24. 2. Виробничі типи спеціалізованих вівчарських підприємств. Внутрігалузева спеціалізація і міжгосподарське кооперування та раціональні розміри вівчарських підприємств і ферм

Всі породи овець по основній продукції розділяють на декілька напрямів: тонкорунні, напівтонкорунні, напівгрубововнові, шубні, смушкові, м’ясо-сальні, м’ясо-вовново-молочні, грубововнові. В залежності від співвідношення основної і супутньої продукції перші два напрями вівчарства розвиваються у трьох видах (вовновий, вовново-м’ясний і м’ясо-вовновий), останні — у двох (напівгрубововновий і грубововновий). В Україні склалися такі зони розміщення різних напрямів галузі: тонкорунного вівчарства - південні і східні області та Автономна республіка Крим; тонкорунного, напівтонкорунного і м’ясо-вовнового- західні області і Полісся; шубного, смушковою і м’ясо-сального вівчарства - в незначній кількості в Автономній республіці Крим та південних областях і в зоні Лісостепу В залежності від характеру і рівня спеціалізації у вівчарстві виділяють дві групи виробничих типів підприємств: племінні і товарні. Племінні підприємства включають: племінні заводи, які займаються вдосконаленням певних порід овець, виведенням нових ліній тварин і вирощуванням високопродуктивного поголів’я відповідного заводського типу для продажу племінним підприємствам і станціям по племінній справі і штучному осіменінню;

племінні репродуктивні підприємства, які розводять овець породних ліній і типів, що створюються на племінних заводах, вирощують високоякісний молодняк і реалізують його племінним фермам аграрних підприємств, а надлишки - товарним підприємствам для ремонту стада;

племінні ферми аграрних підприємств, що слугують основними постачальниками ярок для ремонту стада свого і інших підприємств;

станції по племінній роботі і штучному осіменінні, які здійснюють керівництво племінною роботою на вівчарських фермах, організують штучне осіменіння маточного поголів’я цих підприємств.

Вівчарство може інтенсивно розвиватись як у спеціалізованих підприємствах, так і в підприємствах інших виробничих напрямів. В спеціалізованих вівчарських господарствах, де відносно високий рівень концентрації виробництва, більшими є і розміри ферм, які залежать від напряму і зони розміщення вівчарства, забезпеченості кормами, високопродуктивним поголів’ям, приміщеннями, засобами механізації, кваліфікованими кадрами та іншими виробничими ресурсами.

Найбільш розповсюдженими в Україні є розміри вівчарських ферм в аграрних підприємствах півдня України - 2 - 5 тис. голів, Лісостеповій зоні -1,5 - 3,0 тис. гол., Поліссі - 0,5 - 1,0 тис. голів.

Для великих спеціалізованих вівчарських господарств, залежно від напряму і продуктивності овець, доцільно мати розміри ферм: у вовновому і вовново-м’ясному вівчарстві – 2,5 тис. гол.; майданчиках для відгодівлі - від 2,5 до 10 тис. голів.

У вівчарських господарствах основною первинною виробничою одиницею є отара. По різних зонах України в залежності від напряму і породи овець, їх с статево-вікового складу, племінних якостей тварин, стану кормової бази, водопостачання, забезпеченості приміщеннями і засобами механізації та інших умов формують отари наступних розмірів.

На товарних фермах тонкорунного і напівтонкорунного вівчарства: маток – 400 - 600 гол., ярок і ярочок – 600 - 700, баранчиків – 300 - 400, валушків – 700 - 900, валухів – 600 - 800 гол.; в грубововновому і напівгрубововиовому: маток — 500 - 700 гол, ярок — 400 - 600, баранчиків - 300 - 500, валушків – 600 - 800 гол.

На племінних фермах відповідних напрямів і статево-вікових груп (без валушиного поголів’я) розміри отар менші на 40-60 %.

Для відродження вівчарства в Україні необхідно проводити роботу по інтенсивному розвитку і переводу галузі па промислову основу, суть якої полягає в спеціалізації і концентрації поголів’я, циклічному осіменінні і груповому окоті маток (ранньою відбивкою молодняку), створенні міцної кормової бази, механізації виробничих процесів, впровадженні нових форм організації і оплати праці, що дозволить збільшити виробництво високоякісної продукції при найменших затратах праці і засобів.

У вівчарстві доцільно застосовувати такі основні форми організації виробництва продукції:

Великі комплексно-механізовані ферми на 5-10 тис. голів -підрозділи вівчарських підприємств різних форм власності і господарювання із закінченим оборотом стада на основі внутрішньогосподарської спеціалізації.

Великі комплексно-механізовані відгодівельні майданчики на 3 - 10 тис. голів — підрозділи вівчарських підприємств, на яких у більшості випадків відгодовується молодняк та вибракуване поголів'я і частково отримують вовну.

Міжгосподарські підприємства (комплекси) на 10-30 тис. голів, створених вітчизняними і зарубіжними товаровиробниками на кооперативних засадах для спільного виробництва продукції вівчарства на комплексно-механізованих фермах і вівчарських майданчиках (на основі внутрішньогалузевої спеціалізації - репродукція і вирощування ремонтного і відгодівельного молодняку, відгодівля тварин). Економічні відносини між учасниками кооперації будуються і регламентуються договірними зобов’язаннями про поставку молодняка овець зі своїх репродукторних ферм, кормів і розподілу отриманого прибутку.

Річна програма по вівчарству включає розробку наступних розділів: організація праці в галузі вівчарства, план осіменіння та окотів маток, надходження приплоду, помісячні і річні обороти стада, план виробництва і реалізації продукції, план постановки тварин на відгодівлю і нагул та зняття з нього; розрахунок потреби і вартості кормів; розрахунок чисельності працівників і фонду оплати праці, розрахунок собівартості продукції; розподіл прибутку; визначення розміру витрат на утримання різних виробничих груп овець; організація окоту вівцематок; організація доцільності кратності стрижки овець, вікової реалізації молодняку на м’ясо, використання вівцематок і валухів, структури стада.