Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України

Вищий комунальний навчальний заклад Сумської обласної ради «Лебединське педагогічне училище імені А.С. Макаренка»

Реферат на тему:

«Творчість Мікеланджело Буонаротті - кульмінація епохи Відродження»

Підготувала студентка 521 групи

Шупік Марина

Викладач: Стеценко Н.В.

Лебедин 2012

Вступ

Високе італійське Відродження

Золотим віком італійської художньої культури вважається Високе Відродження (90-і роки XV ст.— перша третина XVI ст.) — чинквіченто, або Літо Відродження. Розквіт художнього життя того часу відбувався за умов економічного й політичного ослаблення Італії. Турецькі завоювання на Сході, відкриття Америки, нового морського шляху до Індії позбавили італійські міста їхньої центральної ролі в торгівлі, а посилення міжусобиць в країні зробили її порівняно легкою здобиччю для інших держав; зміцнення буржуа і утвердження його як землевласника загострили феодальну реакцію. Над Італією нависла загроза рабства, що викликало рух за незалежність, республіканську форму управління.

Це суспільне піднесення, загальна активність зумовили інтенсивний розвиток культури. Це привело до кінцевого утвердження особливості художньої системи, яка грунтувалася на тім, що її творці володіли надзвичайно широким суспільним кругозором, мали масштабні уявлення про світ і космос; на типі художника, світогляд котрого, положення в суспільстві зумовили небувалий творчий злет, наповненість і стійкість художніх процесів. У її центрі перебував образ досконалої людини, виповненої реальним життям, внутрішньою силою, значущістю, титанічною жагою самоствердження.

На відміну від Раннього Відродження, яке ознаменувалося постійним пошуком, аналізом, знахідками, золотий вік поставав зрілим і мудрим, зосередивши зусилля на загальному й найголовнішому. Тут уже простежувався момент утоми, а прагнення до ідеальності здавалося навіть прісним. Спеціалісти вважають, що рядові художники періоду кватроченто цікавіші, привабливіші від своїх колег-майстрів чинквіченто.

Три творця уособлюють Високе Відродження — Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело. Хоч і немає в них схожості, долі їхні були близькими — усі вони формувалися у флорентійській школі, працювали при дворах меценатів і ставились один до одного неприязно. Ці три майстри втілювали образ епохи: Інтелект, Гармонія, Міць — із різними професійними і людськими характерами та яскравою індивідуальністю.

Життям Геркулеса, що складалося із низки подвигів, називають життя Мікеланджело Буанаротті — скульптора, архітектора, художника, поета, котрий вважав вершиною мистецтва скульптуру. Всі його герої — титани: їхні рухи сильні й пристрасні, бугри м'язів перебільшені, як і товщина тіла, стегна важкі й заокруглені. Відчувається монолітність усіх його творів, у тому числі скульптури Давида, прекрасного у своєму стриманому гніві молодого гіганта.

Творча біографія Мікеланджело концентрувалася на двох задумках: гробниці папи Юлія II і гробниці Медічі. Від першої збереглися статуї Мойсея і полонених, друга об'єднує чотири скульптури: Ніч, День, Ранок, Вечір. Усі вони виражають прагнення художника до могутньої монументальної основи. Своєрідним заповітом Мікеланджело стали розписи Сікстинської капели, герої котрих міцні духом і тілом, сповнені натхнення, а обожнення їхньої краси наближене до чогось грозового («Створення Адама», «Страшний суд» тощо).