Страшний Суд

У 1534 році Мікеланджело переїхав до Риму. У цей час Климент VII обдумував тему фрескового розпису вівтарної стіни Сикстинской капели, зупинившись на темі Страшного суду. Того ж року, 25 вересня, він помирає. Новим папою стає Павло III (Алессандро Фарнезе). 1 вересня 1535 року він призначив Мікеланджело головним архітектором, скульптором та живописцем Ватикану.

Робота над фрескою розпочалася із квітня-травня 1536 року і тривала по жовтень 1541. Урочисте відкриття — 31 жовтня 1541 року.

Раніше композиція Страшного суду складалася із декількох окремих частин. У Мікеланджело вона є овальною водовертю голих м'язистих тіл (пізніше художники домалювали одяг на голих фігурах). Фігура Христа, що нагадує Зевса, розташована вгорі — його права рука піднята в жесті прокляття тим, хто розміщений зліва від нього. Твір наповнений могутнім рухом: скелети встають із землі, врятована душа піднімається вгору по гірлянді з троянд, чоловік, якого диявол тягне вниз, з жаху закриває обличчя руками.

Страшний суд став віддзеркаленням песимізму Мікеланджело. Одна деталь Страшного суду свідчить про його похмурий настрій та представляє його гіркий «підпис» — біля лівої ноги Христа є фігура Святого Варфоломея, що тримає у руках власну шкіру (він прийняв мученицьку смерть, з нього живцем здерли шкіру). Обличчя на знятій шкірі Святого Варфоломея — автопортрет художника.

Риси обличчя святого нагадують П'єтро Аретіно, який пристрасно нападав на Мікеланджело через те, що вважав непристойним його трактування релігійного сюжету.

Капела Паоліна

Павло III замовив фрески для капели Паоліна. Там Мікеланджело створив композиції Навернення Павла та Розп'яття Святого Петра (між 1542 — 1550 рр.) — твори, в яких порушені ренесансні норми композиції. Їх духовна насиченість не була оцінена; у них бачили лише те, що «це були всього лише твори старої людини» (Вазарі).

У кінці 1530-х років Мікеланджело займався в основному архітектурними проектами, і побудував декілька будівель в Римі, серед них найбільш значним є комплекс споруд на Капітолійському горбі, а також проекти для собору Святого Петра.

Цей же період позначений його дружбою із Вітторією Колонна.

[ред.] Площа Кампідольо

Брут

У 1538 на Капітолії була встановлена копія римської кінної бронзової статуї імператора Марка Аврелія. Згідно із проектом Мікеланджело, її обрамленням із трьох сторін стали фасади палаців. Найвищий із них — Палац сенаторів, розташований у центрі площі зі сходами з обох боків. На бічних фасадах встановили величезні, завбільшки у два поверхи пілястри Корінфа, увінчані карнизом із балюстрадою та скульптурами. Комплекс Капітолія був багато прикрашений стародавніми написами й скульптурами, символіка яких затверджувала потужність стародавнього Риму.

У 1539 році — бюст Брута. Відомо, що у липні 1544 року Мікеланджело висловив згоду за свій кошт зробити кінну статую Франциска І, якщо той «поверне Флоренції свободу»^[58].

Гробниця папи Юлія іі

20 Серпня 1545 року — останній договір щодо шостого проекту гробниці Юлія іі. У своєму теперішньому вигляді вона була завершена у 1545 році.

[ред.] Гробниця папи Юлія ІІ: Завершення

Майстер встиг зробити тільки три статуї — Мойсея, Рахіль та Лію. Надгробок встановили в церкві Сан П'єтро ін Вінколі (Святого Петра в оковах), де папа служив за життя, а не у соборі Святого Петра, як планувалося раніше^[60]. Центральною статуєю проекту став Мойсей, якого Лібман називає «певним чином портретом, фізичним та духовним, Юлія ІІ»^[60].

Кондіві стверджував, що гробниця була «трагедією» всього життя Мікеланджело, адже йому так і не вдалося завершити її такою, якою вона бачилася спочатку. Воллес зазначає, що: «(…)уявляти якою гробниця могла б бути — це відмовлятися бачити те, що Мікеланджело вдалося досягти»^[53].

У жовтні 1546 року Мікеланджело починає керувати будівництвом Палаццо Фарнезе у Римі.

[ред.] Собор Святого Петра