План:

1. Порушення обміну тканинної рідини:

1. Патологічна морфологія набряків

2. Завершення набряків і водянок

3. Значення набряків

2. Порушення лімфообігу

1. Лімфостаз (lymphostasis)

2. Лімфорагія, лімфорея (lymphorragia,lymphorrea)

3. Тромбоз і емболія

3. Список використаної літератури

Порушення обміну тканинної рідини

Тканинна рідина утворюється із складових частин крові та продуктів обміну. Вона постійно виділяється з крові, просочуючись крізь стінки артеріальних капілярів і, після обміну, вже у змінено­му вигляді надходить назад у кров (через венозні капіляри) та частково у лімфа­тичні судини. У здоровому організмі кількість тканинної рідини більш-менш постійна. Ця постійність підтримується і регулюється складними нейрогумораль­ними механізмами. Вміст тканинної рідини в тканинах залежить як від стану кро­во- і лімфообігу, так і від- рівня судинно-тканинної проникності, а також клітин і міжклітинної речовини, де, в основному, й скупчується. Тканинна рідина бідна білками (до 1 %) і у нормі зв'язана в клітинах з білковими колоїдами, а в сполуч­ній тканині з білками і глікозаміногліканами основної міжклітинної речовини.

Порушення процесу транссудації і циркуляції рідини в організмі призводить до збільшення, рідше зменшення, кількості тканинної рідини. Збільшення кількості рідини в тканинах називається набряком (oedema), а нагромадження її в природних порожнинах тіла - водянкою (hydrops). При цьому рідину, яка наг­ромаджується в тканинах чи порожнинах, називають транссудатом (лат. trans - через; sudare - сочитися). Це безбарвна, прозора або злегка мутнувата рідина, яка містить 1-2% білка і поодинокі клітинні елементи.

В основі транссудації рідини із судин у навколишні тканини і розвитку наб­ряку лежить ряд факторів, основними з яких є:

1. Гідростатичний тиск крові - різниця між кров'яним тиском в артеріальних капілярах, тканинною рідиною і венозних капілярах. Рідина направляється з місця високого гідростатичного тиску в ділянки, де цей тиск менший.

2. Осмотичний тиск, що залежить від концентрації солей. Різниця осмотич­ного тиску крові і тканини лежить в основі дифузії рідини через мембрани. Рі­дина тече у бік більшої концентрації солей.

3. Онкотичний тиск. Білки крові, що забезпечують онкотичний тиск, утриму­ють воду. Якщо концентрація білків крові більша, ніж у тканинній рідині, то рі­дина буде надходити з тканин у кров і навпаки. Тому пониження онкотичного тиску у венозних капілярах (часто у поєднанні з підвищенням кров'яного тис­ку) сприяє виходу води в навколишні тканини і розвитку набряку.

4. Проникність стінок кровоносних судин, що обумовлюється як вище вказани­ми факторами, так і станом ендотелію, аргірофільних мембран.

За походженням розрізняють набряки: застійні, серцеві, ниркові, кахектичні, запальні, токсичні, алергічні, ангіоневротичні і травматичні.

Застійні набряки (водянки) спостерігаються при тривалих венозних застоях, спричинених здавлюванням, тромбозом, емболією чи запаленням венозних су­дин (тромбофлебіт) і, в основному, мають обмежений, локальний характер. Застій венозної крові супроводжується розширенням вен і капілярів, сповіль­ненням в них кровообігу, з чим пов'язані розвиток гіпоксії та підвищення про­никності базальних мембран капілярів, що сприяє транссудації рідкої частини крові в тканину. При цьому підвищений кров'яний тиск у венах перешкоджає міжклітинній рідині надходити з тканини в капіляри. Крім цього, тут певну роль відіграє осмотичний і онкотичний тиск, а послаблення функції лімфатич­ної системи сприяє розвитку набряку.

Серцеві набряки найчастіше мають загальний характер, бо зумовлені захворю­ваннями серця. У зв'язку з недостатністю серцевої діяльності й перерозподілол крові порушується нормальне виділення води і солей нирками. Затримка нат­рію в організмі посилює розвиток набряку. Затримці натрію сприяє підвищені кількість антидіуретичного гормону гіпофіза, синтез якого посилюється в зв'яз ку з перерозподілом крові та зміною осмотичного тиску.

Ниркові набряки розвиваються при захворюваннях нирок. При нефрозах з се чею виділяється велика кількість білків (протеїнурія), у зв'язку з чим розвива- ється протеїнемія (збіднення білками плазми крові), тому зменшується онко- тичний тиск крові. Отже, при нефрозах будь-якого походження в розвитку наб- ряків головну роль відіграє онкотичний чинник. При нефритах (гломерулонеф- ритах) у патогенезі набряків основне значення має затримка натрію в організмі і меншу роль відіграє онкотичний тиск та інші фактори.

Кахектичні (марантичні, дистрофічні) набряки спостерігають при загальной голодуванні, довготривалих виснажливих захворюваннях, які призводять до г попротеїнемії і зниження онкотичного тиску крові, у зв'язку з чим рідина за^-римується в тканинах. У розвитку кахектичних набряків, крім того, має значеі ня збільшення проникності капілярів, зміна якості крові (гідремія), порушені кровообігу тощо. У тварин, навіть при сильному виснаженні, кахектичні набр: ки спостерігаються досить рідко.

Токсичні набряки виникають внаслідок дії різних отруйних речовин на тк нинні елементи та судинорухові нерви, що підвищує проникність стінок судин і вологоутримувальну здатність тканин. Наприклад, набряк при укусах змій, при дії на організм бойових отруйних речовин, бактеріальних токсинів.

Запальний набряк спостерігається навкруги вогнища запалення.

Травматичний, ангіоневротичний, алергічний набряк. Основне значення в їх розвитку має збільшення проникності стінок капілярів.