2.3. Освітня політика і порівняльна педагогіка

Едмунд Кінг (нар.1914), професор порівняльної педагогіки Лондонського університету, - один з найбільш відомих представників цієї науки. Він пішов іншою дорогою, ніж Бірідей чи Холмз. Він не створював жодного окресленого методу, вважаючи, що метод в основному залежить

від цілей та характеру досліджень. А компаративіст може вільно користатися всіма методами згідно з дослідницькими проблемами та питаннями. Тому Кінга часто критикували за недооцінку методології порівняльних досліджень.

Його найбільше цікавило питання про внесок порівняльної педагогіки до освітньої політики. Він проголошував, що в дослідженнях слід брати до уваги потреби тих, хто вирішує та виконує освітні справи [King E.J. Other schools and ours. New York, 1973]. Аналізуючи та оцінюючи доробок Кінга, варто висвітлити його погляд на тему специфіки досліджень в порівняльній педагогіці. Зокрема, він вважає, що особа, яка розпочинає подібне дослідження, має спершу познайомитися з монографічними працями, бо вміщена в них інформація дає можливість пізнання місцевого колориту, різних культурних укладів, ще не відомих досліднику [King E.J. Comparative studies and educational decision. London, 1968].

На цьому етапі освітні системи або їх частини повинні описуватися в контексті різних умов, що дозволить зрозуміти життя і проблеми людей даної країни. Мета дослідження буде досягнута у тому випадку, якщо опис відповідатиме певній науковій дисципліні, а інтерпретація описуваних явищ виникатиме із розуміння цілісної культури. Ілюстрацією поглядів Кінга стала його книга "Інші школи і наші" (1958). Це одна з відомих книжок в галузі порівняльної педагогіки, яка складається із 7 прикладів досліджень, присвячених Данії, Франції, Великобританії, СІЛА, СРСР, Індії та Японії. В кожному Кінг наводить культурний контекст, описує напрями розвитку як на національному, так і міжнародному рівні (що впливають на цей контекст), характеризує систему освіти і на завершення представляє свої міркування стосовно декількох істотних проблем для даної країни.

Ця книга була гостро критикована, головним чином, з погляду на методологічні проблеми. Стверджувалося, що це є типова публіцистика, використання художнього методу, і що в ній бракує чітко окресленого теоретичного підґрунтя. [Higson J.M. Developments towards a scientific conception of methodology in comparative education - a review of literature.1967]. Однак, незважаючи на нищівну критику, для багатьох це була розумна, гуманна спроба опису та власної авторської інтерпретації освітніх явищ.

З роками підхід Кінга до теорії та методології порівняльних досліджень принципово не змінився. 1 надалі він прагнув поширювати "прихильне розуміння" інших освітніх систем. Можна припустити, що таке положення прийнятне для тих читачів, які прагнуть довідатися про щось цікаве з галузі освіти та виховання в інших країнах. Однак слід при цьому пам'ятати, що фундаментальне теоретико-методологічне положення даної наукової дисципліни, незалежно від рівня читачів, має бути єдине. Те, що становить обсяг та глибину даної галузі, не може змінюватися, а представлене має відповідати даній дисципліні. Тому й підручники з порівняльної педагогіки - незалежно від того, як жваво і цікаво вони написані - повинні відповідати основним канонам цієї науки.

Кінг був переконаний, що неможливе (і навіть небажане) формування фундаментальної методології педагогічної компаративістики. Він стверджував, що її дослідницькі методи і стратегії повинні спиратися на зразки з інших допоміжних наукових дисциплін. На першому рівні порівняльної педагогіки слід застосовувати відомі методи, які виявляться необхідними. На другому рівні - вивчити монографії часткових досліджень, а на вищому рівні - аналізувати освітні проблеми у різних країнах в контексті пізнання "подібних проблем або типових складних ситуацій не як високих абстракцій або нечітких "чинників", а, навпаки, як живих щоденних порівнянь". Пропонуючи поняття впливу технологічних змін, ідеологій і систем контролю, становища вчителя у змінному світі та ін., він переконував, що погляд на себе і власну працю у ширшому, ніж звично, контексті, не тільки збільшить внесок вчителя у виховання дітей і розвиток країни, але й збагачує його самого. Кінг мріяв про те, що можливо піднести освітню проблему "з рівня експертиз і досліджень до високості людської вразливості - без втрати реалізму".

На своєму вищому рівні дослідження з порівняльної педагогіки, як писав Кінг, мають виконуватися не лише для отримання наукового ступеня, але й для впровадження змін і реформ, відтак, розв'язання практичних проблем. І в цьому випадку метод досліджень залежить від проблеми або завдання конкретного дослідження, а зміст теми диктує склад групи з представників різних наук. В останньому виданні книги "Інші школи і наші" (1973) як відповідь критикам він наводить методологію аналізу, поділяючи його на три етапи.

Перший стосується концептуальних аспектів дослідницької проблеми: виділення цілі, дослідницьких питань, способи відповідей, галузі посилання, поняття, що вимагають уточнень, тощо.

Другий етап пов'язаний з інституціями та їх проблемами. Наприклад, якщо досліджується проблема нерівності доступу до освіти - етап концептуалізації стосувався б таких справ, як з'ясування поняття "рівність", "освітні можливості" та дефініцій стосовно окремих проблем, які розглядаються у конкретному дослідженні. Ці поняття виражені в конкретних формах — типи шкіл, організація навчального процесу, процедур і засад - це інституційні аспекти проблеми. Метою дослідника буде ідентифікація та опис усіх інституцій, їх взаємозв'язок (якщо це відповідає поставленій проблемі).

Третій етап аналізу стосується виявленню того, як функціонують інституційні системи. Це - операційний етап. На основі даного аналізу можна судити про модифікацію або зміни як наслідки прийнятих рішень та вплив певних чинників.

Альтернативні підходи Кінга до порівняльної педагогіки узагальнимо так:

• Методи та дослідницькі стратегії залежать від цілей дослідження.

• Порівняльні дослідження (при формулюванні конкретних рішень) мають бути спрямовані на допомогу стосовно освітньої політики.

• Дослідження повинні всебічно враховувати контекст, в якому виступають аналізовані явища.

• Об'єктивності у порівняльних дослідженнях з педагогіки досягти неможливо. Наші власні культурні умови виключають повне входження в іншу культуру.

• Предикція (передбачення) і "права" в порівняльній педагогіці втрачають всілякий сенс з погляду на динамічність сутності культури, що проявляється у різних формах, тим більше у часи швидких змін.

Останнє твердження слід розуміти не як відмову від використання результатів порівняльних досліджень у плануванні змін і виборі заходів, а як відмежування від претензій компаративістики на "науковість", подібну до математики й інструментальних природничих наук. Кінг називає "примітивним романтизмом" спроби "виявити права й інші універсальні засади" засобами порівняльної педагогіки [King E. J. A crisis in conscience in comparative education, 1970].