«Виховання хлопчиків та дівчаток: психолого - педагогічні рекомендації гендерного виховання»

( загальношкільні батьківські збори)

Виховання дівчинки та хлопчика: спільне та відмінне

Спробуйте спостерігати за немовлям деякий час. Півгодини чи годину. І ви обов'язково зрозумієте, хто перед вами. Діти, навіть, у такому маленькому віці поводять себе по-різному. Коли ж діти починають усвідомлювати свою стать? І як? У ідеалі мама і тато повинні бути для дітей зразками жіночності і мужності. Тоді самовизначення дитини буде цілком природним. А як ми з ними себе поводимо? Чи однаково батько доторкується до сина і до доньки? Коли він тримає на руках сина, чи враховує він, що перед ним майбутній чоловік. Якщо так, тоді не варто його особливо пестити. Це так? Що ми дозволяємо дівчинці, а що ми дозволяємо хлопцеві? Згадайте, як ви реагуєте, коли хлопчик починає плакати. Найчастіше ми кажемо: "Припини! Ти ж хлопчик. Хлопчики не плачуть!" А що ми кажемо, коли дівчинка починає кричати чи битися. Згадуєте? "Ти ж дівчинка! Хіба так можна?" І куди, на вашу думку, дитині подіти свій гнів чи сльози? Адже вони є. Вони вже виникли. З малечку ми привчаємо хлопчика не виявляти свої слабкості. Кажемо: "Ти повинен бути сильним!" І це нормально. Чоловік повинен бути сильним. Але потім ми скаржимося на бездушність наших синів. Можливо, разом із необхідними словами про силу, важливо співчувати хлопцю тоді, коли йому важко. Можна сказати: "Я знаю, що ти сильний. Я вірю, що ти обов'язково вирішиш цю проблему. І я співчуваю тобі. Я знаю, що тобі зараз дуже важко. Чим я можу тобі допомогти?" Це дуже важливо робити. Тоді хлопчик буде рости водночас і сильним, і чутливим. Він буде впевнений в собі та в своїх силах, з одного боку. А з іншого, він буде знати, що він може звернутися за допомогою, якщо йому буде важко. Коли ми кажемо дівчинці: "Не злись. Не бийся" тим самим привчаємо її мовчати, коли її ображають, приховувати свої почуття, терпіти. Звичайно не прийнято привчати дівчинку захищатися кулаками. Але все ж таки, дуже важливо навчити її захищатися. дівчинка має право відчувати злість. Давайте визнаємо, що навіть виражати її, так само, як і хлопець. І, навіть, коли не вистачає слів, вона має право застосувати силу для захисту себе. Ми не маємо на меті переконати вас в тому, що потрібно вчити дівчинку битися. Важливо вчити її і іншим засобам захисту. Можна сказати їй: "Я бачу, що ти злишся і це нормально. Не треба битися одразу. Є інші способи захищати себе. Ти можеш сказати кривднику: "Мені не подобається, що ти мене ображаєш. Якщо ти будеш робити це далі, я буду захищатися." Можна сказати також, що ви готові допомогти їй придумати разом, як потрібно було вчинити в цьому чи подібному випадку. Таким чином, ви покажете дівчинці, що захищати себе - це гарно. Тільки важливо вибрати придатну форму. Спробуйте побачити у своїй дочці чи в своєму синові не тільки об'єкт виховання, а і людину, з якою можна про щось просто поговорити. Поміркуйте разом з дитиною, і у вас з'явиться багато спільних занять. Тато з сином можуть разом ходити на футбол, на риболовлю. Мама з донькою можуть, наприклад, разом пройтися по крамничках, зайти в перукарню. Більшість батьків продовжують пропонувати своїм дітям одні й ті ж іграшки. Для дівчаток — ляльки і столи з іграшковим посудом, для хлопчиків — вантажівки і пістолети. Часто саме дорослим стає складно прийняти той факт, що діти хочуть грати різними іграшками, і тоді можна почути діалоги, подібні цьому: − Мама, купи мені ляльку! − Ні, син, ляльки для дівчаток, а ти — хлопчик, хлопчики не грають у ляльки. − Мама, ну купи мені ляльку!!! − Гаразд, якщо тобі так хочеться ляльку, то чом би нам не придбати Кена або Людини-Павука? − Мамо!?… Якщо хлопчик цікавиться ляльками або дівчинка грає в ковбоїв — це зовсім не привід для хвилювань. У кожному з нас є риси, властиві протилежній статі, і їх дитина теж повинна освоїти. Дитина сама підкаже нам, чого б їй хотілося. Головне почути її. Важливо встановлювати стосунки і проводити час із кожною дитиною окремо. Іноді у дитини є потреба поспілкуватися з вами наодинці. У неї може бути до вас інтимне запитання. Атож, не варто жорстко розмежовувати для дитини «жіночий» і «чоловічий» світи, фізичні і психологічні відмінності, нав'язувати малюкам різні іграшки, одяг, ролі в соціальних іграх (пожежники і рятувальники у хлопчачих і медсестри і вчительки у дівчачих) — чесно кажучи, не так вже ми і далекі один від одного. Головне, щоб поряд із малюком були батьки як зразки мужності і жіночності.

А взагалі, чи замислювалися ви колись, яку людину ви хочете виховати? І що ви для цього робите? Буває так, що мама і тато хочуть бачити свого хлопця самостійним та акуратним. А, при цьому, кожного дня мама все робить за сина, не дає жодного кроку ступити самому, каже: "Краще я сама все зроблю. В мене вийде гарніше і швидше." Батько називає хлопця недотьопою, нерішучим. Який результат? Дитина стає ще більш нерішучою та невпевненою у собі. Батько запитує сина: "Чи багато це часу - 10 хвилин?" Син відповідає : "Не багато". "Чи можеш ти кожного дня протягом 10 хвилин прибирати кімнату? Син, начебто, погоджується. Минає декілька днів, кімната, як і раніше, залишається неприбраною. Давайте поміркуємо, чому так сталося. Тато хоче, щоб син виріс відповідальним та охайним. І метод обрав, здавалося б, придатний. І у сина запитав, чи підходить він йому. А бажаного результату не отримав. А як зробили б ви? Виявляється, у цій сім'ї за прибирання відповідає мати. І не залежно від того, прибере син свою кімнату чи ні, вона буде прибрана мамою. Тому, що мами звикли робити всю хатню роботу. Їм це простіше, ніж витрачати час та емоції на навчання дитини. Перше, що потрібно зробити, це припинити прибирати кімнату сина зовсім. Наскільки дорослою має бути дитина, щоб могла відповідати за порядок у своїй кімнаті? Знаю хлопчика, який у 4 роки справляється. Це не означає, що і ваш син у 4 роки також зможе прибиратися сам. Просто ваша дитина буде настільки дорослою, наскільки ви їй дозволите. Звичайно, спочатку не буде виходити. Звичайно, треба м’яко і ненав’язливо вказувати на помилки. Звичайно, треба буде миритися з брудом і розкиданими речами. Та ви пам’ятаєте про свою ціль. Це не чиста кімната зараз, а вихована людина, Особистість. Його кімната − це його кімната, і він повинен прибирати її самостійно. Далі, якщо це його кімната, він сам повинен вирішувати, коли і як її прибирати. До нього приходять друзі, і навряд чи йому захочеться запрошувати їх у неприбрану кімнату. А особливо, коли з'являться дівчата. Коли дитина ще не достатньо доросла, щоб віддавати їй відповідальність за прибирання кімнати, важливо не поспішати і виділити окремий час для навчання охайності. Перш за все, батьки повинні бути охайними самі. Якщо у вас у самих речі розкидані будь де, не сподівайтеся, що ваші діти почнуть прибирати свої речі. Крім того, важливо помічати, коли дитина прибирає свої речі чи робить ще щось, що можна віднести до прояву охайності. Похваліть дитину. Скажіть їй, що ви дуже радієте, коли вона прибирає. Одна мама сказала своїй доньці: "Мені так приємно, коли ти миєш посуд." Донька встала і пішла на кухню помити посуд. Розкажіть близьким та знайомим, як вас порадувала ваша дитина - це теж елемент виховання. Важливо, щоб дитина це чула. Тоді їй захочеться радувати вас і далі. А якщо ви будете сприймати це як належне, дитина дуже швидко знову стане неохайною. Важливо не зупинятися. Коли ви привчаєте дитину до чогось, вона дуже потребує заохочення. Дуже важливо радіти успіхам вашої дитини. Особливо це важливо робити, доки це не стане звичкою дитини. Увага! Не треба акцентувати увагу на те, коли дитина одного разу не прибере в кімнаті. Це дуже важливо. Дитина, можливо, перевіряє вас. Чи важлива вам вона сама, чи вам важливіша прибрана кімната. Не нагадуйте їй про те, що вона повинна зробити. Вона сама про все пам'ятає. Нехай відповідальність за прибирання буде на ній. І ви побачите, що поступово дитина почне це робити регулярно. Але не забувайте час від часу похвалити дитину, щоб вона знала, що її поведінку помічають та схвалюють. Адже, коли дитина зробила щось не так, вона дізнається про це одразу. А от коли все гарно, чомусь ми це сприймаємо як належне. Виходить, що ми закріплюємо тільки недоліки. І ще й як закріплюємо! Пам'ятаємо довго. Нагадуємо декілька разів. Тоді що ми формуємо? Не запитували себе? Обов'язково згадуйте про те, коли дитина поводила себе добре. При цьому, не шантажуючи її цим. А просто констатуйте факт. "Як ти гарно миєш посуд!" Психологи вважають, що треба хвалити дитину не тільки за те, що вона зробила, а, навіть, і за спробу щось зробити. Тоді ваша дитина разом з вами почне помічати свої достоїнства. Зверніть вашу увагу на те, що тут немає ніякої різниці, хлопчик це чи дівчинка. І він, і вона повинні бути охайними, вміти прибрати свою кімнату, приготувати їжу і таке інше. Цікаво, що коли дитина зростає, ми вчимо її роботі по дому. А коли дитина виростає, чомусь постає питання - чия це справа — жіноча чи чоловіча. Чого б це? Хлопчики з великим задоволенням виконують хатню роботу і мамі допомагають, поки вони маленькі і не знають, що це - жіноча робота. А от виростають, і ми самі переконуємо і їх, і себе, що це не чоловіча справа. А може, це сімейна справа, спільна?

Виховуємо хлопчиків, виховуємо дівчаток: психолого - педагогічні рекомендації гендерного виховання

  Ніколи не забувайте,що перед вами не просто дитина,а хлопчик чи дівчинка з властивими їм особливостями сприйняття,мислення,емоцій. Виховувати,навчати і навіть любити їх треба по-різному. Але обов’язково – сильно.

 Ніколи не порівнюйте хлопчиків та дівчаток,не ставте одних за приклад іншим:вони різні,навіть за біологічним віком – дівчатка звичайно старші від своїх ровесників-хлопчиків.

 Не забувайте,що хлопчики і дівчатка по-різному бачать,чують,відчувають дотик,по-різному сприймають простір і орієнтуються в ньому, а головне – по-різному осмислюють усе, з чим стикаються у цьому світі. І вже, звичайно, не так, як ми дорослі.

 Пам’ятайте: коли жінка навчає та виховує хлопчиків, їй мало знадобиться свій дитячий досвід. Порівнювати себе у дитинстві з ними – неправильно і морально. Дорослі, якщо у вас проблема у спілкуванні з дитиною, якщо ви не розумієте один одного, не поспішайте звинувачувати в цьому її.

 Не перестарайтеся, вимагаючи від хлопчиків акуратності і старанності у виконанні вашого завдання.

 Намагайтеся, даючи завдання хлопчикам у дитячому садку, в школі, так і в побуті, включати в них момент пошуку, що потребує кмітливості. Не треба заздалегідь розповідати і показувати, що і як робити. Варто підштовхнути дитину до того, щоб вона сама знайшла принцип розв’язання, нехай навіть припустившись помилок.

 З дівчатками, якщо їм важко, треба разом, до початку роботи, розібрати принцип виконання завдання, що і як треба зробити. Водночас їх треба поступово вчити діяти самостійно, а не тільки за заздалегідь відомими схемами, підштовхувати до пошуку власних варіантів розв’язку незнайомих, нетипових задач.

 Не забувайте не тільки розповідати, а й показувати. Особливо це важливо для хлопчиків.

 Ніколи не лайте дитину образливими словами за нездатність щось зрозуміти або зробити, дивлячись на неї з висоти власного авторитету. Це зараз вона знає і вміє гірше за вас. Настане час, і, принаймні, в якихось галузях, вона знатиме і вмітиме більше від вас. А якщо тоді вона повторить ті самі слова, що їй зараз ви?Пам’ятайте, що ми часто не до оцінюємо емоційну чутливість і тривожність хлопчиків.

 Якщо вам треба насварити дівчинку, не поспішайте висловлювати своє ставлення до неї – бурхлива емоційна реакція заважає їй зрозуміти, за що її лають. Спочатку з’ясуйте у чому її помилка.

 Сварячи хлопчика, викладіть коротко й точно, чим ви не задоволені, тому що він довго не зможе утримувати емоційне напруження. Його мозок ніби відключить слуховий канал, і дитина перестане вас слухати і чути.

 Перш ніж лаяти дитину за невміння, спробуйте з’ясувати природу труднощів.

 Знайте, що дівчатка можуть вередувати, здавалося б, без причини або без значного приводу через утому. Хлопчики в цьому випадку виснажуються інтелектуально. Дорікати їм за це не тільки марно, а й аморально.

 Майте на увазі, що дорослий, який лає дитину за те, що вона чогось не знає абр не вміє, подібний до лікаря, який лає людину за те що вона, захворіла.

 Постарайтеся, щоб головним для вас стало навіть не стільки навчити чогось, скільки зробити так, щоб дитина захотіла навчитися, не втратила інтересу до навчання, відчула смак до пізнання нового, невідомого не зрозумілого.

Пам’ятайте, що для дитини чогось не вміти, щось не знати – це нормальний стан речей. На те вона й дитина. Цим не можна дорікати. Соромно самовдоволено демонструвати перед дитиною свою перевагу в знаннях.

 Дитина не повинна панічно боятися помилитися. Неможливо навчитися чогось, не помиляючись. Намагайтеся не виробити в неї страху перед помилкою. Почуття страху – поганий порадник. Воно придушує ініціативу, бажання вчитися, та й просто радість життя і пізнання.

 Ви не ідеал, а значить, не зразок наслідування в усьому і завжди. Тому не змушуйте дитину бути схожою на вас.

 Визнайте за дитиною право на індивідуальність, право бути іншою.

 Для успішного навчання ми маємо перетворити свої вимоги на бажання дитини.

 Запам’ятайте: маленькі діти не бувають ледачими. «лінощі» дитини – сигнал не благополуччя у вашій педагогічній діяльності, в обраній вами методиці роботи з нею.

 Для грамотного розвитку потрібно, щоб дитина вчилася по-різному осмислювати навчальний матеріал (логічно, образно, інтуїтивно).