3. Педагогічні здібності викладача вищого навчального закладу.

Педагогічні здібності – сукупність психічних рис особистості, необхідних для успішного оволодіння педагогічною діяльністю, її ефективного здійснення.

Генеральною здібністю, що об’єднує всі інші, є зростаюча чутливість до людини, до формованої особистості.

Провідними серед них є:

- комунікативність – професійна здатність викладача, що виражається у потребі спілкування, готовності легко вступати в контакт, викликати позитивні емоції у співрозмовника й відчувати задоволення від спілкування; сукупність суттєвих, стійких якостей особистості, що сприяють прийняттю, засвоєнню, використанню та передачі педагогічної інформації;

- перцептивні здібності – професійна проникливість, пильність, педагогічна інтуїція, здатність сприймати і розуміти іншу людину, її психологічний стан за зовнішніми ознаками (мімікою, пантомімікою, жестом, поглядом, інтонацією);

- динамізм особистості – здатність активно впливати на іншу особистість;

- емоційна стабільність – здатність володіти собою, зберігати самоконтроль, здійснювати саморегуляцію за будь-якої ситуації, незалежно від сили зовнішніх чинників, що провокують емоційний зрив;

- оптимістичне прогнозування – прогнозування розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній і перетворення структури особистості через вплив на позитивні якості;

- креативність – здатність до творчості, генерування нових ідей, уникнення традиційних схем оперативного розв’язання проблемних ситуацій;

- впливовість – здатність вплинути на психічний і моральний стан студентів у певному напрямі, невимушено встановлювати контакт, зближуватися з ними, здобувати довіру, любов і повагу, глибоко проникати у їхній внутрішній світ, конструювати, проектувати його, передбачати хід і результати навчально-виховної роботи, організовувати і переконувати студентів, спрямовувати їхню активність, ефективно впливати на кожну особистість студента і на всіх разом.

4. Педагогічна техніка (мистецтво, майстерність, уміння).

Із розвитком педагогіки та психології поряд із поняттям ״педагогічна техніка״, яке відображає виключно суб’єктивні чинники навчально-виховного процесу (керування викладачем ВНЗ своїми емоціями, настроєм, поведінкою, перцептивно-чуттєвим сприйняттям зовнішніх предметів, технікою мовлення), стали використовувати і термін ״педагогічна технологія״ (знання про майстерність), яким послуговуються під час вирішення проблем планування та організації навчального процесу.

Педагогічна техніка викладача вищого навчального закладу – сукупність раціональних засобів, умінь та особливостей поведінки викладача ВНЗ, спрямованих на ефективну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-виховної роботи із студентом чи колективом студентів, відповідно до мети виховання, об'єктивних та суб'єктивних передумов. Вона включає специфічні засоби, уміння, особливості поведінки педагога: висока культура мовлення (правильне дихання, чітка дикція, помірний темп, ритм, логічність побудови тощо); володіння мімікою, пантомімікою, жестами; уміння одягатися, стежити за своїм зовнішнім виглядом; дотримання оптимального темпу і ритму в навчальній роботі; уміння керуватися основами психотехніки (розуміння педагогом власного психічного стану, здатність володіти собою); здатність до “бачення” внутрішнього стану студентів і адекватного впливу на них.

Зрозуміло, що відносини викладача та студента мають ґрунтуватися на морально-етичних вимогах до діяльності педагога, забезпечувати гуманістичну спрямованість розвитку студентів, будувати виховання й навчання на засадах співробітництва й співтворчості. Адже особливості стосунків у системі відносин “викладач – студент”, “викладач – студенти” значною мірою зумовлюють педагогічний результат.

Критеріями майстерності викладача вищого навчального закладу є доцільність (за спрямованістю), продуктивність (за результатами), діалогічність (характер стосунків із студентами), оптимальність (у виборі засобів), творчість (за змістом).