Середньовіччя, в Європі розгорнувся процес формування націй, який продовжувався до XVIII ст. Національна консолідація просякала всі сфери життя та самосвідомість народів, позначалася на їхній культурі та освіті. Латина поступово замінювалася національними мовами, навчальні заклади кожної країни набували своєї національної специфіки, зменшувалася їх залежність від церкви. У цей час, на фоні створення машинної індустрії, розширювалося охоплення дітей шкільною освітою, створювалася професійна освіта, у деяких країнах закладалися основи державних систем освіти.

Зародком сучасних державних освітніх систем обов'язкової освіти вважають безоплатну школу для дітей римської бідноти, яку організував у 1497 р. іспанець-богослов Жозе Каласанз. Розширюючи своюконгрегацію, він створив велику мережу шкіл, зокрема, і в Моравії -батьківщині ще більш відомого педагога Яна Лмоса Коменського.

Швидкий розвиток промисловості й торгівлі спричинив і розширення освітніх систем. Розвиток освіти не був рівномірним на теренах Європи. Вже у той час визначилася перевага в обов'язковій освіті північних країн, хоч Південь Європи і надалі мав більше університетів.

Кінець XVIII - початок XIX ст. став особливим періодом еволюції європейської педагогічної думки, початком її інтернаціоналізації. Белл-Ланкастерська система, педагогіка Песталоцці, "вільне виховання" Руссо, постулати Канта (про моральне виховання) виходили за рамки окремих країн та отримували загальноєвропейський резонанс. Це закономірно посилювало зацікавленість до зарубіжного педагогічного досвіду та потяг до співставлення із вітчизняними проблемами освіти.

Загальна зацікавленість закордонними системами освіти призвела до створення двох фундаментальних концепцій освітньої компаративістики. Одна з них, головними представниками якої є М.-А.Жюльєн і П.Росселло, спирається на прагнення до відкриття того, що є спільним, і має на меті розповсюдження найкращих рішень освітньої практики. Натомість інша, авторами якої є Седлер, Кендл та Шнейдер, шукає та виділяє все специфічне, індивідуальне та пов'язане з соціально-культурним контекстом досліджуваних країн.

Існують також і такі концепції, що поєднують елементи обох попередніх основних напрямів досліджень порівняльної педагогіки. їх прихильниками є, наприклад, Хілкер, Холмз, Кінг, Hoax та Екстейн. У цей короткий перелік не входять інші представники порівняльної педагогіки з багатьох країн як із міркувань лаконізму викладу, так і більш важливих причин — їхній внесок до теорії та методології порівняльних досліджень був меншим і не виходив за межі двох вказаних концепцій чи їх поєднання. Погляди більшості науковців формулювалися в рамках емпіричних педагогічних досліджень або відбивали погляди класиків порівняльної педагогіки. Здійснений відбір, на наш погляд, у достатній мірі репрезентує витоки теоретико-методологічного доробку порівняльної педагогіки.

Завершимо наш короткий вступ важливою таблицею (див. [3]), яка інформує про головні об'єкти вивчення порівняльної педагогіки з часу її виникнення - основні види систем освіти. Ознайомлення з нею може істотно полегшити сприймання подальшого матеріалу.

Таблиця 1. Особливості шести головних світових моделей систем освіти

Харак­терис­тики	Моделі систем виховання і навчання
	Пруська	Фран­цузька	Англійська	Американ­ська	Японська	Радянська
Період форму­вання	1742-1820	1791-1870	1820-1904	1840-1910	1868-1890	1917-1935
Ідеал	Лояль­ність до влади іочаткова школа	Технічна еліта	Освічений джентльмен	Безперер­вний розвиток особи	Компетент­ний внесок у групу	Розвиток і перемога соціалізму
Репрезен­тативна школа		Ліцеї і Великі школи	Таблік-скулз (закрита приватна школа)	Відкриті школи, коледжі	Початкова школа	Загальноос­вітня школа Вся особа. Широка шкільна програма. Технічний ухил
Скеруван­ня і обсяг	Вся особа. Багато предметів Гумані­тарний ухил	Ментальне зростання. Академічні предмети. Науки і мистецтва.	Академічні предмети, суспільні цінності, культура	Когнітивні вміння. Громадян­ські цінності. Соціальні і бізнесові вміння.	Вся особа. Багато предметів. Моральні цінності. Фізичні і естетичні вміння
Теорія навчання Шкільна техноло­гія	Природ­ний розвиток Уроки і домашні завдання	Науковість. Мерито-кратизм Уроки і екзамени	Спадкова досконалість	Розвиток з удоскона­ленням	Впертість і зусилля	Інтерактив­ність
			Тьютори, школи-інтернати, доповнюю­чий навчальний план	Індивідуалі­зоване навчання і консульта­ції	Обожню­вання вчителя. Школа як цілісність	Колективне навчання
/правління	Квазі-децентра-лізоване	Центра­лізоване	Приватне	Децентра­лізоване	Квазі-децентралі зоване	Централізо­ване
Стиль ілправління Вартість навчання	Автокра­тичний	Автори­тарний	Лідерство	Менедж­мент	Кооперація	Колективний контроль Помірна чи висока
	Помірна	Помірна	Висока	Різноманітна	Помірна Держава
Джерело ф шансу вання	Місцева влада (землі)	Держава (чи церква)	Плата за освіту	Місцеві податки		Держава