5. Цивільно-правовий спосіб захисту прав

Відносно об’єкта права інтелектуальної власності використовуються як загальні норми захисту прав, так і спеціальні норми, що стосуються захисту саме прав інтелектуальної власності.

Згідно зі ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов’язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У випадках, передбачених ст.17 ЦК України, захист цивільних прав може здійснюватися відповідними державними органами або органами місцевого самоврядування. Стаття 19 ЦК України передбачає самозахист цивільних прав. Особа має право на самозахист своїх прав від порушень і протиправних посягань. Самозахистом визнається застосування особою, право якої порушено, засобів протидії, що не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Способи самозахисту мають відповідати змістові права, що порушене, та характерові дій, якими ці права порушені, і не можуть суперечити вимогам закону. Способи самозахисту можуть обиратися особою або визначатися законом, іншими правовими актами чи договором. Відмітимо, що самозахист може проводитися і юридичною особою. Може здійснюватися колективно для захисту спільного права.

За головним постулатом цивільного права будь-яка особа, якій завдано збитків внаслідок порушення її цивільних прав, має право на їх відшкодування. Збитками визнаються:

1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо законом або договором не передбачене відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала завдяки цьому доходи, то розмір збитків, що відшкодовуються потерпілій особі у зв’язку з неодержанням нею доходів, не може бути меншим від тих доходів, що їх одержав порушник права. Також до розміру збитків додатково можуть включатися судові витрати та витрати, пов’язані з оплатою допомоги адвоката.

Можливість використовувати відшкодування збитків як засобу захисту порушених прав виникає у громадян і юридичних осіб із самого факту невиконання обов’язку, порушення цивільних прав, тобто незалежно від того, чи є вказівка в тій чи іншій нормі ЦК України про таке право. Слід зазначити, що відшкодування збитків має характер універсального засобу захисту цивільних прав, але водночас відшкодування збитків є мірою відповідності. Тому є принциповим з’ясування правових підстав покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності.

Треба відмітити, що відносно об’єктів права інтелектуальної власності поняття збитки слід розуміти значно ширше ніж знищення чи пошкодження цього об’єкта, так, згідно до ст. 28 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» реальні збитки можуть бути нанесені виготовленням продукту із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), застосування такого продукту, пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше ведення його в цивільний оборот. Так само реальні збитки в патентному праві можуть бути завдані невиконанням або неналежним виконанням умов договору. Такі ж норми містяться й в інших «патентних законах» України.

Ст. 23 ЦК України передбачає компенсацію моральної шкоди. У випадках, передбачених законом або договором, особа має право на компенсацію моральної шкоди, завданої їй у зв’язку з порушенням її права.

Моральна шкода при порушення прав інтелектуальної власності з полягає у:

1) фізичному болю, якого фізична особа зазнала у зв’язку з ушкодженням здоров’я;

2) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою;

3) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку зі знищенням чи пошкодженням її майна;

4) приниженні честі, гідності і ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Компенсація моральної шкоди здійснюється у грошах або іншому майні.

Оскільки моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, розмір її відшкодування не пов’язаний з розміром матеріального відшкодування. ЦК України не встановлює ні мінімального, ні максимального розміру відшкодування моральної шкоди. Безумовно, моральну шкоду неможливо компенсувати в повному обсязі, оскільки немає і не може бути точних критеріїв майнового вираження душевного болю, приниження честі, гідності особи, тому будь-який її розмір матиме чисто умовне вираження.

Вирішуючи спори про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення права інтелектуальної власності, суди мають з’ясовувати: наявність такої шкоди; протиправність дій особи, яка її заподіяла; наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправними діями особи, яка її заподіяла, та вини останньої в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен встановити, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, в якій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він у цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Ст. 432 ЦК України, яка присвячена захисту права інтелектуальної власності, вказує, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до ст. 16 цього Кодексу. Суд у випадках і в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про:

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;

4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, що використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;

5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об’єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

6) опублікування у засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

Слід зазначити, що перелік заходів захисту, передбачений у цій статті, повністю відповідає вимогам TRIPS щодо цивільного захисту прав інтелектуальної власності.

Розширюються можливості правовласників із захисту своїх прав. Так, законами України про набуття та здійснення права на конкретні об’єкти інтелектуальної власності також передбачено способи захисту відповідного права, зокрема, ст. 21 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», ст. 27 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки», ст. 35 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», ст. 25 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів», ст. 53 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин», ст. 22 Закону України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем». Більш докладно розглянемо ст. 52 Закону «Про авторське право і суміжні права». Так, на підставі ч.2 цієї статті суд має право постановити рішення чи ухвалу про:

а) відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права і (або) суміжних прав, з визначенням розміру відшкодування;

б) відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права і (або) суміжних прав;

в) стягнення із порушника авторського права і (або) суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення;

г) виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу;

д) заборону опублікування творів, їх виконань чи постановок, випуску примірників фонограм, відеограм, їх сповіщення, припинення їх розповсюдження, вилучення (конфіскацію) контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення, публікацію у пресі інформації про допущене порушення тощо, якщо у ході судового розгляду буде доведено факт порушення авторського права і (або) суміжних прав або факт наявності дій, що створюють загрозу порушення цих прав;

е) вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, інформацію про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів та об’єктів суміжних прав, засобів обходу технічних засобів та про канали розповсюдження.

При визначенні розмірів збитків, які мають бути відшкодовані особі, права якої порушено, а також для відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд зобов’язаний виходити із суті порушення, майнової і моральної шкоди, завданої особі, яка має авторське право і (або) суміжні права, а також із можливого доходу, який могла б одержати ця особа. У розмір збитків, завданих особі, права якої порушено, додатково можуть бути включені судові витрати, понесені цією особою, а також витрати, пов’язані з оплатою допомоги адвоката.

Крім того, порушник може понести й інші майнові обтяження. Так, відповідно до ч.4 ст.52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суд може постановити рішення про вилучення чи конфіскацію примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення, щодо яких встановлено, що вони були виготовлені або розповсюджені з порушенням авторського права і (або) суміжних прав, а також засобів обходу технічних засобів захисту. Це стосується також усіх кліше, матриць, форм оригіналів, магнітних стрічок, фотонегативів та інших предметів, за допомогою яких відтворюються примірники творів, фонограм, відеограм, програм мовлення, а також матеріалів і обладнання, що використовуються для їх відтворення і для відтворення засобів обходу технічних засобів захисту. Відповідно до абзацу 2 ч. 4 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права», суд може прийняти рішення вилучені контрафактні примірники творів (у тому числі комп’ютерні програми і бази даних), фонограми, відеограми, програми мовлення на прохання особи, право якої порушено, передати цій особі. Якщо ця особа не вимагає такої передачі, то контрафактні примірники підлягають знищенню, а матеріали і обладнання, що використовувалися для відтворення контрафактних примірників, підлягають відчуженню із перерахуванням виручених коштів до Державного бюджету України.

Підставами для цивільно-правової відповідальності може бути порушення договірного зобов’язання або позадоговірні порушення – вчинення цивільно-правових деліктів. Договірні порушення стосуються переважно ліцензійних договорів – на них поширюються всі загальні правила про відповідальність за порушення зобов’язання (Глава 51 ЦКУ).

Треба пам’ятати, що застосування цивільно-правових санкцій за порушення прав на ОІВ можливо в межах загального терміну позову, тобто протягом трьох років з дати, коли власник права довідався чи повинний був довідатися про порушення свого права.

Аналогічні норми містить і Господарський кодекс України. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, відповідно до цього Кодексу включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода);

- матеріальна компенсація моральної шкоди.

Власнику прав інтелектуальної власності надається можливість вибору способу його захисту. Наприклад, якщо в результаті порушення прав інтелектуальної власності потерпілому заподіяні збитки, він вправі на власний розсуд вимагати або їх відшкодування в повному обсязі, або стягнення на свою користь доходу, одержаного порушником внаслідок порушення прав, або виплати компенсації.

Звернемо на увагу, що з метою однакового і правильного застосування законодавства у вирішенні спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності, Вищий господарський суд України 10 червня 2004 р. видав рекомендації «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності» (№ 04-5/1107). В вищевказаних рекомендаціях підкреслюється, що невід’ємною складовою об’єктивного вирішення спору про порушення прав інтелектуальної власності є застосування спеціальних знань, тобто експертне дослідження з питань інтелектуальної власності.

Окремо розглянемо цивільно-правовий захист прав на комерційну таємницю. З особливостей цього об’єкту випливають своєрідні риси відповідальності за порушення прав. Для комерційної таємниці на відміну від об’єктів, що охороняються згідно з нормами авторського або патентного законодавства притаманний принцип свободи використання та презумпція добросовісності користувача прав на комерційну таємницю, якщо не буде доведеним факт порушення. Зауважимо, що для інших об’єктів права інтелектуальної власності діє презумпція недобросовісності їх використання третіми особами, тому відповідальність передбачена незалежно від вини, проте вина є обов’язковою умовою відповідальності за порушення прав на комерційну таємницю.

Зрозуміло, що для комерційної таємниці не припустимим є відновлення становища, що існувало до порушення, тому що відомості розголошуються безповоротно. Відповідно захист може полягати лише у відшкодуванні збитків та забороні подовжувати порушення. Можливі наступні види порушень відносно цього об’єкта: порушення, яке полягає в неправомірному використанні, що здійснюється порушником; неправомірне розпорядження правом (наприклад, при неправомірному проникненні в комерційну таємницю або виході за межі умов ліцензійного договору). Окремим видом порушення є несанкціоноване проникнення в комерційну таємницю – якщо воно не супроводжувалось іншими порушеннями наслідком буде компенсація лише моральної шкоди. Договірне порушення може бути вчиненим контрагентом, яким отримав відомості за договором на умовах збереження конфіденційності, але розголосив ці відомості.

Таким чином, цивільним законодавством передбачається система засобів захисту прав як на комерційну таємницю, так і на інші об’єкти права інтелектуальної власності.