271

Педагогіка вищої школи України та Болонський процес

Розділ 3. Викладач вищого навчального закладу: професія та особистість

3.1. Педагог і суспільство

Педагогічна професія – одна з найдавніших. Вона виник­ла на ранніх етапах розвитку людства через потребу передавати зростаючому поколінню набутий досвід. З часом вона ширилася, стала затребуваною, відтак виділилась в окрему галузь. Спочатку передавалися знання й навички воло­діння знаряддями праці, зброєю тощо. Ці обов’язки у багатьох народів покладались здебільшого на жерців, а в Давній Гре­ції навчанням займалися вільнонаймані особи – учителі. Невдовзі виповниться два тисячоліття відтоді, як римський імператор і сенат (І ст. н. е.) почали видава­ти платню першому “штатному” вчителеві ораторів Ма­рку Фабію Квінтіліану, що знаменувало появу вчительсь­кої професії.

Кожна держава, будь-яка суспільна система визнавали необхідність навчання і виховання, відповідно націлюючи людей, які займалися даною діяльністю.

Педагогічна праця викладача вищого навчального закладу – особлива форма висококваліфікованої інтелектуальної діяльності творчого характеру, спрямована на навчання, виховання і розвиток студентів, формування в них професійних знань, умінь та навичок, виховання активної життєвої позиції.

З огляду на сучасну ситуацію в освітньому просторі України, педагог повинен “бути людиною культури і вселюдських цінностей, провідником ідей державотворення і демократичних змін”¹.

І хоча головним завданням викладача вищого навчального закладу за усіх часів було, є і буде навчати і наставляти студентів (молодь), а проте, за змістом самого навчання і виховання можна констатувати, як повсякденно ускладнюються функції педагога.

Традиційно на перше місце висувалася навчальна (дидактична) функція викладача ВНЗ. Уважалося, що викладач вищого навчального закладу, як носій знань, передає їх студентам, і чим більше володіє ними сам викладач, тим краще засвоюють науку студенти. З часом, коли обсяг знань непомірно зріс і осягнути їх одній людині стало неможливо, дидактична функція викладача ВНЗ дещо трансформувалася: викладач повинен не передавати знання, а вчити здобувати їх. Діяльність викладача вищого навчального закладу неоціненна не стільки тому, що він несе інформацію студентам, скільки тому, що він є і залишається організатором її засвоєння, проводирем у лабіринті знань.

Воднораз із дидактичною функцією викладач ВНЗ здійснює також і розвивальну, суть якої – у створенні сприятливих умов для розвитку творчого потенціалу студента, для його саморозкриття, самоутвердження. Найскладнішою для викладача вищого навчального закладу є виховна функція. Бути вихователем – це вміти трансформувати цілі, поставлені суспільством перед вищим навчальним закладом, у конкретні педагогічні завдання, а саме, формувати необхідні якості особистості кожного студента. Виховна функція полягає в організації діяльності щодо перетворення загальнолюдських цінностей на свідомість і досвід поведінки студентів крізь вияв власного ставлення викладача до студентства і організацію їх життєдіяльності. Зрештою, метою виховання є самовиховання та самовдосконалення студента, тобто спонукання його до керування своїм розвитком.

Складниками професіоналізму в будь-якій професії є компетентність та озброєність системою умінь. У педагогічній діяльності для професіоналізму замало лише цих двох компонентів. Необхідні певні особистісні якості, оскільки сам викладач є інструментом впливу на студента і цей інструмент – його душа, а отже, він має бути чутливим до іншої людини, гуманним у своїх помислах.