1.3 Регіональні тенденції залучення інвестицій в Україні

Забезпечення сприятливого інвестиційного клімату в Україні та її регіонах залишається питанням стратегічної важливості, від реалізації якого залежить подолання кризових явищ в економіці, відновлення стійкого зростання, ефективність залучення в світовий поділ праці, можливості модернізації на цій основі національного господарства. Налагодження стабільного інвестиційного процесу є справою особливого значення, що пояснюється як необхідністю найефективнішого використання чинників виробництва, в тому числі капіталу та інвестицій, так і актуальністю здійснення структурної модернізації усієї економіки на основі широкого впровадження інновацій.

Результати фундаментальних досліджень українських та зарубіжних вчених однозначно свідчать про те, що процеси економічного росту обумовлюються обсягом і темпами зростання інвестицій, їх структурою та якісними характеристиками. Незважаючи на деяке пожвавлення інвестиційного процесу в Україні, позитивні тенденції в інвестиційній сфері ще не набули сталого характеру. Крім того, в умовах трансформації економічних відносин продовжують діяти чинники, що стримують розвиток інвестиційної діяльності[9].

Найголовнішою серед існуючих деструктивних тенденцій є проблема гострої нестачі інвестиційних ресурсів у економіці України та відсутності сприятливих умов для їх нагромадження. Актуальність цієї проблеми привертає увагу великої кількості вітчизняних і зарубіжних економістів. Більшість з них присвячені практичному аналізу сучасного стану інвестиційного процесу в Україні, зарубіжній практиці державного регулювання інвестиційної діяльності. Значна увага також приділена оцінці роботи іноземних інвесторів на українському ринку й механізмам активізації залучення зарубіжних капіталів у вітчизняну економіку [9].

Однією з причин низької інвестиційної привабливості української економіки для системних іноземних інвесторів можна вважати наявність величезного тіньового сектору в Україні, який нині дорівнює, за різними даними, від 20 до 35% ВВП. Значним є відставання України від «країн-еталонів» ОЕСР за показниками рівня захисту інвестицій. Зокрема, найбільше відставання спостерігається за критерієм розкриття інформації, що ускладнює прихід на український ринок системних іноземних інвесторів, а також підвищує ризики придбання пакетів акцій, які не є контрольними, внаслідок зростання витрат на вивчення потенційних партнерів та загроз втрати оперативного управління інвестиціями.

Суттєвою вадою розбудови сприятливого інвестиційного клімату є фокусування політики переважно на розвитку великого бізнесу і відставання у здійсненні регуляторної реформи, що гальмує розвиток підприємницького середовища в країні. Зосередження заходів державних стратегій і програм на розподілі державних коштів чи наданні преференцій окремим групам господарюючих суб’єктів або окремим регіонам призвело до викривлення конкурентних можливостей на національному ринку та непрозорості в сфері розподілу ресурсів, не дозволило сформувати на державному рівні єдине нормативно-правове поле реалізації економічної діяльності (яке у кінцевому підсумку і формує привабливий для вітчизняних та іноземних інвесторів інвестиційний клімат).

Дається взнаки і негативний міжнародний імідж України, який склався внаслідок відсутності масових «успішних» інвестиційних історій, які б могли слугувати засобом реклами національного інвестиційного клімату. Реалізація усіх капіталомістких проектів, що реалізувалися під егідою держави (будівництво каналів, продуктопроводів, автомагістралей, мостів, виробництво літаків та ін.), супроводжувалися запеклими фінансово-економічними конфліктами.[9]

Натомість при здійсненні комплексної оцінки інвестиційного клімату, слід орієнтуватися не тільки на висновки міжнародних рейтингових агенцій, а перш за все на макроекономічну динаміку та стан конкретних ринків, на яких працюватиме інвестор (регіональний ринок, галузевий ринок, ринок конкретного товару чи послуги тощо).

У більшості регіонів спостерігається низька інвестиційна активність. Така ситуація викликана низьким рівнем підготовки регіональних органів влади до формування інвестиційних пропозицій, пасивністю регіональних лідерів у створенні високо привабливого інвестиційного клімату, а також значні диспропорції регіонального розвитку, що обумовлюють концентрацію інвестицій у вузьких сегментах ринків та територій.

На регіональному рівні низька привабливість інвестиційного клімату доповнюється значною регіональною диференціацією економічного розвитку, не розвиненістю інфраструктури інвестиційного ринку, а також низькою якістю управлінських рішень регіональних органів влади.

Інвестиційна діяльність в регіонах залежить не лише від рівня економічного розвитку. Її інтенсивність залежить від неринкових факторів, від розвиненості окремих елементів громадянського суспільства, зокрема від співробітництва з місцевою владою. Та з іноземними інвесторами, які значно можуть змінити ситуацію в Україні[9].