Зміст

Вступ…………………………………….…………………………………………3 Розділ 1. Теоретичні аспекти вольової сфери………………………………….8 1.1 Воля як психічний феномен…..……………………………………………..8 1.2 Структура й загальна характеристика вольових якостей….…………….12 Висновки до розділу 1….………………………………………….………….17 Розділ 2. Емпіричне дослідження гендерних особливостей прояву вольових якостей…………………………………………..…………………………….….18 2.1 Організація і методика експерименту…………………………………18 2.2 Гендерні особливості розвитку вольових якостей в молодшому шкільному віці…………………………………………………………………..20 2.3 Якісний аналіз результатів дослідження вольових якостей молодших школярів: гендерний аспект…………………………………………………..24 Висновки до розділу 2………………………………………………………..34 Висновки………………………………………………………………………....36 Список використаної літератури……………………………………………….39 Додатки…..………………………………………………………………………42

ВСТУП

У вченні про вищі психічні функцій проблема волі займає важливе місце. Проблема волі, довільне і вольове регулювання поведінки і діяльності людини, давно хвилює вчених, викликаючи гострі суперечки та дискусії. Ще в Стародавній Греції позначилися дві точки зору на розуміння волі: афективна і інтелектуалістична. Платон розумів волю як якусь здатність душі, що визначає і спонукає активність людини. Аристотель пов'язував волю з розумом. Перетворення елементарних психологічних функцій у вищі є основною подією в процесі психічного розвитку людини. Відмітною характеристикою вищих, культурних психологічних функцій є довільність. Застосування психологічних засобів дозволяє людині опанувати свою поведінку і психіку. Воля, включаючись з допомогою засобів протягом елементарних функцій, перебудовує, робить підвладними людині, свідомо керованими ім. "Усвідомлена функція, - вказував К.С. Виготський, - набуває і інші можливі дії. Усвідомити - значить певною мірою оволодіти... Речі не змінюються від того, що ми їх мислимо, але афект і пов'язані з ним функції змінюються залежно від того, що вони зізнаються. Вони стають в інше ставлення до свідомості і до іншого афекту, і, отже, змінюється їх ставлення до цілого і його єдності" [2, 225]. У словнику С.І. Ожегова так трактується поняття волі: "Воля: 1) спроможність здійснювати свої бажання, поставлені перед собою цілі; 2) свідоме прагнення до здійснення чого-небудь; 3) побажання, вимога; 4) владність, можливість розпоряджатися; 5) свобода в прояві чого-небудь; 6) вільний стан" [10, 101]. Як пише в своєму дослідженні Є.П. Ільїн, складність вивчення проблеми волі полягає в тому, що як у звичайній, так і в науковій свідомості воля розуміється по-різному. В повсякденній свідомості вона постає як свобода, то як вираження бажання людини, то як прояв сили характеру. Цей різнобій у звичному розумінні волі знайшов віддзеркалення і в науковому її розумінні двома протиборчими напрямками. Один з них пов'язаний зі свободою волі, свободою вибору, незалежно від зовнішніх обставин, інший - з детермінізмом, з зовнішньої обумовленістю поведінки людини [10, 246]. Розвиток волі продовжується на протязі всього життя людини. Але, як показують дослідження психологів та педагогів, починати роботу з формування волі необхідно з дошкільного віку, так як саме в цьому віці процеси найбільш рухливі і мінливі. Виконуючи різні види діяльності, долаючи при цьому зовнішні і внутрішні перешкоди, дитина поступово виховує в собі вольові якості: цілеспрямованість, рішучість, самостійність, ініціативність, наполегливість, витримку, дисциплінованість, мужність. Воля є однією з найважливіших характеристик особистісного розвитку. Тому педагоги і батьки повинні приділяти значну увагу формуванню саме цієї якості особистості. Численні дослідження доводять, що психічні особливості дітей молодшого шкільного віку формуються і розвиваються в залежності від умов, зокрема від змісту і методів освіти-освітньої роботи. Дослідження особливостей формування і розвитку вольової сфери в дітей необхідні для створення більш ефективної виховує і навколишнього середовища. У педагогічній психології, психології особистості, віковій і диференціальній психології загальним проблемам волі і вольового регулювання дітей присвячені роботи Божович Л.І., Виготського К.С., Давидова В.В., Коломинського Я.Л., Іваннікова В.О., Ільїна Є.П., Рубінштейна С.Л., Смирнової Є.О. Необхідність вивчення впливу освітніх технологій на вольову сферу дитини має важливе значення для визначення труднощів, пов'язаних з непосидючістю, відсутністю витримки і наполегливості, а також для визначення дієвості систем виховання і навчання в загальному розвитку дитини. Молодший шкільний вік, як відомо, є одним з важливих етапів формування і розвитку психічних функцій дитини, в тому числі і для формування і розвитку вольовий регулювання поведінки та діяльності. У зв'язку з цим дослідження присвячене вивченню гендерних особливостей вольових якостей дітей молодшого шкільного віку як важливого чинника його розвитку. Таким чином, актуальність теми дослідження обумовлюється значимістю молодшого шкільного віку, який є важливим етапом у формуванні та розвитку вольової сфери особистості. Мета дослідження: дослідити гендерні особливості вольових якостей молодших шкільників. Об'єкт дослідження: діти молодшого шкільного віку (8-9 років). Предмет дослідження: гендерні особливості вольових якостей дітей молодшого шкільного віку. Гіпотеза: у дівчат молодшого шкільного віку вольові якості характеризуються більш низьким рівнем сформованості і розвитку завзятості та цілеспрямованості, ніж у хлопців. Завдання дослідження: 1. Вивчити теоретичний аспект цієї проблеми. 2. Визначити особливості розвитку вольових якостей у дітей молодшого шкільного віку. 3. Виявити гендерний аспект рівня розвитку вольових якостей дітей молодшого шкільного віку. Теоретичні і методологічні засади дослідження: психологічні теорії розуміння волі та її значення для вибору цілей і мотивів поведінки (Л.І. Божович, К.С. Виготський, Є.П. Ільїн, С.Л. Рубінштейн); положення про взаємодію психічних процесів, співвідношенні діяльності і свідомості (К.С. Виготський, О.М. Леонтьєв); концепція розвитку особистості (К.С. Виготський, В.В. Давидов, О.М. Леонтьєв, Д.Б. Ельконін); дослідження розвитку волі у дітей (А.В. Запорожець, В.С. Мухіна, Е.О.Смирнова, М.В. Лаврентьєва). Комплекс методів дослідження представлений такими групами: 1. аналіз і узагальнення психологічних і педагогічних джерел з проблеми дослідження; 2. констатуючий експеримент, спрямований на виявлення рівня розвитку вольових якостей молодших школярів; 3.методи якісного і кількісного аналізу емпіричних даних. Основні поняття: воля, довільність, вольові якості, вольове дію, структура вольового дії, саморегуляція. База дослідження: ЗОШ № 133 м. Харкова, 3 – А та 3 - Б класи. У дослідженні брали участь 48 дітей 8-9 років, з них 22 дівчинки, 26 хлопчиків. Структура та обсяг роботи: курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку літератури з 20 джерел і додатків.

Перший розділ роботи присвячений розкриттю теоретичних аспектів вольової сфери, структурі і загальній характеристиці вольових якостей. Значне місце в сучасній диференціальної психології займають дослідження гендерних особливостей розвитку психіки людини. Ці дослідження мають важливе теоретичне і прикладне значення. По-перше, вони дозволяють розкрити механізми взаємодії індивідних, соціокультурних та особистісних факторів у процесі формування тих або інших психічних функцій. По-друге, знання відмінностей в прояві різних індивідуально-психологічних властивостей людини необхідні для належної організації роботи з психодіагностики, профдобору та професійного навчання у різних сферах життя суспільства. На сьогоднішній день отримані більш-менш достовірні відомості про гендерні відмінності в загальних і приватних здібностях, в мотиваційній сфері, в рівні академічних та професійних досягнень [1; 2; 9; 8]. Між тим проблема індивідуальних відмінностей вольовий регулювання, обумовлених гендерною приналежністю, залишається практично не вивченою. У своїй роботі ми будемо дотримуватися культурно-історичної, діяльнісно-смислового підходу до проблеми волі. В рамках цього підходу воля розглядається як вища психічна функція, яка: - формується за життя і має соціальне походження; - забезпечує оволодіння і довільне регулювання суб'єктом власних психічних процесів і функцій; - опосередкована різними соціокультурними і індивідуально-психологічними засобами і має системну будову. Таким чином, під волею або вольовий регулюванням ми будемо розуміти форму довільного регулювання, яка полягає в оволодінні людиною власною поведінкою і психічними процесами для вирішення завдань, які особа приймає як свої власні у відповідності зі своїми ціннісно-змістовими установками [3; 4].

Розділ 1. Теоретичні аспекти вольової сфери 1.1 Воля як психічний феномен

Воля - форма психічного відбиття, свідоме регулювання людиною своєї поведінки і діяльності, що проявляється в здатності до вибору дій, пов'язаних з подоланням зовнішніх і внутрішніх перешкод. Поняття "воля" розглядається і як психічний процес, і як аспект більшості інших найважливіших психічних процесів і явищ, і як унікальна здатність особи довільно контролювати свою поведінку [10, 97]. Складність поняття "воля" пояснюється тим, що воно дуже тісно пов'язане з поняттям "свідомість", складним психологічним явищем, і виступає одним з найважливіших атрибутів. Воля - це здатність людини діяти в напрямку свідомо поставленої мети, долаючи перешкоди. Вольові дії спрямовані на зміну певних якостей особистості. Воля - свідоме регулювання людиною своєї поведінки (діяльності і спілкування), пов'язане з подоланням внутрішніх і зовнішніх перешкод. Це здатність людини, яке проявляється в самодетермінації і саморегуляції нею своєї поведінки і психічних явищ. [4, 270]. В даний час в психологічній науці немає єдиної теорії волі, хоча багатьма вченими і робляться спроби розробити цілісне вчення. Є.П. Ільїн відзначає, що на даний час сформувалося кілька наукових напрямів, що по-різному розкриває поняття "воля": воля як волюнтаризм, воля як свобода вибору, воля як довільне управління поведінкою, воля як мотивація, воля як вольова регуляція [10, 240]. Вольова активність має складну психологічну структуру і включає ставлення до зовнішніх впливів, мотивацію, свідому саморегуляцію [10, 38]. "Воля у власному сенсі виникає тоді, коли людина виявляється здатною до рефлексії своїх потягів, може так чи інакше поставитися до них. Для цього індивід повинен вміти піднятися над своїми потягами і, відволікаючись від них, усвідомити себе як суб'єкта, який підносячись над ними, в змозі зробити вибір між ними. Вольова дія - це свідома, цілеспрямована дія, за допомогою якої людина здійснює поставлену перед нею мету, підпорядковуючи свої імпульси свідомому контролю і змінюючи навколишню дійсність у відповідності зі своїм задумом" (Рубінштейн С.Л.) [10, 39]. У науковій літературі в якості основних функцій волі виділяють: вибір мотивів і цілей, регулювання стимулів до дій при недостатній або надмірній їх мотивації, організацію психічних процесів в адекватну виконуваної людиною діяльності систему, мобілізацію фізичних і психічних можливостей в ситуації подолання перешкод при досягненні поставлених цілей [10, 27]. Психологи зазначають, проблема волі і довільності є центральною для психології особистості та її розвитку. Однак, незважаючи на загальновизнану у вітчизняній психології значимість цієї проблеми, самі поняття "воля" і "довільність" розуміються та трактуються по-різному. Поняття волі і довільності охоплюють досить широке коло різнорідних феноменів: дії по інструкції, наполегливість і самостійність у досягненні мети, супідрядність мотивів, дотримання правил, вольових зусиль, моральний вибір, опосередкованість пізнавальних процесів та ін. Між тим аналіз літератури показує, що в цій області ми маємо справу з двома якісно різними процесами, один з яких пов'язаний з опануванням своєю поведінкою, а інший - з формуванням мотиваційної сфери дитини [12, 320]. У переважній більшості літературних джерел як фундаментальна характеристика, визначальною специфікою волі і довільності у людини, виступає усвідомленість, або свідомість, поведінки. В дитячої психології розвиток довільності розглядається як основна і центральна лінія розвитку особистості дитини. Згідно концепції К.С. Виготського, "особистість охоплює єдність поведінки, яке відрізняється ознакою оволодіння", і відповідно розвиток особистості є становленням здатності володіти своєю поведінкою і своїми психічними процесами [2, 124]. Д.Б. Ельконін неодноразово вказував на те, що формування поведінки - це виникнення будь-яких дій і вчинків [20, 216]. О.М. Леонтьєв вважав, що формування загальної довільності має кардинальне, вирішальне значення для розвитку особистості дитини [12, 322]. Л.І. Божович також стверджувала, що проблема волі і довільності є центральною для психології особистості і її формування [12, 323]. У науковій літературі виділяють два основних підходи до визначення сутності цих понять. Перший з них розглядає довільність і волю в контексті проблеми свідомості. Головними характеристиками вольової і довільної поведінки виступають усвідомленість або свідомість. Вольовій і довільній поведінці протистоїть неусвідомлена або імпульсивна. Усвідомлення власних дій передбачає їх опосередкованість, тобто наявність деякого засобу, за допомогою якого суб'єкт може вийти за межі безпосередньої ситуації. Великий внесок у розробку такого підходу вніс Л. С. Виготський, який визначав довільні процеси як опосередковані [12, 321]. Інший підхід пов'язує поняття волі і довільності з мотиваційною сферою людини. Визначення волі як причини активності людини можна знайти як в зарубіжній, так і у вітчизняній психології (С. Л. Рубінштейн, О. М. Леонтьєв, Л. І. Божович та ін.). У зв'язку з цим, підкреслює Смирнова Є.О., доцільно розрізняти зміст двох термінів, що вживаються в психології - воля і довільність. Волю можна представити як наявність стійких і усвідомлених бажань або мотивів поведінки, які підпорядковує собі інші. Розвиток волі, виходячи з цього, буде полягати в становленні власних бажань дитини, їх визначеності і стійкості. Довільність, за К.С. Виготським, потрібно розуміти як здатність володіти собою, своєю зовнішньою і внутрішньою діяльністю. Розвиток довільності полягає в оволодінні засобами, що дозволяють усвідомити свою поведінку і керувати нею [12, 321]. При такому розумінні воля і довільність в деякому сенсі протилежні: якщо вольове дія спрямована назовні, на предмет зовнішнього світу (на його досягнення або перетворення), то довільна дія спрямована на себе, на кошти оволодіння своєю поведінкою. У реальному житті прояви волі і довільності в ряді випадків можуть не збігатися. Так, наприклад, упертість, наполегливість, нав'язливі бажання дитини, які є очевидними проявами волі дитини, можуть призвести до неконтрольованої, некерованої поведінки. З іншого боку, виконання інструкцій дорослого, будучи однією з форм довільної, опосередкованої поведінки, може не бути вольовим, якщо мотив дій виходить не від самої дитини, а нав'язується ззовні [12, 323]. Як підкреслює Е.О.Смирнова, разом з тим процес становлення і вольової довільної поведінки має єдину спрямованість, яка полягає у подоланні спонукальної сили ситуативних впливів і стереотипних реакцій, в становленні здатності самостійно визначати свої дії і керувати ними. Формування вольової, довільної дії йде по шляху подолання імпульсивних реакцій і становлення власної, вільної, усвідомленої поведінки. У більшості літературних джерел як фундаментальна характеристика, визначальна специфіка волі і довільності у людини, виступає усвідомленість, або свідомість, поведінки. У дослідженнях велика кількість ухвал, в яких свідомість є основним якістю вольового і довільного дії. При цьому усвідомлення дії може відбуватися як у формі складних суджень, так і у формі елементарних відчуттів, які суб'єкт вважає причиною своїх рухів. О.В. Запорожець висунув гіпотезу про те, що мимовільні рухи людини перетворюються в довільні завдяки тому, що вони відчуваються, тобто стають усвідомлюваними. М. І. Лісіна у своєму генетичному дослідженні підтвердила цю гіпотезу [10, 311]. Таким чином, воля особи - це ситуація, що склалася в процесі життя, певна сукупність властивостей, що характеризує досягнутим особистістю рівнем свідомої саморегуляції поведінки; це сторона всієї свідомості людини, вона співвідноситься зі всією свідомістю, а не з яким-або приватним психічним процесом. Воля - це основна цілеспрямованість людини, яка визначається її життєвим ідеалом, згідно з яким вона організовує всю свою діяльність.