Музичні інструменти
Основним музичним інструментом бароко
став орган у духовній та камерної
світській музиці. Також широкого
поширення набули клавесин, щипкові і
смичкові струнні - віоли, барокова
гітара, барокова скрипка, віолончель,
контрабас, а також дерев'яні духові
інструменти: флейти, кларнет, гобой,
фагот.
В епоху бароко функції такого поширеного щипкового струнного інструменту, як лютня були в значній мірі зведені до акомпанементу бассо контінуо, і поступово вона була витіснена у цій ролі клавішними інструментами. Колісна ліра, що втратила в попередню епоху ренесансу свою популярність і ставши інструментом жебраків, отримала друге народження; аж до кінця XVIII століття колісна ліра залишалася модною іграшкою французьких аристократів, що захоплювався сільським побутом.
Гармонія
Одним з найважливіших досягнень епохи бароко стало формування функціональної гармонії, яка спочатку була повністю підпорядкована поліфонії, але поступово не тільки здобула самостійне значення, але й на певний час навіть витіснила поліфонію.
Якщо за часів Ренесансу гармонія ґрунтувалася на послідовності консонансів, що виникали у поліфонічному русі голосів і мала другорядне значення, то саме в епоху бароко гармонія отримує ієрархічну схему функціональної тональності. Близько 1600 року визначення, що таке тональність, було значною мірою неточним, суб'єктивним. Приміром, деякі бачили в кадансах мадригалів деякий тональний розвиток, у той час як насправді в ранніх монодіях тональність все ж таки була ще дуже невизначеною.
До тональної гармонії існувала так звана модальна гармонія, заснована на ладах, що не мають відмінностей в звуковому складі, позбавлених централізованого тонального тяжіння. Музикознавець Роберт В. Віенпал (англ. Robert W. Wienpahl) провів дослідження понад 5000 творів періоду з 1500 по 1700 рік, і склав таблицю, яка показує перехід композиторів від модальної до тональної гармонія.
Ті частини творів, де не можна чітко відокремити модальність від тональності, він позначав як змішаний мажор, або змішаний мінор (пізніше для цих понять він ввів терміни «мональний мажор» і «мональний мінор» відповідно). З таблиці видно, як тональна гармонія вже в період раннього бароко практично витісняє гармонію попередньої ери.
Інша відмінність між музичною гармонією бароко і Ренесансу полягало в тому, що в ранньому періоді зміщення тоніки відбувалося частіше за терція, у той час як у бароковому періоді домінувала модуляція по кварта м або квінта м (позначилася поява поняття функціональної тональності). До того ж, барочна музика використовувала більш протяжні мелодійні лінії і більш суворий ритм. Основна тема розширювалася або сама, або з допомогою акомпанемент а бассо контінуо. Потім вона виникала в іншому голосі. Пізніше, головна тема стала виражатися і через бассо контінуо, не тільки за допомогою основних голосів. Розмивалася ієрархія мелодії та акомпанементу.
Введення рівномірної темперації
Іншим досягненням епохи бароко стало введення і поширення рівномірної темперації. За словами Шермана, вперше запропонував і ввів у практику органно-клавірного виконавства систему рівномірної темперації у 1533 році італієць Джованні Марія Ланфранко. Щоправда поширення рівномірної темперації йшло доволі повільно. Її широке розповсюдження почалося вже після створення в 1722 році І тому «Добре темперованого клавіру» Й. С. Баха.