Шкала тревоги Спилбергера

Данный тест является информативным способом самооценки уровня тревожности в данный момент (реактивная тревожность, как состояние) и личностной тревожности (как устойчивая характеристика человека). Разработан Ч.Д.Спилбергером и адаптирован Ю.Л.Ханиным.

Личностная тревожность характеризует устойчивую склонность воспринимать большой круг ситуаций как угрожающие, реагировать на такие ситуации состоянием тревоги. Реактивная тревожность характеризуется напряжением, беспокойством, нервозностью. Очень высокая реактивная тревожность вызывает нарушения внимания, иногда нарушение тонкой координации. Очень высокая личностная тревожность прямо коррелирует с наличием невротического конфликта, с эмоциональными и невротическими срывами и психосоматическими заболеваниями.

Шкала самооценки состоит из 2-х частей, раздельно оценивающих тревожность реактивную (РТ, номера высказываний с 1 по 20) и личностную (ЛТ, номера высказываний с 21 по 40). На каждое из высказываний необходимо дать один из четырех вариантов ответа: 1 - почти никогда, 2 - иногда, 3 - часто, 4 - почти всегда.

Показатели РТ и ЛТ подсчитываются по формулам:

 PT=A-B+35, где, А - сумма зачеркнутых цифр на бланке по пунктам шкалы 3, 4, б, 7, 9, 12, 13, 14, 17, 18; В - сумма остальных зачеркнутых цифр по пунктам 1, 2, 5, 8, 10, 11, 15, 1б, 19, 20.

 ЛТ=C-D+35, где С - сумма зачеркнутых цифр на бланке по пунктам шкалы 22, 23, 24, 25, 28, 29, 31, 32, 34, З5, 37, 38,. 40; D - сумма остальых цифр по пунктам 21, 26, 27, 30, 33, 36, 39.

При интерпретации результаты оцениваются следующим образом: до 30 баллов - низкая тревожность; 31-45 - умеренная тревожность, 46 и более баллов - высокая тревожность.

Значительные отклонения от уровня умеренной тревожности требуют особого внимания, высокая тревожность предполагает склонность к появлению состояния тревоги у человека в ситуациях оценки его компетентности. В этом случае следует снизить субъективную значимость ситуации и задач и перенести акцент на осмысление деятельности и формирование чувства уверенности в успехе.

Шкала тревоги Тейлора

Опросник предложен J.Teylor в 1955 году и предназначен для измерения уровня тревожности. Адаптирован Немчиным Т.А. (1966 г.).

Опросник состоит из 50 утверждений, на которые следует дать ответ "да" или "нет".

Тестовый материал

1. Обычно я спокоен и вывести меня из себя нелегко.

2. Мои нервы расстроены не более, чем у других людей.

3. У меня редко бывают запоры.

4. У меня редко бывают головные боли.

5. Я редко устаю.

6. Я почти всегда чувствую себя вполне счастливым.

7. Я уверен в себе.

8. Практически я никогда не краснею.

9. По сравнению со своими друзьями я считаю себя вполне смелым человеком.

10. Я краснею не чаще, чем другие.

11. У меня редко бывает сердцебиение.

12. Обычно мои руки достаточно теплые.

13. Я застенчив не более чем другие.

14. Мне не хватает уверенности в себе.

15. Порой мне кажется, что я ни на что не годен.

16. У меня бывают периоды такого беспокойства, что я не могу усидеть на месте.

17. Мой желудок сильно беспокоит меня.

18. У меня хватает духа вынести все предстоящие трудности.

19. Я хотел бы быть таким же счастливым, как другие.

20. Мне кажется порой, что передо мной нагромождены такие трудности, которые мне не преодолеть.

21. Мне нередко снятся кошмарные сны.

22. Я замечаю, что мои руки начинают дрожать, когда я пытаюсь что-либо сделать.

23. У меня чрезвычайно беспокойный и прерывистый сон.

24. Меня весьма тревожат возможные неудачи.

25. Мне приходилось испытывать страх в тех случаях, когда я точно знал, что мне ничто не угрожает.

26. Мне трудно сосредоточиться на работе или на каком-либо задании.

27. Я работаю с большим напряжением.

28. Я легко прихожу в замешательство.

29. Почти все время испытываю тревогу из-за кого-либо или из-за чего-либо.

30. Я склонен принимать все слишком всерьез.

31. Я часто плачу.

32. Меня нередко мучают приступы рвоты и тошноты.

33. Раз в месяц или чаще у меня бывает расстройство желудка.

34. Я часто боюсь, что вот-вот покраснею.

35. Мне очень трудно сосредоточиться на чем-либо.

36. Мое материальное положение весьма беспокоят меня.

37. Нередко я думаю о таких вещах, о которых ни с кем не хотелось бы говорить.

38. У меня бывали периоды, когда тревога лишала меня сна.

39. Временами, когда я нахожусь в замешательстве, у меня появляется сильная потливость, что очень смущает меня.

40. Даже в холодные дни я легко потею.

41. Временами я становлюсь таким возбужденным, что мне трудно заснуть.

42. Я - человек легко возбудимый.

43. Временами я чувствую себя совершенно бесполезным.

44. Порой мне кажется, что мои нервы сильно расшатаны, и я вот - вот выйду из себя.

45. Я часто ловлю себя на том, что меня что-то тревожит.

46. Я гораздо чувствительнее, чем большинство других людей.

47. Я почти все время испытываю чувство голода.

48. Ожидание меня нервирует.

49. Жизнь для меня связана с необычным напряжением.

50. Ожидание всегда нервирует меня.

Оценка результатов исследования по опроснику производится путем подсчета количества ответов обследуемого, свидетельствующих о тревожности. Каждый ответ "да" на высказывания 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50и ответ"нет" на высказывания 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13 оценивается в 1 балл.

Суммарная оценка: 40-50баллов рассматривается как показатель очень высокого уровня тревоги;20-40баллов свидетельствуют о высоком уровне тревоги;15-25баллов - о среднем (с тенденцией к высокому) уровне; 5-15 баллов - о среднем (с тенденцией к низкому) уровне и 0-5 баллов - о низком уровне тревоги.

Типи реагування на хворобу за ЛОБІ.

1. Гармонійний (Г). Для таких пацієнтів характерна твереза оцінка свого стану без схильності до перебільшення його важкості, бачити власну перспективу в поганому світлі, але й без недооцінки важкості хвороби. Намагання у всьому сприяти успіху лікування. Небажання перевантажувати інших доглядом за собою. У випадку несприятливого прогнозу у вигляді інвалідизації – переключення інтересів на ті області життя, які залишаються доступними для хворого.

2. Тривожний (Т). Безперервний неспокій і помисловість у відношенні несприятливого перебігу хвороби, можливих ускладнень, неефективності і навіть небезпеки лікування. Необгрунтований пошук нових методів лікування, необхідність в додатковій інформації про хворобу, можливі ускладнення, пошук “авторитетів”. Цих пацієнтів, на відміну від хворих з іпохондричним типом відношення до хвороби, більше цікавлять об’єктивні дані про свою недугу, ніж власні відчуття. Тому вони більше слухають висловлювання інших. Настрій в них пригнічений, з елементами тривоги, можлива емоційна пригніченість внаслідок тривоги.

3. Іпохондричний (І). Такі хворі зосереджені на суб’єктивних хворобливих та інших неприємних відчуттях, намагаються постійно розповідати про них оточуючим. На основі цих відчуттів вони перебільшують дійсні і шукають неіснуючі хвороби. Перебільшують побічні дії ліків. У них співіснують бажання лікуватися і відсутність віри в успіх.

4. Меланхолічний (М). Пацієнтам притаманна відсутність віри у видужання, в можливе покращення, в позитивний ефект лікування. Вони висловлюють депресивні, навіть суіцидальні думки, песимістично сприймають все оточуюче, не вірять в успіх лікування навіть при сприятливих об’єктивних даних обстеження.

5. Апатичний (А). Для таких обстежених характерна повна відсутність зацікавленості у своїй долі, у результатах лікування. Вони пасивно приймають лікувальні процедури при відповідній наполегливості з боку медперсоналу. При цьому спостерігається втрата цікавості до всього, що раніше турбувало.

6. Неврастенічний (Н). Поведінка по типу “дратівливої слабкості”. Відмічаються спалахи дратівливості, особливо при наявності болю, інших неприємних відчуттях, при невдачах лікування, несприятливих даних обстеження. Для них характерні непереносимість больових відчуттів, нетерплячість, нездатність очікувати полегшення. В подальшому такі особи висловлюють сором за неспокій і нестриманість.

7. Обсесивно-фобічний (О). У цих хворих має місце тривожна помисловість, перш за все хвилювання щодо нереальних, малоймовірних ускладнень хвороби, неефективності лікування, а також можливих (але малообгрунтованих) невдач в житті, роботі, сімейній ситуації в зв’язку з хворобою. Психологічним захистом від цих переживань у них стають прикмети та рітуали.

8. Сензитивний (С). Для таких пацієнтів характерна надмірна схвильованість відносно можливого неприємного сприйняття їх оточуючими через їх хворобу. Вони переживають, що інші люди можуть їх уникати, рахувати неповноцінними, проявляють боязкість стати тягарем для близьких через хворобу.

9. Егоцентричний (Я). “Ухід в хворобу”. Характерним є виставлення напоказ близьким та оточуючим своїх страждань з метою повністю заволодіти їх увагою. Пацієнти вимагають найретельнішого догляду – “всі повинні забути і кинути свої справи і доглядати хворого”. Розмови оточуючих вони швидко переводять на себе.

10. Ейфоричний (Ф). Хворим притаманний необгрунтовано підвищений настрій, нерідко театральний. Вони проявляють легковажне ставлення до хвороби і лікування, сподіваються на те, що “само все обійдеться”. Бажають отримувати від життя все, не дивлячись на хворобу. Легко порушують лікувальний режим, хоча й розуміють, що це може несприятливо відбитися на перебігу хвороби.

11. Анозогнозичний (З). Такі пацієнти активно відкидають думки про хворобу, про можливі її наслідки, відмовляються від обстеження та лікування, бажають “обійтися власними методами”.

12. Ергопатичний (Р). “Ухід від хвороби в роботу”. Навіть при важкості хвороби і страждань ці особи намагаються продовжувати працювати, роботі віддають весь час, працюють ще більше, відповідальніше, ніж до хвороби.

13. Паранойяльний (П). Для таких хворих характерні впевненість, що хвороба – результат якогось злого умислу, підозра до ліків та процедур, намагання приписувати можливі ускладнення лікування чи побічну дію ліків некваліфікованості лікарів чи персоналу. Нерідко такі особи безпідставно звинувачують медичних працівників і вимагають їх покарання.

Кабанов М.М., Личко А.Е., Смирнов В.М. Методы психологической диагностики и коррекции в клинике. – Л.: Медицина, 1983. – 312 с.