Вплив бароко на музику XIX-XX століть

Так як багато чого в музиці бароко стало основою музичної освіти, вплив барокового стилю зберігся і після відходу бароко як виконавського і композиторського стилю. Приміром, незважаючи на те, що практика генерал-басу вийшла з ужитку, вона залишилася частиною музичної нотації. У XIX столітті партитури майстрів бароко друкувалися повними виданнями, що призвело до відновлення інтересу до контрапункт «строгого письма» (приміром, російський композитор С. І. Танєєв вже наприкінці XIX століття пише теоретичну роботу «Рухомий контрапункт строгого письма»).

XX століття дало періоду бароко ім'я. Почалося системне вивчення музики тієї епохи. Барокові форми і стилі вплинули на таких несхожих композиторів, як Арнольд Шенберг, Макс Регер, Ігор Стравінський та Бела Барток. Початок двадцятого століття ознаменувався відродженням інтересу до композиторів зрілого бароко, таким як Генрі Перселл та Антоніо Вівальді.

Деяка кількість робіт сучасних композиторів було опубліковано в якості «загублених, але знов знайдених» робіт майстрів бароко. Приміром, концерт для віоли, складений Анрі Казадезюсом, але приписаний ним Генделю. Або кілька творів Фріца Крейслера, приписаних їм маловідомим бароковим композиторам Гаетано Пуньяні  і падре Мартіні. І на початку XXI століття існують композитори, які пишуть виключно у бароковому стилі, наприклад, Джорджіо Пакьоні  (іт.Giorgio Pacchioni).

У XX столітті безліч робіт було складено в стилі «необароко», сфокусованої на імітації поліфонії. Це твори таких композиторів, як Джачінто Шельсі, Пауль Хіндеміт, Пол Крестон та Богуслав Мартіну. Музикознавці роблять спроби дописати незавершені роботи композиторів епохи бароко (найвідоміший з таких творів - «Мистецтво фуги»  Й. С. Баха). Так як музичний бароко було прикметою цілої епохи, то сучасні твори, написані «під бароко», часто з'являються в цілях використання на телебаченні і в кіно. Приміром, композитор Пітер Шікеле пародіює класичний і барочний стилі під псевдонімом П. Д. К. Бах.

Виконання барокової музики

Виконання барокової музики ставить перед сучасним музикантом ряд проблем, пов'язаних зі стилістичною точністю її звучання. Найбільшою проблемою є те, що ряд барокових інструментів, таких як продольні флейти, віоли, лютня, клавесин, бассетгорн та інші ще до початку XX століття вийшли з ужитку, а стандартизовані інструменти сучасного оркестру не завжди відповідають звучанню їх попередників. Інша проблема полягає в тому, що композитори барокової епохи не настільки прискіпливо споряджали ноти виконавськими вказівками, а збережені спогади їх сучасників не завжди дозволяють зробити правильний висновок.

У середині XX століття норми академічного виконавства, що вимагали максимальної точності і вивіреності виконання спричинили появу течії, що отримала назву «автентизму», або «історично інформоване виконавства». Основним принципом автентичного руху є виконання музики тільки на інструментах епохи і тільки в манері епохи. Зокрема, автентичне виконання передбачало використання струн, зроблених з жил, а не з металу, реконструкцію клавесинів, використання старої манери звуковидобування і забутих прийомів гри.

Так, однією з перших популяризацією творів Й.С. Баха у клавесинному виконанні займалась Ванда Ландовська. Пізніше виділились такі музиканти, як Густав Леонхардт, Ніколаус Арнонкур, Тон Копман, бостонський ансамбль Товариство Гайдна і Генделя, в Росії - Марк Вайнрот, Олексій Любимов, Анатолій Мілка, «ансамбль Hortus musicus», ансамбль «Мадригал». В Україні популярність клавесину значною мірою зобов'язана творчій діяльності Світлани Шабалтіної.

Разом з тим, клавірні твори Й.С. Баха звучать і на сучасних роялях, зокрема записи таких його клавірних творів на сучасних роялях зробили такі піаністи як Глен Гульд, Святослав Ріхтер, Григорій Соколов  та інші.