Лекція №4.
Тема лекції: «Суспільне відтворення та його державне регулювання».
Ключові поняття: Валовий внутрішній продукт. Валовий національний продукт. Вторинні доходи. Перший та другий підрозділи виробництва. Концепція первинних доходів. Концепція розширеного трактування виробництва. Моделі сукупного (національного) відтворення: Ф. Кене, К. Маркса, балансовий, "затрати — випуск". Національне багатство. Національний дохід. Номінальні та реальні показники. Особистий дохід кінцевого використання. Особистий дохід. Первинні доходи. Пропорції суспільного (національного) відтворення. Просте, розширене і звужене відтворення. Система національних рахунків. Трансферти. Чистий внутрішній продукт. Чистий економічний добробут. Чистий національний продукт.
Мета та завдання: розкрити визначення «суспільне відтворення»; дізнатися про види суспільного відтворення; визначити необхідність СНГ та БНГ; розкрити макроекономічні показники.
Дидактична: перевірити в студентів знання про виробництво, як процес суспільного відтворення; види та моделі суспільного відтворення;
Виховна: розвивати економічне мислення; виховувати культуру спілкування; стимулювати розвиток умінь студентів правильно формулювати свої відповіді, розвивати допитливість і самостійність та виховувати в студентів розуміння значення суспільного відтворення;
Розвиваюча: розвиток в студентів знань про виробництво,БНГ та СНГ, а також вміння користуватися макроекономічними показниками.
План лекційного заняття:
Зміст, види та пропорції національного (суспільного) відтворення.
Теоретичні моделі суспільного відтворення.
Баланс народного господарства (БНГ).
Система національного рахівництва: необхідність виникнення, зміст, цілі.
Концепції та принципи побудови системи національних рахунків.
Основні макроекономічні показники СНР.
Література:
Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. — 6-те вид., перероб. і доп. — К.: Знання-Прес, 2007. — 719 с.
Базилевич ВД., Базилевич К.С. Ринкова економіка: основні поняття і категорії: Навч. посіб. — К.: Знання, 2006.
Базилевич ВД., Базилевич К.С, Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. — К.: Знання, 2005.
Дорогунцов С.І., Гош 0.77. Політична економія: Наук. курс. — К.: Оріяни, 2004.
Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Відп. ред. Г.Н. Климко. — 5-те вид., випр. — К.: Знання-Прес, 2004.
Зміст лекції
Національний дохід не примножується
розподілом.
Яцек Войрох
1.Зміст, види та пропорції національного (суспільного) відтворення
Суспільний продукт є результатом продуктивного функціонування всієї економіки суспільства, усіх його ланок і сторін. За системи товарного виробництва кожен продукт виступає як товар, що має певну натуральну і вартісну форму, а за взаємодії з ринком — ще й ринкову вартість.
Виробництво — це процес суспільного відтворення, якщо його розглядати не як окремий акт, а як процес, що постійно повторюється.
Суспільне відтворення — це економічний процес, в якому власне виробництво, розподіл, обмін та споживання постійно повторюються та відновлюються через результат виробництва — продукт, через відновлення ресурсів, з яких виробляється продукт, якщо ці ресурси є відновлюваними, та залучення нових невідновлюваних ресурсів, а також через відновлення та розвиток форм і методів організації праці.
Розрізняють такі види суспільного відтворення: просте, звужене та розширене (рис. 1).
Рис. 1. Види суспільного (національного) відтворення
Просте відтворення — це відновлення виробництва і споживання на кількісно та якісно незмінному рівні.
Звужене відтворення — це відтворення виробництва та споживання в менших обсягах. Його спричиняють економічні кризи, політичні потрясіння, значні технологічні аварії, природні катастрофи, війни тощо.
Розширене відтворення — це кількісне та якісне зростання обсягів виробництва і споживання.
У зв'язку з тим, що економіка, як і інші форми матерії та духу, розвивається хвилеподібно, протягом тривалих періодів можна спостерігати просте, звужене і розширене відтворення.
Основною проблемою відтворення є дотримання пропорцій:
— між виробництвом і споживанням;
— між підрозділами національного виробництва;
— між витратами на виробництво та доходами від реалізації продукту виробництва;
— між відшкодуванням спожитого капіталу та нагромадженням;
— між споживанням і нагромадженням (заощадженням);
— між заощадженнями та інвестиціями та ін.
Стисло охарактеризуємо кожну з цих пропорцій.
Люди виробляють для того, щоб споживати. Споживання може бути виробничим і невиробничим (кінцевим споживанням домогосподарств). Виробниче споживання є моментом безпосереднього процесу виробництва, оскільки виробити новий продукт означає спожити ті ресурси, з яких виготовляється (народжується в процесі виробництва) цей продукт. Наприклад, виробництво вершкового масла передбачає виробниче споживання молока, устаткування та праці людей, які займаються виробництвом масла.
Невиробниче (безпосереднє) споживання за своїм змістом є знищенням виробленого продукту. Люди, споживаючи їжу, одяг, послуги, знищують продукт. Але це знищення є процесом відтворення життя людини, її здібностей до найманої праці та інших здібностей. Споживаючи, люди створюють сім'ї, народжують дітей, виховують їх, навчають, готують їх до здійснення господарської діяльності після досягнення працездатного віку. Відтворення найманого працівника, таким чином, відбувається за межами підприємства.
Отже, споживання за межами виробництва забезпечує відтворення ресурсу "праця".
Але для здійснення процесу виробництва на національному рівні необхідно відтворити спожитий фізичний (реальний) капітал.
Фізичний капітал — це непрямі блага в формі засобів виробництва, які використовуються для виробництва прямих благ у формі предметів споживання (речових товарів та послуг). Найманий працівник приводить у рух фізичний капітал, а фізичний капітал є визначальним чинником, що впливає на продуктивність праці найманого робітника.
Особливість відтворення фізичного капіталу полягає в тому, що, на відміну від ресурсу праці, яка не існує відособлено від власника, фізичний капітал існує виключно відособлено як від того, хто його створює (найманого працівника), так і від його власника. Відтворюється цей ресурс у процесі виробництва основного й оборотного капіталу на підприємстві із залученням іншого фізичного капіталу та найманої праці. Це не означає, що кожне підприємство виробляє для себе капітал у тій формі, яка задовольняє його виробничі потреби. Як правило, в умовах суспільного поділу праці ми спостерігаємо зворотний процес. Наприклад, устаткування для хлібозаводу створюють машинобудівні підприємства, борошно виробляє комбінат з виробництва борошнаі т. ін.
Згідно з системою національних рахунків (СНР), яка діє нині, весь обсяг виробленого валового національного продукту має отримати попит, тобто його мають купити і спожити чотири макроекономічні суб'єкти: домогосподарства (С), підприємницький сектор (Iq), державний сектор (G) та інший світ [NE = Е - Z), де NE — чистий експорт; Е — експорт; Z — імпорт.
Оскільки споживання на макроекономічному рівні має два різновиди: виробниче і невиробниче, то виділяють два основних підрозділи виробництва:
I підрозділ — виробництво засобів виробництва, яке включає:
— виробництво засобів виробництва для виробництва засобів виробництва;
— виробництво засобів виробництва для виробництва предметів споживання,
II підрозділ — виробництво предметів споживання.
Між цими двома підрозділами теж мають дотримуватись певні пропорції.
Оскільки витрати одних суб'єктів є водночас доходами інших, важливим є дослідження пропорції між затратами на виробництво та доходами від його реалізації. Частина виробленого і реалізованого валового доходу країни споживається, а не спожита домогосподарствами частина використовується у двох напрямках: на відшкодування спожитого фізичного капіталу та на нагромадження.
Неспожита частина національного доходу утворює заощадження. В економіці важливо забезпечити дієвість механізму перетворення заощаджень на інвестиції. Якщо обсяги заощаджень та інвестицій не збігаються, це може призвести до відхилення обсягу національного виробництва від потенційного рівня.