Лекція 7 Основи трудового права

Питання теми

1 Поняття, предмет правового регулювання та джерела трудового права.

2 Колективний і трудовий договори.

3 Робочий час і час відпочинку.

4 Дисциплінарна і матеріальна відповідальність.

Основні терміни теми: право на працю, трудове право, зайнятість населення, безробітний, колективний договір, найманий працівник, контракт, випробування при прийнятті на роботу, робочий час, неповний робочий час, скорочений робочий час, час відпочинку, трудова дисципліна, дисциплінарна відповідальність, матеріальна відповідальність.

Інформаційний блок

1. Поняття, предмет трудового регулювання та джерела трудового права.

Трудове право – основна, спеціальна галузь права, яка регулює відносини, що виникають у процесі реалізації особою трудових прав, тобто в процесі трудових відносин.

Трудові права громадян

Право на працю - одне з найважливіших соціально – економічних прав людини та громадянина. Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Праця не є обов'язком людини. В Україні заборонено використання примусової праці. У той самий час, конституційна заборона примусової праці не поширю­ється на умови військової або альтернативної (невійськової) служби, працю, що пов'язана з виконанням судового вироку або необхідна за надзвичайних умов.

Конституція визначає гарантії права на працю. До них відносять: можливість заробляти на життя працею; вільний вибір праці; рівні можливості обирати професію, рід занять і роботу; реалізацію програми професійно – технічного навчання підготовки і перепідготовки кадрів; своєчасне одержання заробітної плати у від­повідності до її кількості та якості і не нижче за визначений законом мінімальний розмір; належні, безпечні й здорові умови праці.

На створення реальних передумов здійснення права на працю спрямований Закон України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 року. Він визначає поняття “зайнятість населення” як діяльність громадян, пов’язану із задоволенням особистих та суспільних потреб і таку, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі. Безробітними в ньому визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших, передбачених законодавством, доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. У зазначеному законі також закріплюються правові основи забезпечення трудової зайнятості населення та його захисту від безробіття.

Конституційне право на працю конк­ретизується в інших галузях права, й насамперед у нормах трудового законодавства, які регулюють трудові відносини пра­цівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізични­ми особами.

Основним джерелом трудового права в Україні є Кодекс законів про працю (КЗпП), прийнятий 10 грудня 1971 року і введений у дію з 1 червня 1972 року.

Він скла­дається з преамбули і 18 глав, які містять 265 статей.

З моменту прийняття до КЗпП внесено значну кількість доповнень. У зв’язку з розвитком ринкових відносин, прийняттям в 1996 році Конституції України Верховною Радою підготовлено проект Трудового кодексу.

Завдання кодексу полягає в регулюванні трудових відносин всіх працівників, сприянні зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя населення, зміцненню трудової дисципліни тощо.

До трудового законодавства належать такі важливі акти, як Закони України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 року, "Про колек­тивні договори і угоди" від 1 липня 1993 року, "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року, "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року, Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (кон­фліктів)" від 3 березня 1998 року та ін.

До підзаконних актів належать укази Президента Украї­ни, постанови Кабінету Міністрів України, акти Міністерства праці та соціальної політики України та акти інших цент­ральних органів виконавчої влади.

Трудові колективи теж беруть участь у створенні локальних нормативно – правових актів, до яких належать Правила внутрішнього трудового розпорядку, колективні договори, накази.

Од­нак не всі відносини, змістом яких є праця, становлять предмет трудового права. Для трудо­вих відносин, що регулюються трудовим правом, характерна безпосередня участь працівника у процесі праці на підприємстві, в установі, організації з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядкові або у фізичної особи.

Особливості праці членів кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, працівників підприємств з іно­земними інвестиціями визначаються законодавством та їх­ статутами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охоро­ни праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю.

Трудове право регулює трудові відносини найманих праців­ників.

За Законом України "Про порядок вирішення ко­лективних трудових спорів (конфліктів) - це фізична особа, яка працює за трудовим договором на підприємстві, в установі, організації, в їх об'єднаннях або у фізичних осіб, які використовують найману працю.

Правове регулювання праці категорій працівників, подіб­них до найманих, - державних службовців, прокурорсько-слідчих працівників, суддів - здійснюється спеціальними законами, а в частині, яку не врегульовано так само, - зако­нодавством про працю.

Усі трудові відносини, є предметом трудового права, поділяються на індивідуальні та колективні.

Інди­відуальні виникають і існують між працівником та робото­давцем.

Колективні трудові відносини характеризуються наявністю колективних суб'єктів.