Міністерство аграрної політики україни

КАФЕДРА: ВІРУСОЛОГІЇ,ПАТАНАТОМІЇ ТА ХВОРОБ ПТИЦІ

Р Е Ф Е Р А Т

НА ТЕМУ:

“Патоморфологія септичних хвороб тварин”

Підготовив:ст.гр. 0202-1

Іванов А.П.

Перевірив:

-2006

ПАТОМОРФОЛОГІЯ ГОСТРИХ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

СЕПСИС

Сепсис (грец. - гниття) — загальне генералізоване ін­фекційне захворювання, що викликається різною гноєтворною мікрофлорою (стафілококом, стрептококом, пневмококом, паратифозною паличкою та ін.) і характеризується ациклічним перебігом інфекційного процесу, який залежить насамперед від стану загальної реактивності організму.

Умовою виникнення сепсису є постійне або періодичне надходження в кров із якогось септичного вогнища «ворота сепсису» (інфікована рана, флегмона, гнійне запалення будь-якого органу тощо) патогенних мікробів, їх циркуляція і розмноження в крові, що зумовлюють генералізацію інфекційного процесу. У зоні вхідних воріт відбувається первинне розмноження і накопичення збудника, виникає місцеве вогнищеве запалення — первинне септичне вогнище (афект).

Структура первинного септичного вогнища залежить від характеру збудника. Так, наприклад, при стафілококовому сепсисі це буде абсцес. Сепсис, при якому не вдається встановити місце проникнення мікробів в організм, називають криптогенним.

Сепсис не має специфічного збудника, тому в організмі тварин не розвиваються характерні патоморфологічні зміни, характерні для будь-якої нозологічної форми — конкретної інфекційної хвороби.

Характерними рисами сепсису на відміну від інфекційних хвороб є відсутність циклічності захворювання, певного інкубаційного періоду, стадій хвороби, переважного ураження тих чи інших органів. Сепсис не є заразним захворюванням.

У розвитку сепсису основну роль відіграє сенсибілізація ор­ганізму з наступною алергічною реакцією. Ось чому слід вважати, що в патогенезі сепсису основна роль належить характеру реакції організму (реактивності), а не особливостям збудника, що спричиняє хворобу. Це так звана реактологічна теорія патогенезу сепсису (І. В. Давидовський). Сепсис є проявом гіперергічної реакції на інфекцію.

Залежно від збудника, що викликає сепсис, розрізняють ко­ковий, стрептококовий, стафілококовий, пастерельозний, диплококовий та ін. Найбільш поширеними є коковий, стрептококовий та стафілококовий сепсис.

По відношенню до генералізованих вірусних інфекцій термін «сепсис» не вживається. Слід також зазначити, що сепсис може вини­кати не тільки від дії якогось одного збудника, але й від змішаної мікрофлори.

На основі клініко-анатомічних особливостей виділяють такі форми сепсису: септицемія, піємія і септикопіємія.

Септицемія харак­теризується наявністю гноєтвор­них мікроорганізмів у крові і не супроводжується утворенням метастатичних гнояків. Вона є найбільш злоякісною формою сепсису і перебігає з перевагою токсичних явищ (гемолітична анемія, жовтяниця) та вира­женими некробіотичними про­цесами в тканинах, геморагіч­ним діатезом. Піємія протікяє з утворенням гнійних метастатичних вогнищ у різних органах. При сeптикопіємії розвиваються гнійні процеси в межах вхідних воріт інфекції з наступним утворенням метастатичних гнійних вогнищ (абсцесів, флегмони, септичних інфарктів, гангрени) (рис. 1).

Рис.1. Множинні гнояки у нирці лошати при сепсисі

Залежно від вхідних воріт інфекції розрізняють сепсис рановий (кастрація, румінотомія і т. ін.), післяпологовий (пуерперальний), що виникає внаслідок гнійного метриту з різними ускладненнями, пупковий (омфалофлебіт), характерний для но­вонароджених тварин, внаслідок якого утворюються абсцеси на очеревині, а потім і в інших органах (печінці, нирках, легенях). Ця форма сепсису може супроводжуватись запаленням суглобів. Уросепсис виникає внаслідок запалення нирок і сечових шля­хів. Причиною аспіраційного сепсису є потрапляння в дихальні шляхи і легені різних речовин (ліки, корми тощо) з наступним розвитком пневмонії, що ускладнюється некрозом і гангреною.

Найбільш характерними патологоанатомічними ознаками сепсису є: трупне задубіння слабке або зовсім не виражене; швидкий розклад трупа; рання імбібіція гемоглобіном судин та ендокарда; темно-червоний колір крові; погане зсідання крові; виражений геморагічний діатез; септична селезінка; серозно-геморагічний лімфаденіт; гнійні артрити, плеврити, метрити, абсцеси у різних органах; дистрофічні процеси в печінці, нирках, серці; виражена жовтяниця (не завжди).