Лекція № 6 Морфологія

Морфологія є самостійним розділом загального вчення про граматичний устрій української мови і безпосередньо вивчає граматичні класи і розряди слів з притаманними їм граматичними значеннями і граматичними формами.

Завдання морфології не обмежуються вивченням лише форм слова і їх загальних граматичних значень. У морфологію включається вчення про частини мови як лексико-граматичні категорії слів.

Крім того, традиційним в українській лінгвістичній науці є і віднесення до морфології питань словотвору окремих частин мови (загальні питання словотворення, типи словотворення, зміни в морфологічному складі слова та інші виносяться в окремий розділ).

Таким чином, морфологія вивчає граматичні властивості слів (граматичні значення, засоби вираження граматичних значень, граматичні категорії), групуючи слова та їх словоформи в граматичні класи, розряди, типи.

Слово як одиниця мови належить одночасно лексиці і граматиці, і тому є об'єктом не тільки лексикології, але і розділу граматики, який академік В.В. Виноградов (1895-1969) називав "граматичним вченням про слово", - морфології.

У морфології слова вивчаються не так, як у лексикології. Лексикологія вивчає лексичне значення слова, його походження, функціонально-стилістичні властивості, уживання. Морфологія ж вивчає граматичні властивості слова. Наприклад, у слові пілотаж лексикологию цікавить те, що воно французького походження (pilotage), є авіаційним терміном і позначає мистецтво управління літальним апаратом. Для морфології ж важливо те, що це слово є іменником, неживим, чоловічого роду, у множині не вживається, здатне поєднуватися із прикметником (вищий пілотаж) і змінюватися за відмінками (пілотаж, пілотажу, пілотажу, пілотаж, пілотажем, у пілотажі). Морфологія, будучи вченням про граматичну природу слова і його форми, перш за все має справу з такими поняттями, як граматична категорія, граматичне значення і граматична форма.

Граматична категорія - це властиві словами значення узагальненого характеру, значення, абстрактні від конкретних лексичних значень цих слів. Категоріальні значення можуть бути показниками, наприклад, відношення даного слова до інших слів у словосполученні і реченні (категорія відмінка), відношення до особи мовця (категорія особи), відношення до дійсності (категорія способу), відношення до часу (категорія часу) і т.д.

Граматичне значення слова виступає як додаткове до лексичного значення слова і виражає різні відносини (відношення до інших слів у словосполученні чи пропозиції і т.д.) за допомогою формальних граматичних засобів. В українській морфології існують різні способи вираження граматичних значень, тобто способи утворення форм слова: синтетичний, аналітичний і змішаний.

Поняття про частини мови

Слова як одиниці граматичні та лексичні групуються на частині мови, тобто в граматичні класи слів, об'єднані за трьома ознаками: узагальненим граматичним значенням (предметність, ознака, дія); однаковим складом постійних і змінних граматичних ознак; спільністю основних синтаксичних функцій.

Іншими словами, на увазі мають граматичне угрупування лексичних одиниць мови, тобто виділення в лексиці мови певних груп або розрядів, якi характеризуються тими чи іншими ознаками.

Узагальнене значення, що характеризує всі слова тієї чи іншої частини мови, є абстрактним уявленням того загального, що є присутнім у лексичних і морфологічних значеннях конкретних слів даного класу. Найбільш узагальненими значеннями для частин мови є значення предмета (субстанції) і ознаки - процесуального (яку представляють як дію або стан) і непроцесуального (яку представляють як якість або властивість).

Кожна частина мови має свій власний комплекс граматичних категорій, в яких представлено те узагальнене значення, яке властиве всім словам цієї частини мови. Так, значення предметності, властиве іменнику, граматично представляється морфологічними категоріями роду, числа і відмінка; значення процесу, властиве дієслову, - категоріями виду, способу, часу та особи.

В українській мові традиційно виділяється десять частин мови, що утворюють дві групи: самостійні і службові частини мови. В особливу групу слів виділяються модальні слова, вигуки і звуконаслідувальні слова.

Самостійні або повнозначні слова - це слова, які мають самостійне лексичне значення і виконують номінативну (називну) функцію.

Повнозначні слова, називаючи предмети (листя), їх якості та властивості (жовте, опале...), кількість (десять, багато), дії та стану (горить), ознаки цих дій і станів (зазвичай, восени), виступають у реченні в якості його членів.

Знаменні слова, володіючи формально вираженим комплексом граматичних значень, групуються в наступні класи, або частини мови: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово.

Серед самостійних частин мови виділяються дві групи: основні частини мови, до яких відносяться іменник, прикметник, дієслово і прислівник, і неосновні частини мови, до яких відносяться займенник і числівник.

Основні частини мови мають комплексо ознак, що характеризують частину мови як особливий граматичний клас слів. Склад слів, що входять до цих частин мови постійно поповнюється за рахунок новоутворень та запозичених слів.

Неосновні частини мови - займенник і числівник - це замкнуті, непоповнювальні класи слів. У займенника система морфологічних категорій близька до іменника; відмінність від іменника полягає в непослідовності вираження займенником морфологічних значень роду і числа.

Службові (неповнозначні) слова не називають предметів, ознак чи інших явищ дійсності, а вказують на відносини, що існують між ними. Службові слова (або частки мовлення) позбавлені номінативної (називної) функції. Вони є своєрідним граматичним засобом для вираження відношень і зв'язки між словами і реченнями (прийменники, сполучники), а також для передачі певних смислових і емоційних відтінків значень, виражених самостійними частинами мови (частки). Службові слова на основі спільності виконуваних функцій групуються в наступні частини мови: прийменники; сполучники; частки.

Виділені в особливу групу модальні слова, як і службові частини мови, не мають номінативної функції. Вони виражають оцінку мовцем свого висловлювання з точки зору ставлення до об'єктивної дійсності (безумовно, на жаль і ін.).

Вигуки також позбавлені функції називання. Вони є виразниками певних почуттів (Ох! Фу! На жаль! Тощо) і волевиявлень (геть! стоп! Тс! І т.д.). Як і модальні слова, вигуки незмінні і не є членами речення, хоча інтонаційно завжди пов'язані з реченням із яким пов’язані.

Звуконаслідувальні слова є за своїм звуковим оформленням відтворенням вигуків, звуків, криків та ін (кря-кря, ку-ку, му-у, дзень-дзень і т.д.). За своїми синтаксичними функціями вони схожі з вигуками, але на відміну від останніх не висловлюють жодних почуттів чи волевиявлень.

У процесі розвитку мови слова з однієї лексико-граматичної категорії можуть переходити в іншу.