3. Сутність, етапи та елементи комунікації організації з громадськістю.

На сучасну людину впливає величезна кількість інформації. У

такому захарашеному повідомленнями середовищі доводиться вести

конкурентну боротьбу із засобами комунікації, якими користуються

тармени. Їх завдання, по-перше, полягає в тому, щоб привернути до

себе увaгy аудиторії. По-друге, стимулювати інтерес до змісту своїх

повідомлень. По-третє, виробити бажання цільових груп громадськості

діяти відповідно до повідомлень. І, по-четверте, спрямувати дії тих, хто

відгукується на повідомлення. Як бачимо, комунікація - це двосторонній процес обміну повідомленнями (сигналами), що базується на загальновизнаних поняттях і зумовлений змістом взаємовідносин комунікаторів А і Б, а також і соціальним оточенням.

Повідомлення або сигнали надсилаються, як правило, з метою

інформування, інструктування або переконання тих осіб, об'єктів, на

яких розраховані ці повідомлення. Але при цьому кожне таке завдання

має деякі особливості. Наприклад, процес інформування містить такі

етапи: 1) залучення уваги до комунікації; 2) досягнення сприйняття

повідомлення; 3) інтерпретацію повідомлення у заздалегідь передбаченому вигляді; 4) збереження інформації для подальшого використання

Інструктування як процес із великими вимогами додає ше один етап:

5) Стимулювання активного навчання та практичних дій. Процес переконання поширюється далі, долаючи шостий етап: 6) сприйняття

зміни (готовність до дії відповідно до бажання або точки зору відправника звернення). В запропонованій моделі комунікації особливе значення мають два елементи: а) етап кодування (повідомлення, підготовлення

джерелом -- комунікатором А, має бути перекладено на певну мову і наділено тому, хто приймає повідомлення -- комунікатору Б);

б) етап розкодування (перш ніж розпочати дію, той, хто приймає повідомлення, повинен його інтерпретувати, розшифрувати).

Саме на цих етапах процесу комунікації виникає безліч колізій у

досягненні взаєморозуміння між джерелом повідомлення та його адресатом.

Розглянемо процес комунікації та його елементи

Відправник(джерело) повідомлення. Це центральний суб’єкт, який ініціює комунікаційний процес. Джерелом повідомлення (інформації) може бути політик, що публічно виступає з промовою, партійна організація, яка поширює прес-реліз або влаштовує конференцію, презентацію тощо.

У відправника (джерела) повідомлення зазвичай заздалегідь складається уявлення про те, як його інформація має бути сприйнята. Однак, незважаючи на це, немає ніякої гарантії, що одержувач інформації зрозуміє відправника саме так, як останній того бажає. У більшості випадків, скажімо, під час оголошення промови, оратор має відносно обмежені можливості вплинути на інтерпретацію свого повідомлення. Він може, звичайно, використовувати будь-які жести, тональність голосу, наголос на окремих важливих положеннях, але чи зрозуміє аудиторія те, що він хотів довести, повірить чи не повірить йому, залежить від багатьох факторів.

Найбільш важливими серед них є якісні характеристики джерела: його статус, надійність, кваліфікація. Обізнаність аудиторії про статус, надійність і загальновизнану кваліфікацію оратора впливає як на перше сприйняття цінності інформації, «вагомість» повідомлення, довіру до нього, так і на тривалість впливу на аудиторію. Узагальнюючи сказане, можна певною мірою стверджувати, що "більшу вагу мають люди, а не слова».

Іншим важливим фактором, що впливає на процес комунікації

силу впливу повідомлення оратора, є загальна ситуація, тема повідомлення і час його оприлюднення.

I, нарешті, ще одним дуже важливим чинником ефективності

комунікації, того, чи правильно зрозуміє оратора аудиторія, є фактор

кодування повідомлення.

Kодування. Справа в тому, що початковий задум оратора, ідею, яку він хоче донести до аудиторії, потрібно перекласти на мову комунікації, тобто мову, зрозумілу для конкретної аудиторії. Якщо взяти, наприклад, мову політичноro діяча, його вихідна ідея (задум) може стати предметом переробки, інтерпретації як мінімум трьох кодувальників.

1. Політичний діяч може звернутися до фахівця з написання

промов (спічрайтера) з проханням викласти свої ідеї в письмовій формі. Спічрайтер, який виступає в ролі кодувальника, з самого початку повинен чітко усвідомити, що саме має на увазі політичний діяч, в чому полятає сенс його повідомлення, а потім вже перевести все на мову, зрозумілу аудиторії.

2. Далі, написана промова має бути викладена (закодована) у

формі прес-релізу. В такому випадку кодувальник, а ним може бути

інша людина, наприклад, прес-секретар, вибирає з тексту написаної

промови те, що, на його думку, є найбільш істотним, і передає це в засоби масової інформації для публікації в стислому вигляді.

З. Редактор гaзети може взяти поданий прес-реліз і, перед тим як

надрукувати, переробити його з урахуванням ментальності групи населення, що має найбільше значення для даної газети.

Таким чином, ідею, яку спочатку мав на увазі політик, тричі передадуть по ланцюжку і оброблять, перш ніж вона дійде до справжнього отримувача (аудиторії, на яку розраховувалася). I всякий раз конкретний кодувальник (спічрайтер, прес-секретар, редактор) внесе щось

свое, суб'єктивне, в ідею політика

Повідомлення. Після того, як кодувальники осмислили ідеї відправника (джерела) і перевели їх на мову, зрозумілу одержувачу, ці іде

потрібно передати у формі повідомлення. Повідомлення можна зробити за допомогою різних засобів комунікації: виступу, газети, прес-релізу, прес-конференції, радіорепортажу, телевиступу, зустрічі віч-на-віч.

Фахівці продовжують сперечатися про те, що являє собою повідо-

млення (message). Iснує шо найменше три найбільш поширені точки зору.

1. Повідомлення-це зміст інформації. Тобто вважається, що

зміст комунікації, те, що повідомляється, і є повідомленням. Основне тут те, що становить сенс статті, виступу тощо. При цьому не важливо, в якому середовищі, за допомогою яких засобів було зроблено повідомлення, і хто саме його зробив.

2. Повідомлення-це середовище (medium). З цієї точки зору змістовна сторона комунікації має мало спільного з повідомленням. Головне – це де і як здійснюється комунікація, які засоби для цього використовуються. Подібні твердження здебільшого спираються на той факт, що з настанням епохи телеполітики люди, що стежать за перебігом подій по телебаченню, здатні легко зрозуміти суть справи, особливо не заглиблюючись у зміст виступів, аргументацій тощо. Доказом тому може служити популярність політичних лідерів, які є майстрами телеімпровізацій, які вміють використовувати телеефекти для того, щоб справити потрібне враження на аудиторію, зміцнити свою популярність.

3. Повідомлення – це особистість. Прихильники такогo підходу

вважають, що ключовим моментом повідомлення виступає не зміст або середовише поширення інформації, а сам промовець. Наприклад, майстром переконувати був А. Гітлер. Він вдавався скоріше не до поглиблення змісту своїх виступів, а до вдосконалення форми і стилю їх подання, його маніакальна помпезність та жестикуляція впливали на настрій людей, доводячи натовп до нестями. Тобто А. Гітлер як персона був головним елементом комунікативного повідомлення.

Декодування. Починаючи роботу, декодувальник має повністю

зрозуміти сенс повідомлення. Якщо повідомлення малозрозуміле або ж декодувальник не впевнений у надзавданні, яке воно покликане виконати, то залишається мало шансів, що дії, до яких потім вдасться отримувач, будуть саме такими, яких очікував відправник (джерело) повідомлення.