Лекція № 8 Пунктуація

Пунктуація як система правил вживання розділових знаків. При вивченні синтаксичної будови української мови, структури її синтаксичних одиниць, що було предметом усього попереднього розділу, було приділено увагу й уживанню розділових знаків, які є графічним засобом членування зв’язного мовлення (тексту). Пунктуація – це система загальноприйнятих правил вживання розділових знаків, що слугують для членування тексту відповідно до його синтаксично-семантичних та інтонаційних особливостей.

Основні принципи української пунктуації. Українська пунктуація грунтується на двох основних принципах: 1) синтаксично-семантичному, або логіко-граматичному (внутрішній принцип); 2) інтонаційному, або ритмомелодійному (зовнішній).

Сучасна українська пунктуація склалася внаслідок тривалого досвіду діячів культури й науки в передачі на письмі текстів найрізноманітнішого стилістичного спрямування, зокрема художніх, публіцистичних, наукових тощо. Вагомий доробок в усталенні сучасної української пунктуації належить визначним ученим-мовознавцям М.К. Грунському, О.Н. Синявському, Л.А. Булаховському та ін.

Вживання розділових знаків регламентується «Українським правописом», який став наслідком тривалого вивчення теоретичних і практичних питань української орфографії й пунктуації.

Типи розділових знаків. Розрізняють два основні типи розділових знаків: віддільні, за допомогою яких розмежовуються сусідні речення, однорідні члени речення тощо (крапка, знак оклику, знак питання, крапка, кома, крапка з комою, двокрапка, тире); видільні, за допомогою яких у реченні виділяються звертання, вставні і вставлені слова, словосполучення й речення, відокремлені й уточнювальні члени речення. Видільні розділові знаки можуть виступати як парні.