1. Класифікація затрат виробництва.

Усі виробничі витрати поділяють на постійні і змінні. Постійні – це ті що безпосередньо не пов’язані з обсягом виробництва продукції. Вони залишаються однаковими при максимальному рівні виробництва продукції, а також в умовах коли виробництво взагалі зупинено (плата за землю, банківські кредити, орендна плата, амортизаційні відрахування). Змінні – пов’язані з обсягом виробництва продукції (оплата праці, вартість насіння, садівного матеріалу, мінеральних добрив, запасних частин).

За економічним значенням у створенні продукції виробничі витрати поділяються на основні та витрати на організацію і управління виробництвом. Основні витрати безпосередньо пов’язані з обсягом технологічного процесу і виробництво певного виду продукції без них неможливе. До витрат на організацію і управління виробничим процесом включають оплату праці, апарато-управління головних спеціалістів, амортизацію і витрати на утримання та ремонт будинків, споруд, витрати на охорону праці. Собівартість окремих видів продукції, яку одержують від відповідних культур і видів тварин обчислюють на основі витрат віднесених

2. Джерела надходження інвестицій.

Інвестиційна діяльність підприємства може за рахунок таких джерел: власні кошти підприємств, позичкові інвестаційні кошти, залучені інвестиції, благодійні безоплатні внески. Власні кошти підприємця є основним джерелом інвестування. До них належать нерозподілений прибуток амортизаційні відрахування, реалізація не використаних або не ефективно використаних основних засобів. Позичкові інвестиційні кошти можуть бути представлені у формі довгострокових кредитів банків, цільових державних кредитів, емісій і облігацій підприємства. Емісія – це випуск в обіг грошей, акцій, облігацій та інших боргових зобов’язань. Залученими інвестиціями є кошти держбюджету, внески іноземних інвесторів та створення іноземних підприємств, внески вітчизняних інвесторів до статутного фонду, доходи від реалізації цінних паперів.

3. Показники економічної ефективності інвестицій.

Показники рівня інтенсивності: вартісні: 1. Поточні виробничі витрати з розрахунку на 1 га зем. площі. 2. Поточні виробничі витрати з розрахунку на умовну голову тварин. 3. Вартість основних виробничих фондів і поточних виробничих витрат з розрахунку на 1 га с\г угідь. Натуральні: 1. Кількість мінеральних та органічних добрив з розрахунку на 1 га с\г угідь. 2. Кількість спожитої електроенергії на виробничі потреби з розрахунку на 1 га с\г угідь. 3. питома вага в структурі посівних площ високо інтенсивних культур. 4. Щільність поголів’я худоби на 100 га земельних угідь. 5. Структура стада. 6. Затрати праці з розрахунку на 1 га земельної площі або на 1 голову тварин. Результативні показники інтенсифікації с\г: 1. Врожайність с\г культур. 2. Продуктивність окремих видів тварин. 3. Вартість валової продукції у розрахунку на 1 га с\г угідь. Економічна ефективність інтенсифікації с\г характеризується такими показниками: 1.продуктивність праці. 2. Фондовіддача. 3. с\в продукції. 4. Розмір валового чистого доходу та прибутку на 1 га земельної площі. 5. Рівень рентабельності ( прибутковість ).

4. Особливості аграрного підприємства.

С/Г є однією з найбільших галузей народного господарства. Про це свідчать такі показники: - частка с\г у валовому сукупному суспільному продукті та раціональному доході. – частина робочої сили країни у цій галузі. Усі галузі н\г розвиваються за економічними законами що діють у суспільстві, про те с\г має специфічні природо-економічні особливості які відрізняють його з поміж інших галузей н\г.

Особливості:

1. Земля є головним і незамінним засобом виробництва на відміну від інших галузей матеріального виробництва.

2. Економічний процес відтворення у с\г тісно пов'язаний і переплітається з природніми процесами, поскільки розвиток і відтворення рослині тварин відбувається за біологічними законами.

3. Значна різниця часу між періодом виробництва і робочим періодом с\г виробництва спричиняє азотний характер виробництва.

4. с\г виробництво велике за розмірами, що зумовлює великі обсяги внутрішньо-господарських перевезень вантажів, а також витрат енергоресурсів і засобів виробництва.

5. На відміну від промисловості частина одержаної продукції використовується в подальшому виробничому процесі як засіб виробництва.

6. Природні умови є надзвичайно важливим фактором виробництва, що великою мірою впливають на кінцеві результати і рівень його ефективності.

5. Предмет завдання науки методи її вивчення.

Економіка підприємства – це наука про ефективність виробництва, шляхи і методи досягнення підприємством, та використання засобів виробництва і робочої сили.

Завдання економіки підприємства: 1.обгрунтування заходів, щодо підвищення ефективності діяльності підприємства, та використання засобів виробництва і робочої сили, 2.обгрунтування шляхів інтенсивного і екологічно безпечного розвитку підприємства, 3.визначення ефективності впровадження у виробництво нових машин, їх систем та окремих заходів, 4.впровадження і використання антикризової системи господарювання.

Методи дослідження економічної науки: 1.Метод діалектики – відображення економічних явищ і процесів у їх постійному взаємозвязку і взаємо залежності в стані безперервного розвитку, 2.Статистичний метод – збір цифрового матеріалу, який необхідний для щоденного керівництва, контролю, планування і проведення аналізу, 3.Балансовий метод – використовується при плануванні, відображає наявність і потребу господарства в матеріальних, грошових і трудових ресурсах. 4.Математичний метод – застосування різних математичних розрахунків шляхом використання компютерної техніки, 5.Монографічний метод – це детальний опис і впровадження того чи іншого передового досвіду, 6.Експерементальний метод – впровадження у виробництво найновіших досягнень науки і техніки, 7.Нормативний метод – впровадження у виробництво науково-обгрунтованих норм праці, 8.Графічний метод - полягає у тому, що числові величини та їх співвідношення зображають у вигляді фігур, карт, схем.

6. Конкурентоспроможність продукції підприємства.

Конкурентоспроможність – це здатність діяти в умовах ринкових відносин і отримувати при цьому прибуток, достатній для науково-технічного вдосконалення виробництва, стимулювання працівників і підтримки продукції на високому якісному рівні.

Конкурентоспроможність продукції – це характеристика продукції, що відображає її відмінність від продукції конкурента, як за ступенем задоволення конкретної потреби так і за витратами по її виготовлення. Конкурентоспроможність визначає здатність витримувати конкуренцію на ринку, тобто мати якісь вагомі переваги над виробами інших товаровиробників. В процесі виробництва характерні найважливіші елементи конкурентоспроможності виробів – це якість і витрати.

7. Організаційно-виробнича структура підприємства та вплив мікро і макросередовищ.

Організаційно-виробнича структура аграрного підприємства – це склад, кількісне співвідношення, розміри внутрішніх підрозділів, форми їх побудови і взаємо звязку.

Визначальні фактори структури підприємства: 1.юридично-правовий статус, 2.спеціалізація господарства, 3.концентрація (розміри) виробництва, 4.загальні природо-економічні умови, 5.наявність і використання трудових ресурсів.

Мікросередовище – це партнерське середовище, субєктами якого є підприємства, організації і установи, які мають безпосереднє відношення до підприємства і з якими воно вступає в певні виробничі економічні і організаційно-господарські стосунки.

Складовими мікросередовища в якому функціонують аграрні підприємства є: *споживачі с/г продукції, *посередники, *постачальники необхідних ресурсів, *агросервісні підприємства і організаації, що надають певні виробничі послуги, *фінансово-кредитні установи, *юридичні контори, *найближчі конкуренти. Основними ланками мікросередовища є: 1.економічне середовище, 2.природо-економічне середовище, 3.інформаційнесередовище , 4.найково-технічнесередовище , 5.політико-правовесередовище , 6.соціально-культурнесередовище .

8. Система показників і методика визначення ефективності використання оборотних засобів.

1.Середньорічна вартість оборотних засобів – визначається за середньоарифметичною величиною вартості оборотних засобів на початок і кінець року.

2.Коефіцієнт оборотності оборотних засобів – характеризується кількістю оборотів за рік і визначається з формулою (Коб –коефіцієнт оборотності, Вр – виручка від реалізації, Мв – вартість тварин переведених в основне стадо, Вос – вартість тварин виброкованих з основного стада, Зоб – середньорічні залишки оборотних засобів).

3.Тривалість одного обороту - визначається діленням кількості днів у році на коефіцієнт оборотності.

4.Коефіцієнт закріплення оборотних засобів – показник обернений до коефіцієнта оборотності, який показує скільки оборотних засобів припадає на кожну умовну одиницю реалізованої продукції за певний період.

5.Забезпеченість оборотними засобами – визначається відношенням фактично наявних засобів на кінець року до нормативних і виражається у %.

9. Поняття ефекту та ефективності виробництва. Види ефективності.

Ефект – результат тих чи інших заходів, які проводяться у с/г виробництві. Він характерний підвищенням урожайності культур та продуктивності тварин. Економічна ефективність визначається відношенням одержаних результатів до витрат засобів виробництва і живої праці.

Розрізняють такі види ефективності: 1.Економічна ефективність – означає одержання максимальної кількості продукції з 1 га земельної площі або від 1 голови тварин при найменших витратах праці і коштів на одиницю продукції. 2.Соціальна ефективність характерна зростанням ефективності суспільного виробництва і підвищення суспільного рівня населення. До соц.результатів відносять: *поліпшення умов праці і побуту сільських працівників, *збільшення кількості нових робочих місць, *скорочення тривалості робочого тижня, *підвищення рівня зайнятості людей. 3.Екологічна ефективність означає збільшення виробництва продуктів харчування і с/г сировини з найменшими затратами праці, коштів і природних ресурсів на одиницю продукції та при збереженні або поліпшенні навколишнього природнього середовища.

Розрізняють такі види економічної ефективності: *народно-господарська ек.еф., *ек.еф. с/г виробництва, *ек.еф. окремих галузей с/г, ек.еф. окремих підприємств і їх підрозділів, *ек.еф.окремих видів продукції, *ек.еф. агротехнічних заходів, *ек.еф. впровадженнь досягнень науки і техніки.

Основним показником економічної ефективності с/г виробництва є збільшення маси чистої продукції при найменших затратах праці і коштів на її одиницю.

10. Земельні ресурси як умова економічного потенціалу.

Земельні ресурси – це національне багатство нашої країни, важлива умова життя і діяльності суспільства матеріальна основа розвитку с/г і база для розуміння і функціонування всіх галузей н/г.

Земля має ряд своїх специфічних особливостей: 1. Земля не є результатом людської праці, це дар природи і продукт її багатовікового розвитку, 2. Земля просторово обмежена, аде не означає обмеженості її продуктивності, тобто здатності збільшувати вихід продукції з одиниці земельної площі, 3. Земля в с/г є незамінним засобом виробництва, тоді як всі інші засоби зношуються і замінюються новими, 4. Земля неоднорідна за якістю, внаслідок чого при однакових вкладеннях на одиницю продукції отримують різні економічні результати, 5. Земля, якщо правильно її використовувати, не тільки не погіршується, а навпаки, систематично поліпшує свої якості, що виявляється у підвищенні родючості грунту і врожайності с/г культур, 6. Використання землі як засобу виробництва повязане з постійним місцем її використання.

11. Земельний фонд України його склад та структура.

Всі землі України становлять її земельний фонд – 60,4 млн.га. Згідно з земельним кодексом до земель України належать всі землі в межах її території в тому числі острови та землі зайняті водними об’єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: -с/г призначення, -житлової та громадської забудови, -природо-охоронного та природо-заповідного призначення, -історико-культурного, оздоровчого та рекреаційного призначення, -лісового фонду, -землі водного фонду, -промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та інші.

За характером використання у виробничому процесі всі землі поділяються на 2 групи земель. До першої групи землі с/г призначення – це землі які надані для виробництва с/г продукції, здійснення науково-виробничої, с/г та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначення для цих цілей. До земель с/г призначення: рілля, сіножаття, пасовища, багаторічні насадження. До не с/г угідь належать: господарські шляхи, полезахисні лісові смуги, інші захисні насадження.

Структура посівних площ – це процентне співвідношення площ окремих культур або їх груп у загально посівній площі. Склад і співвідношення земельних угідь не постійне. Перехід одних видів угідь в інші називається їх трансформацією.

12. Показники економічної ефективності с/г виробництва та методи їх вивчення

13. Ступінь рентабельності с/г виробництва. Показники і методика визначення рівня рентабельності та норми прибутку.

Рентабельність являє собою важливий показник економічної ефективності с/г виробництва, який свідчить про те, що господарство від своєї діяльності одержує прибуток. У с/г величина прибутку залежить від: *кількості і якості реалізованої продукції її структури, *рівня собівартості, *фактичних цін реалізації. Рівень рентабельності визначається як процентне відношення прибутку до повної собівартості реалізованої продукції. Рівень рентабельності показує величину прибутку на 1 грн затрат і характеризує ефективність їх використання в поточному році. При цьому кожен відсоток рентабельності відповідає отриманню 1 коп прибутку на кожну затрачену гривню.

*100% Рр-рівень рентабельності, П-прибуток, С-собвартість.

Норма прибутку визначається як процентне відношення прибутку до середньорічної вартості основних і оборотних засобів. Цей показник визначає в цілому по господарству і показує величину прибутку що припадає на 1 грн основних і оборотних фондів. .

14. Земельний кадастр і економічна оцінка землі.

Земельний кадастр – це документ, який містить кількісні і якісні показники землі, що характеризують її як засіб виробництва. Земельний кадастр включає: *облік кількості та якості земель, *державну реєстрації земельних ділянок, *бонітування грунтів, *економічну оцінку земельних ділянок, *грошову оцінку земель.

Якісну оцінку земель здійснює бонітування. Вона характерна комплексом фізичних, хімічних і біологічних властивостей грунту, які визначають його родючість. Це механічний склад і структура грунту, вміст гумосу, азоту, фосфору, кислотність, кількість і склад мікроорганізмів. В Україні бонітування проводиться за 100-бальною системою. За 100 балів береться найвищий середній за рівень років валовий продукт або чистий дохід на валових грунтах. Оцінюючий бал на інших грунтах визначається пропорційно доодержуваного від них валового продукту або чистого доходу за той самий період.

Економічна оцінка проводиться за такими показниками: *розмір чистого доходу або вартість валової продукції з розрахунку на 1 га земельний угідь, *розмір витрат, *собівартість, *рентабельність.

15. Науково-технічний прогрес та його напрямки.

Наука, техніка та виробництво – це три взаємоповязані стадії науково-технічного прогресу. НТП – це неперервний процес одержання і нагромадження наукових знань, їх матеріалізація в елементи, техніку та впровадження у виробництво і всі сфери життя.

У с/г виробництво НТП здійснюється за такими напрямками: 1. Технічний напрям – передбачає створення нових і вдосконалення наявних систем машин для комплексної механізації виробництва с/г продукції, 2. Технологічний напрямок – передбачає розробку прогресивних ресурсо-збережених технологій виробництва с/г продукції, 3. Хімічний напрямок – характеризується застосуванням мінеральних та хімічних засобів захисту рослин і тварин з метою підвищення врожайності с/г культур і поліпшення якості продукції, 4. Біологічний напрямок – грунтується на подальшому розвитку традиційної селекції, генної інженерії та розробці нових біотехнологій, 5. Організаційно-економічний напрямок – включає організаційну, фінансову і технічну реструктуризації.

16. Інтенсифікація як головний шлях збільшення виробництва продукції.

Існує 2 способи збільшення виробництва продукції с/г: екстенсивний та інтенсивний. При першому – збільшення виробництва продукції досягається за рахунок розширення посівних площ або збільшення поголівя тварин при незмінному рівні врожайності культур та продуктивності тварин. При другому – збільшення виробництва продукції відбувається за рахунок підвищення економічної родючості грунту і продуктивності тварин. Екстенсивний розвиток с/г обмежується наявністю вільних земельних ресурсів придатних для використання в с/г виробництві. Оскільки екстенсивні фактори обмежені, тому інтенсифікація є основним напрямком розвитку с/г.

Інтенсифікація с/г - це такий спосіб його ведення, за якого збільшення виробництва продукції досягається за рахунок додаткових вкладень, спрямованих на широке використання досягнень науково-технічного прогресу, застосування більш ефективних засобів виробництва і прогресивних технологій, що забезпечує підвищення продуктивності земельних угідь і поголівя тварин.

Мета інтенсифікації – це збільшення виходу високоякісної продукції з розрахунку на одиницю земельної площі або на 1 голову тварин, а також підвищення економічної ефективності с/г виробництва.

17. Показники інтенсифікації с/г.

Показники рівня інтенсифікації поділяються на натуральні і вартісні. Вартісні: 1.Поточні виробничі витрати з розрахунку на 1 га земельної плоші, 2.Поточні виробничі витрати з розрахунку на умовну голову тварин, 3.Вартість основних виробничих фондів і поточних виробничих витрат з розрахунку на 1 га с/г угідь.

Натуральні: 1.Кількість мінеральних та органічних добрив з розрахунку на 1 га с/г угідь, 2.Кількість спожитої електроенергії на виробничі потреби з розрахунку на 1 га с/г угідь, 3.Питома вага у структурі посівних площ високо інтенсивних культур, 4.Щільність поголівя худоби на 100 га земельних угідь, 5.Структура стада, 6.Затрати праці з розрахунку на 1 га земельної площі або на 1 голову тварин.

Результативні показники інтенсифікації с/г: 1.Врожайність с/г культур, 2.Продуктивність окремих видів тварин, 3.Вартість валової продукції з розрахунку на 1 га с/г угідь.

Економічну ефективність інтенсифікації с/г характеризують такі показники: 1.Продуктивність праці, 2.Фондовіддача, 3.Собівартість продукції, 4.Розмір валового, чистого доходу та прибутку на 1 га земельної площі, 5.Рівень рентабельності.

18. Земельна реформа та її етапи.

Земельна реформа – це комплекс організаційних, правових, економічних і технічних заходів, здійснення яких забезпечує удосконалення земельних відносин та перехід до нового земельного ладу. Земельна частка (пай) являє собою частину землі, визначену у результаті поділу земель передану у колективну власність серед осіб с/г підприємства. Право на земельну частку мають всі працівники с/г підприємства, в тому числі і пенсіонери, які раніше працювали в них.

Право на земельну частку засвідчує земельний сертифікат, який видається кожній особі підприємства. Цей документ містить відомості про вартість і розмір земельної ділянки у умовних гектарах. У разі виходу власника земельного паю із підприємства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки на місцевості у встановленому порядку і видається державний акт на право власності на цю земельну ділянку.

Державний акт – документ, який засвідчує що особа, якій його видали є повноправним власником земельного паю. Цей документ визначає розмір, місце, положення і межі ділянки і містить її схему. Право на одержання державного акту мають всі власники земельних сертифікатів. Власники та землекористувачі земельних ділянок сплачують земельний податок. Земельний податок – обовязковий платіж, який стягується з власників землі і землекористувачів крім орендарів за використання земельних ділянок. Орендна плата – платіж, який орендар вносить орендодавцеві, за користування земельною ділянкою. Орендна плата може здійснюватись в грошовій, натуральній, відробітковій та змішаній формах.

19. Методи розподілу витрат і обчислення собівартості продукції.

1.Метод прямого віднесення витрат на відповідні види продукції. Використовується в тих галузях, де в процесі виробництва одержують один вид продукції. при цьому ж собівартість одиниці продукції визначають діленням суми витрат на загальний обсяг виробленої однорідної продукції.

2. Метод виключення вартості побічної продукції із загальної суми витрат. При цьому побічна продукція оцінюється за нормативною собівартість або фактичними витратами на її збирання, перевезення чи заготівлю. Після віднімання вартості побічної продукції із загальної суми витрат, решту витрат відносять на обсяг виробленої основної продукції.

3. Метод розподілу витрат між видами продукції пропорційно до кількісного значення однієї з ознак, спільної для даних видів продукції. Такими ознаками можуть бути вміст в окремих видах продукції повноцінного зерна поживних речовин.

4. Метод розподілу витрат за допомогою коефіцієнтів, які встановлюються централізовано. При їх визначенні витрати на одиницю одного з видів продукції приймаються за одиницю, а інші види продукції виражаються відповідними коефіцієнтами. Таким чином всі види продукції переводять в основну, визначають її загальний обсяг та обчислюють собівартість основної продукції. Витрати на окремі види продукції розподіляють пропорційно до їх частки в загальному обсязі умовної продукції.

5. Метод оцінки витрат – на окремі види продукції встановлюється експортним шляхом і виражається у певних відносних показниках.

20. Суть концентрації виробництва.

Концентрація с/г виробництва – процес зосередження засобів виробництва земельних і трудових ресурсів з метою збільшення виробництва продукції на підприємстві. Концентрація виробництва у с/г здійснюється у двох формах: нагромадження і централізація виробництва.

Нагромадження забезпечує розширене відтворення і сприяє посиленню концентрації виробництва.

Централізація – збільшення розмірів підприємства шляхом обєднання кількох господарств в одне.

Основним показником рівня концентрації с/г виробництва є обсяг валової продукції в натуральному або вартісному виразі. Розміри окремих галузей с/г визначаються валовим збором зерна, цукрових буряків…,обсягом валового виробництва молока, меду, вовни…

Залежно від розмірів с/г підприємства характерні додаткові показники: *площа с/г культур та ріллі, *середньорічна кількість працівників, *наявність основних засобів виробництва, *кількість поголівя худоби і птиці.

21. Поняття про трудові ресурси та показники праці забезпечення і використання трудових ресурсів.

Персонал ( трудові ресурси)-це сукупність постійних працівників, отримали необхідну професійну підготовку, мають практичний досвід і навики роботи та вкладають їх впровадження с\г діяльності підприємства. Ефективність с\г виробництва великою мірою залежить від рівня забезпеченості трудовими ресурсами рівномірним і раціональним використанням їх. Для визначення рівня забезпеченості ними господарств необхідно знати дві величини: 1. Потенційний запис виражений у цілорічних працівниках 2. потребу в робочій силі. По рівнях річного потенційного запису праці з річною потребую в робочій силі називається балансом праці.

Показники що характеризують ефективність використання трудових ресурсів є:

1. Коефіцієнт залучення трудових ресурсів у суспільне виробництво- відношення кількості працівників, які брали участь у процесі суспільного виробництва до загальної чисельності в с\г. 2. Коефіцієнт використання трудових ресурсів- визначається як відношення кількості відпрацьованих протягом року люду днів до можливого фонду робочого часу. 3.коефіцієнт використання робочого часу дня(зміни)-відношення від відпрацьованого часу за день до встановленої норми робочого часу дня. 4. Загальний коефіцієнт використання робочого часу- визначають як добуток коефіцієнта використання трудових ресурсів коефіцієнт використання робочого часу дня .

22. Шляхи зниження собівартості продукції аграрних підприємств.

Зниження собівартості продукції є важливою умовою підвищення економічної ефективності виробництва і забезпечення розширеного відтворення у с\г. зниження собівартості передбачає збільшення виробництва с\г продукції і зменшення затрат праці і виробничих ресурсів на її одиницю. Головні шляхи зниження собівартості продукції: 1.підвищення врожайності с\г культур і продуктивності тварин. 2.підвищення продуктивності праці. 3.інтенсивне використання машино-тракторного парку. 4.раціональне використання матеріальних оборотніх засобів. 5.поглиблення спеціалізації с\г виробництва. 6.підвищення матеріальної зацікавленості працівників у кінцевих результатах.

23. Продуктивність праці, її показники і методика визначення.

Найважливішою властивістю праці є її продуктивність, рівень якої відображає ефективність використання трудових ресурсів. Продуктивність праці-це здатність конкретної праці створювати певну кількість продукції , або виконувати певний обсяг роботи за одиницю часу. Продуктивність праці підвищується якщо збільшується виробництво продукції за одиницю робочого часу, або зменшуються затрати праці на одиницю вироблених продуктів. Затрати праці в с\г виражаються в одиницях робочого часу- (людино-година, людино-днях), а також у чисельності середньо річних працівників. Продуктивність праці в с\г розрізняють систему прямих і не прямих показників. Прямі показники- визначаються кількістю продукції що виробляється за одиницю робочого часу. До прямих показників продукції праці належать: 1. Виробництво окремих видів продукції з розрахунком в натуральному виразі на одну людино- годину. 2. Прямі затрати праці на виробництво одиниці продукції. 3. Вартість валової продукції рослиництва, твариництва або с\г з розрахунку на одну людино-годину. 4. Вартість валової продукції с\г з розрахунку на одного середньорічного працівника.

26. Оплата праці її форми і системи.

Заробітна плата- це винагорода, яку за трудовим договором власник, або вповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. При організації праці виділяють форми і системи оплати праці. Розрізняють почасову і відрядну форму оплату праці. Почасова оплата праці-передбачає нарахування заробітку за відпрацьований час. Відрядна форма- використовуються тоді коли за основу беруть кількість виробленої продукції, або кількість виконаної роботи. Система оплати праці- поєднання основної оплати праці з додатковими і преміальними. Система оплати праці: 1. Відрядно прогресивна 2. Відрядно- преміальна. 3. Почасово- преміальна. 4. Акордно- преміальна. Акордно-преміальна- передбачає підвищенню заробітку при збільшенні обсягу виробництва, та скороченню витрат на одиницю продукції.

27. Особливості і стан м.Т.Б

МТБ-являє собою сукупність речових елементів та енергії за допомогою яких люди створюють продукцію. МТБ включає все в господарстві: землі, трактори, робочу і продуктивну худобу, виробничі будинки, споруди, насіння, корми та інше. МТБ с\г має особливості зумовлені відміностями технології виробництва, різним поєднанням природніх і технічних факторів. Особливості МТБ: 1. Основною складовою частиною МТБ є земля-головний засіб с\г виробництва. 2. МТБ великою мірою залежить від умов і зональними особливостями с\г виробництва. 3. МТБ с\г формується і розвивається з урахуванням сезоного характеру виробництва. 4. Невідємною складовою частиною МТБ с\г є живі організми. 5. Складовою частиною МТБ с\г є засоби виробництва, які створюються безпосередньо в с\г.

28. Спеціалізація як форма суспільного поділу праці у с\г.

Спеціалізація с\г- являє собою переважний розвиток однієї, або декількох галузей на виробництві товарної продукції в окремих районах, областях і регіонах. Спеціалізація підприємства- визначається структурою грошових надходжень від реалізації товарної продукції. Залежно від суспільного поділу праці у даній галузі та їх виробничих підрозділів розрізняють такі форми спеціалізації: 1. Загальна- характеризується спеціалізацією с\г територіальних одиниць- районів, областях і регіонів. 2. Господарська – спеціалізація с\г виробництва окремих с\г підприємств, які ведуть товарне сільське господарство. 3. Внутрішньо-господарська – являє собою спеціалізацію виробничих співрозділів с\г підприємств. Галузь- це частина с\г виробництва, яка характеризується знаряддями і предметами праці, технологією виробництва, кваліфікацією кадрів і кінцевою продукцією. Галузі поділяються: 1. Головні галузі- має найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції. При цьому частка головної галузі структурі грошових надходжень від реалізації товарної продукції повинна становити понад 20%. 2. Додаткова галузь- має меншу питому вагу в структурі товарної продукції в порівняні з головними галузями. Вони забезпечують сприятливі умови для розвитку головних галузей і ефективного використання земельних угідь, засобів виробництва і трудових ресурсів. 3. Підсобні галузі- це галузі не с\г виробництва вони створюються для виробничого обслуговування головних і додаткових галузей, або для задоволення споживчих потреб сільського населення.