Умови подолання бідності:

1. Забезпечення продуктивної зайнятості трудового населення, збалансування попиту і пропозиції на ринку праці, попередження безробіття.

2. Збільшення рівня заробітної плати - основного джерела доходів населення і забезпечення поступового зростання мінімальної заробітної плати у зв'язку з ростом споживчих цін.

3. Впровадження страхових принципів соціального захисту працівників.

4. Підтримка осіб з обмеженими фізичними можливостями з метою їх професійної реабілітації і попередження соціальної ізоляції.

ЗМІСТ І СКЛАД ВИТРАТ РОБОТОДАВЦІВ НА РОБОЧУ СИЛУ

В ринкових умовах вартість робочої сили не може оцінюватися лише через дохід працівника, тому що в цьому випадку регулювання економічних та інших параметрів ринку праці буде здійснюватися тільки на основі врахування інтересів одного з його суб'єктів - самого працівника з позицій роботодавців, які формують попит на працю, поняття фактичної вартості робочої сили (або ціпи робочої сили) повинне відображати грошові; вираження вартості нього специфічного товару, яке виступає у перетвореній формі доходів найманих працівників.

Загалом витрати на робочу силу складаються з двох основних груп елементів:

- власне заробітна плата;

- додаткові витрати роботодавців (на страхові виплати по хворобі, у зв'язку з виробничими травмами, на професійне навчання, робочий одяг тощо),

Зараз у світовій практиці існує декілька методик класифікації витрат на робочу силу, які відрізняються між собою віднесенням різних елементів до тих чи інших груп витрат. Вони відображаються в Системі національних рахунків, у звітах зі статистики МОП та ЄС.

Міжнародна класифікація витрат на робочу силу об'єднує наступні групи:

1) пряма заробітна плата (оплата результатів праці);

2) оплата за невідпрацьований час (відпустки, тимчасова непрацездатність);

3) спеціальні виплати (грошові подарунки, премії);

4) витрати на найм та звільнення працівників, на робочий одяг, харчування та інші натуральні виплати;

5) виплати підприємства на соціальний захист (медичне обслуговування, додаткові пенсії):

6) витрати на забезпечення працівників житлом;

7) витрати на культурно - побутове обслуговування;

8) витрати на професійну підготовку і навчання;

9) відрахування, пов'язані із державним соціальним забезпеченням;

10) інші витрати, які не включені до попередніх статей.

Компенсація працівникам в цілому відповідає першим шести групам міжнародної типової класифікації. Відповідно витрати роботодавців містять ще елементи груп -з 8 по 10.

ВИТРАТИ НА СОЦІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Основою витрат на робочу силу є сукупність заробітної плати і соціальних виплат. Але якщо витрати на оплату праці можна підрахувати і співставити заздалегідь оскільки середній рівень заробітної плати за галузями, професійними групами, регіонами, підприємствами різних розмірів встановлюється поза підприємством, на відкритому ринку Праці, то види і розміри соціальних виплат і допомоги від підприємств визначаються диференційовано.

Фактори, що впливають на наявність, величину і структуру соціальних виплат:

• правове регулювання;

• умови трудових колективних договорів;

• кадрова політика;

• економічне становище підприємства;

• розмір підприємства.

Витрати на соціальне забезпечення працівників формуються за Рахунок страхових зборів. Закон України «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» започаткував 5 видів обов'язкового соціального страхування:

1. Пенсійне страхування, призначення якого полягає у наданні пенсій за віком, інвалідністю, втратою годувальника, реалізації профілактично - реабілітаційних заходів, виплаті допомоги на поховання пенсіонерів і таке ін. Ставки для юридичних осіб – 32%, для найманих працівників 1% при з/п до 150 грн, 2% при з/п більше 150 грн.

2. Медичне страхування, кошти якого спрямовуються на амбулаторне і стаціонарне лікування, надання готових лікарських засобів, проведення профілактичних та освітніх заходів, медичну діагностику, медичну реабілітацію осіб, які перенесли тяжкі операції або мають хронічні захворювання і т. ін. Ставки для юридичних осіб – 2,5%, для найманих працівників 0,25% при з/п до 150 грн, 0,5% при з/п більше 150 грн. Для приватних підприємців 3%.

3. Страхування у зв'язку і тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, яке призначене для допомоги працівникам, котрі хворіють, жінкам у зв'язку з вагітністю і пологами, для надання допомоги при народженні дитини і для догляду за нею, виплати допомоги на поховання померлих працівників і т. ін. Для бюджетних організацій – 0,2 для не бюджетних в залежності від класу ризку (є 20 класів) від 0,2 до 13,8%. Для приватних підприємців не передбачено.

4. Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, за рахунок якого здійснюються профілактичні заходи щодо запобігання нещасних випадків, відновлення здоров'я і працездатності, виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або профзахворювання і т. ін. Для юридичних осіб 2,5%, для фізичних осіб – 0,5%. Для підприємців 3%.

5. Страхування на випадок безробіття, цільове призначення якою полягає у виплаті допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги членам сім"! безробітною та йому самому, відшкодуванні витрат, пов'язаних із професійною підготовкою, перепідготовкою або профорієнтацією, наданні допомоги роботодавцям для створення робочих місць і т. ін.

На майбутнє передбачено запровадження й інших видів соціального страхування (соціальних витрат), розвиткові яких сприятиме сильна та ефективна економіка. При цьому необхідно утримати соціальні витрати на якомога нижчому рівні за можливо високого рівня соціальною захисту для тих, хто отримує пенсії і допомоги.

Діюча система соціального страхування фінансується за рахунок сплати роботодавцями та найманими працівниками - внесків, розрахованих виходячи із суми заробітної плати, що підлягає оподаткуванню. Збори стягуються одночасно з одержанням коші їв на оплату праці в установах банків .

Слід відзначити, що загальний рівень внесків протягом останніх років постійно знижується, але те залишається занадто високим порівняно з середнім рівнем найтиповіших країн ЄС. Крім того, існуючий розподіл сплати внесків в Україні (37 % сплачують підприємства, а від 1,75 до 3 % - наймані працівники) спонукає роботодавців, особливо на малих підприємствах уникати формальної процедури прийняття на роботу, аби потім, коли працівник захворіє чи станеться нещасний випадок, була можливість відмовитися від надання потерпілому соціальної допомоги.

Середній розподіл оплати внесків між роботодавцями й найманими працівниками в європейських країнах становить 45 і 55 %,