6.3. Первинні і вторинні емоційні реакції

Людина, як і тварина, народжується з певними емоційними реакціями. Це первинні емоції: страх і тривога як прояв потреби у самобезпеці; радість як реакція задоволення від реалізації вітальних потреб; гнів як наслідок обмеження потреби у рухах.

Вторинні емоції у людини формуються внаслідок її соціалізації та усвідомлення власного „Я”. Ці емоції не пов’язані з життєво важливими потребами, але саме вони суттєво забарвлюють життя людини (образа, провина, сором, заздрість, злорадство, пихатість тощо).

Образа – неприємне почуття, яке виникає внаслідок того, що:

1. кожен має певні передбачення щодо поведінки іншої людини, яка орієнтована на нього (вона має поводити себе так, а не інакше за цих умов);

2. поведінка іншої людини відхиляється від очікуваної у небажаний бік;

3. емоційна реакція є похідною невідповідності очікування і поведінки.

Усі ці компоненти образи поєднані між собою впевненістю у тому, що інша людина жорстко запрограмована саме нашими сподіваннями і позбавлена самостійності. Наприклад, друг не опікується вашими турботами, кохана людина не поводиться так, як вичекали, родич прийшов у гості без подарунка тощо.

В образі дуже багато чого егоїстичного. Ображаючись, людина експлуатує почуття іншого, формуючи у неї почуття провини.

Почуття провини переживається сильніше, ніж почуття образи. З образою можна впоратися, якщо прийняти іншого таким, яким він є, тобто змінити свої очікування або простити образника. Щодо провини, то тут треба міняти очікування іншого, а це вже нереально.

Провина не може переживатися надто довго, і вона послаблюється почуттям гніву або агресії. З винуватця людина стає образником. За інших умов почуття Провина – почуття, протилежне образі. Зовнішньо вона не має яскравих характерних ознак, експресії, жестів. Людина відчуває провину завдяки мисленню. Переживання провини має такі складові:

1. власні уявлення про те, яким я маю бути відповідно до очікувань іншої людини;

2. моделювання очікувань іншої людини (модель будується відповідно до загальних соціальних установок);

3. власна поведінка великою мірою визначається очікуваннями оточення;

4. сприйняття та оцінка власної поведінки „тут і тепер” (конкретні умови, обставини, ситуації);

5. порівняння моделі очікування з власною поведінкою і знаходження неузгодженості, що сприймається як почуття провини, яке підсилюється емоціями і образою іншої людини.

провини стає причиною хвороби. Людина своїми фізичними стражданнями начебто платить за те, що нібито завинила, і їй стає легше.

Почуття сорому – це невідповідність очікувань узагальненого „іншого” або суспільства. Сором регулює поведінку людини відповідно до „Я-концепції”, що формується як власне уявлення про те, якою має бути людина (батьки, вихователі, ідеологія, оточення, взагалі культура). Саме культура обмежує інстинкти (наприклад, агресивні та сексуальні), виробляє правила поведінки, за порушення яких людина відчуває „психологічне покарання” у формі сорому або провини.

Почуття сорому формується:

1. уявленням про те, яким я маю бути „тут і тепер” відповідно до „Я концепції”;

2. те, який я насправді „тут і тепер”;

3. розбіжності між тим, що має бути, і реальною поведінкою та переживаннями цієї розбіжності.

4. поведінка від сорому може мати дуже несподівані наслідки. Це – самогубство підлітків, самогубство на доказ честі, для помсти, з ревнощів, агресивності.

Сором – дуже важлива емоція, яка сприяє пристосуванню людини до життя в суспільстві. Завдяки сорому людина поглиблює самопізнання, формує самоповагу та здатність оцінювати наслідки своїх вчинків, чутливість щодо оцінок інших. Те, чого людина соромиться, говорить про неї більше, ніж навіть її поведінка.

Є емоції, що супроводжують спілкування і виникають внаслідок порівняння. Це такі, наприклад, емоції, як заздрість, злорадство, пихатість. У структурі цих емоцій виділяють такі компоненти:

1. припущення, що інша людина така сама, як і ти;

2. концентрація уваги на цій людині або окремих її властивостях і порівняння цих властивостей зі своїми;

3. переживання результатів порівняння.

Ці емоції можна визначити за такими формулами:

Заздрість – „він такий самий, як і я, але у нього – краще”.

Злорадство – „він такий самий, як і я, але у мене краще”

Пихатість – „він такий самий, як і я, а у нього – гірше”;

Нестримне бажання людини порівнювати себе з іншими постійно підтримується духом суперництва. Суспільство винагороджує першість, де б вона не виникала. Але в умовах постійного суперництва успіх і невдача однаково загрозливі. За умов невдачі людину „поглинуть” ті, хто має більший успіх, а успіх пробуджує заздрість і ворожість з боку інших людей, і вони об’єднуються у боротьбі проти того, кому поталанило. Та відмова від суперництва в умовах нашої цивілізації часто сприяє формуванню почуття невизначеності і навіть неповноцінності.

Гордість, заздрість, пихатість – це похідні порівняння. Тому пізнання цих емоцій завжди вимагає відповіді на запитання: за якими ознаками, властивостями порівнюю я себе з іншими, полишаю себе із собою і втягую інших у гонку, якій немає кінця. Порівняння має бути доречним, щоб не породжувало конфлікт.