Економіка і організація сільського господарства

1. Особливості сільськогосподарського виробництва

1. Земля — головний, незамінний засіб господарського виробництва. При розумному використанні вона не зношується, а навпаки, підвищує свою родючість, що пов'язано з додатковими фінансовими вкладеннями

2. Сезонність, нерівномірність у використанні робочої сили і техніки протягом року. Визначення фактичної собівартості проводять раз на рік. Спостерігається велике нагромадження в обліку витрат виробництва, які в кінці року розподіляються пропорційно обсягам одержаної продукції

3. Невідповідність процесу затрат праці і матеріальних ресурсів з виходом продукції. Оприбуткування й облік одержаної протягом року продукції проводяться за плановою собівартістю з доведенням її в кінці року до фактичної

4. Процес створення продукту здійснюється під впливом не тільки знарядь та предметів праці, робочої сили, а й природних умов, причому останні впливають на розвиток продукту найбільше. Процес вкладання праці в сільське господарство внаслідок впливу зовнішнього середовища на біологічні процеси рослин і тварин розтягнутий у часі та характеризується сезонністю, що вимагає розвитку в сільському господарстві допоміжних промислів, які дозволяють повніше використовувати природні та трудові ресурси в сільському господарстві

5. Необхідність своєчасного й точного обліку і контролю за виходом продукції рослинництва і тваринництва. Спостерігаються особливості обліку формування основного стада, обліку тварин на відгодівлі, обліку приросту і приплоду. Тривалість виробничого циклу в рослинництві вимагає організації обліку витрат на виробництво продукції не лише за культурами і окремими їх групами, а й з окремих процесів і видів робіт

6. Сільськогосподарські підприємства відтворюють у господарствах своїми силами і засобами частину необхідних їм засобів виробництва. Ця особливість змушує сільськогосподарські підприємства розглядати витрати основної діяльності на вирощування молодняку худоби, який переводять в основне стадо, як витрати на капітальні вкладення, оскільки вони відносяться до основних засобів. Спостерігаються особливості обліку насіння та кормів власного виробництва

2. Галузі сільськогосподарського виробництва

Виробництво в сільськогосподарських підприємствах поділяється на ряд галузей. В основі цього поділу лежить характер продукції, яка виробляється в господарстві. Під галуззю сільськогосподарського підприємства розуміють частину його виробництва, яка характеризується певними предметами і засобами праці, професійними якостями працівників, технологією, організацією виробництва і кінцевим продуктом. Галузі сільськогосподарських підприємств поділяються на дві великі групи: рослинництво і тваринництво.

До рослинницьких галузей належать рільництво, овочівництво, садівництво, виноградарство та ін.

Серед тваринницьких галузей виділяють скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво та ін. Поділ тваринництва на галузі відбувається не тільки за видами тварин, а й за характером продукції, що виробляється. Наприклад, виділяють молочне і м'ясне скотарство, племінне і відгодівельне свинарство, м'ясо-вовнове, каракульське вівчарство, м'ясне і яйцеве птахівництво тощо.

У кожному господарстві тієї чи іншої природноекономічної зони визначають такий склад галузей, який забезпечив би одержання максимального прибутку. Залежно від економічного значення галузі в сільськогосподарських підприємствах поділяють на головні, додаткові і підсобні. До головних належать галузі, частка продукції яких найбільша у товарній продукції господарства, затратах праці і коштів. У сільськогосподарських підприємствах є переважно від однієї до трьох галузей, які визначають спеціалізацію господарства. Головні галузі визначають переважно і виробничу структуру господарства, його сівозміни, структуру засобів виробництва, характер будівництва, спеціалізацію кадрів тощо.

Додатковими є галузі, частка яких у товарній продукції господарства теж велика, проте менша, ніж головних (головної) галузей. Певне поєднання додаткових галузей з головними забезпечує раціональну виробничу структуру господарства, сприяє успішному розвитку головних галузей, більш повному використанню землі, робочої сили, засобів виробництва.

Підсобними є галузі, питома вага яких у товарній продукції господарства невисока. Їх створюють для більш повного використання природноекономічних умов господарства. Такими галузями у багатьох сільськогосподарських підприємствах є садівництво, овочівництво, бджільництво, рибництво, шовківництво та ін.

У сільськогосподарських підприємствах є також допоміжні та обслуговуючі виробництва: машинно-тракторний парк, автотранспорт, жива тяглова сила, електропостачання, водопостачання та ін. Залежно від умов виробництва створюють також підсобні підприємства і промисли. Розрізняють підсобні підприємства, що переробляють сільськогосподарську продукцію (консервні заводи і цехи, млини тощо); підприємства, що виробляють будівельні матеріали (цегельні і черепичні заводи, пилорами та ін.); підсобні майстерні (ремонтні підприємства, столярні майстерні, кузні); підприємства побутового і культурного обслуговування (будинки побуту, пекарні, їдальні, лазні).

У господарствах України залежно від зони розміщення поширені такі промисли: виготовлення кошиків, ручок для інвентаря, виробництво віників, різної тари тощо. Вони певною мірою економічно вигідні, оскільки сприяють кращому використанню трудових ресурсів на селі, особливо в зимовий період, раціональному використанню місцевої сировини, збільшенню кількості товарів широкого вжитку, отриманню господарствами додаткових доходів.