Становлення та розвиток соціальної психології.

Появі соціальної психології як науки передував тривалий період накопичення знань про людину та суспільство.

Уже в античній філософії виникають два діаметрально протилежні підходи до розв’язання питань про взаємовідносини індивіда і суспільства. Для Аристотеля, наприклад, вихідним пунктом його світоглядної концепції дув індивід як джерело усіх соціальних форм. Платон в своїх працях ―Держава‖ та ―Закони‖ висловлює зовсім іншу точку зору: суспільство в нього є первинною незалежною змінною, що зумовлює розвиток особистості.

У подальшому проблема співвідношення соціального та індивідуального розв’язувалася різними дослідниками з наголосом або на ―соціоцентризмі‖, або на ―індивідуалізмі‖.

Під впливом традицій християнства та розвитку капіталістичних відносин суспільну думку поступово почала опановувати ідея індивідуалізму. Це виражалося, зокрема в тому, що головним напрямком соціальних розробок стає пошук рушійних сил поведінки індивіда, які, на думку мислителів, зумовлювали утворення, розвиток і функціювання суспільства, держави, її політичного та економічного життя.

Самі ж рушійні сили вчені уявляли неоднаково. Т.Гоббс, відомий англійський філософ XVII ст.., вбачав їх у прагненні людини до влади. А.Сміт, один із засновників класичної політичної економії, - у симпатіях та прагненні до задоволення власних інтересів. Ще один англійський філософ та юрист, І.Бентам, головним принципом поведінки вважав принцип корисності. Індивідуальні (приватні) інтереси він розглядав як єдино реальні, а суспільні, на його думку, є сукупністю індивідуальних інтересів.

Більшість спеціалістів з історії психології вважає, що сучасна соціальна психологія була започаткована такими теоретичними напрямками (концепціями), як ―психологія народів‖, ―психологія мас‖, ―інстинкти поведінки‖. Виникли вони в XIX ст. Невипадково. Саме в цей час із особливою гостротою виявляються 10

соціальні суперечності, пов’язані із закономірностями розвитку капіталістичного суспільства .З одного боку – це розвиток продуктивних сил, формування націй, зростання чисельності населення, поява пролетаріату як реальної масової сили. З іншого – посилення класової боротьби, загострення національних конфліктів, колоніальні загарбання, міждержавні війни.

Спробою дати наукове пояснення цим суспільним явищам і були згадані теоретичні розвідки.

Концепція “психології народів‖ виникла в Німеччині. ЇЇ засновниками були німецькі вчені М.Лацарус, Г.Штейнталь, і В.Вундт.

Спираючись на вчення Г.В.Гегеля про ―об’єктивний дух‖, М.Лацарус і Г Штейнталь твердили, що сутність людини полягає в її суспільному бутті, тільки у взаємозв’язку із собі подібними вона може стати тим, ким має бути. Виходячи з цього, в основу концепції ―психології народів‖ В.Вундт поклав ідею про деяку над індивідуальність душі, її над індивідуальну цінність, яка й становить народ, націю. Душа чи дух конкретного індивіда – це лише частина народної душі, психологія якої виражена в мові, міфах, звичаях, релігії, фольклорі. Проте твердження, що ціле (психологія народу) більше, ніж сума його часток (психологія індивіда), не пояснювало своєрідності ні індивідуально-психологічного, ні соціально-психологічного.

Оцінюючи загалом концепцію ―психології народів‖, можна сказати, що вона була радше етнопсихологією, ніж соціальною психологією. Розвиваючись у річищі ―соціоцентричного‖ підходу, вона абсолютизувала суспільний (колективний) бік буття людини на шкоду своєрідності, неповторності індивідуального.

Концептуальна побудова “психології мас‖ ґрунтувалась на ідеї співвідношення соціального та індивідуального. Визначні її представники – французький соціолог і юрист Г.Тард, французький соціолог Г.Леон, італійський юрист С.Сігеле.

Г. Тард у праці ―Закони наслідування‖ (1890) рушійною силою психології і всього соціального розвитку визначав наслідування, яке відіграє в суспільному житті таку ж роль, як спадковість в біологічному. 11

У 1895 р. була видана книга Г.Леона ―Психологія народів і мас‖, де він виокремлює чинники, що зумовлюють напрямок суспільного руху: душа раси, вплив вожаків, наслідування, навіювання і взаємне зараження, а також головні ознаки маси: знеособленість, втрата інтелекту та особистої відповідальності, домінування почуттів.

У тому ж 1895 році з’явилася праця С.Сігеле ―Злочин маси‖. Подібно до своїх попередників він розглядає масу як ірраціональну, сліпу силу, де ―втрачається контроль‖ за власними діями.

Концепція ―психології мас‖ стає підґрунтям для створення перших підручників із соціальної психології. За визнанням більшості дослідників, першими підручниками з соціальної психології були праці американського соціолога Е.Росса ―Соціальна психологія‖ та англійського психолога В.Мак-Дугалла ―Вступ до соціальної психології‖, які вийшли друком у 1908 році. Дата виходу цих підручників вважається роком виникнення соціальної психології як науки. Ці праці – типовий приклад двох різних підходів до розв’язання соціально-психологічних проблем.

Засадовою в соціально-психологічній теорії Е.Росса є проблема соціального контролю, як навмисного впливу суспільства на поведінку людини, на відміну від неусвідомлюваного соціального впливу. Він розрізняв зовнішній і внутрішній механізми контролю: перший базується на почуттях і є етичним за своїм характером, другий – на силі та авторитеті і є політичним (закони, освіта тощо).

Особливе місце в аналізі психології мас посідають погляди З.Фрейда та його послідовників. Він вперше виходить за межі психології особистості(групова психологія). Будь-яка соціальна група розглядалась як сукупність індивідів, які вважають лідера своїм ідеалом. Інакше кажучи, індивіди замінюють свій ідеал ―Я‖ масовим ідеалом, що втілюється у вожді.

Ще однією спробою розв’язати дилему ―соціальне-індивідуальне‖ з позицій індивідуалізму була теорія інстинктів поведінки В.Мак-Дугалла та його послідовників. У ―Вступі до соціальної психології‖ він підкреслює, що рушійною 12

силою соціальної поведінки людини є так звані інстинкти (пізніше він визначав їх як ―схильності, прагнення‖).

Під інстинктом розумілися внутрішні, успадковані прагнення до цілеспрямованих дій. Тому психологію В.Мак-Дугалла інколи називають ―гормічною‖ (від грец.―горме‖ - прагнення, поривання). Кожному інстинктові, на його думку, відповідає певна емоція, наприклад, інстинктові втікання – емоція страху. Емоція з короткочасного стану перетворюється на почуття, яке є стійкою й організованою системою схильностей до дії, що й визначає ―інстинкт поведінки‖. Отже, поведінка людини як соціальної істоти жорстко регулюється певним набором успадкованих, неусвідомлюваних індивідом інстинктів.

Всі ці концепції підготували грунт для переходу соціальної психології на інший, якісно новий рівень, пов’язаний із перетворенням соціальної психології на емпіричну, експериментально – прикладну науку.